Нові пригоди 33 богатирів
Кремль, схоже, не дуже вірить у те, що Олександра Лукашенка цього разу вдасться повалити, і в історії з затриманням 33 богатирів-вагнерівців заздалегідь прокладає для себе шлях до відступу, щоб потім можна було відновити хоча б формально коректні відносини з «останнім диктатором Європи». Газета «Комсомольская правда» опублікувала свою версію появи вагнерівців у Мінську. Але ця версія занадто вже шита білими нитками, щоб у неї могла повірити якась більш-менш притомна людина. За твердженням газети, яка посилається на анонімне джерело в російських спецслужбах, «вербування групи почалося з дзвінка з Сирії. Такий собі «Сергій Петрович» обдзвонював колишніх (це важливо) бійців так званої ПВК «Вагнер» зі спокусливою пропозицією попрацювати на охорону нафтових об'єктів у Сирії (які де-факто не контролюються урядом Асада і російською стороною, тому незрозуміло, що могли б охороняти вагнерівці в Сирії. - Б.С.). При цьому на мобільниках дійсно висвічується код арабської республіки (+ 963-931-42-562), однак, як з'ясувалося пізніше, номер був віртуальним. У мережах стільникового зв'язку він не зареєстрований, його місце розташування визначити неможливо, з нього доступні тільки вихідні дзвінки».
Думаю, що в цій частині розслідування єдина правдива інформація - це телефонний код Сирії. Але жодному ідіоту не спаде на думку за шалені гроші телефонувати з Сирії до кожного рядового бійця групи. Адже у цієї групи, що вирізняється залізною військовою дисципліною, був один командир, і досить було додзвонитися тільки йому. І зовсім не було потреби дзвонити з Сирії. У вагнерівців у Росії повно начальників, проте тільки один замовник - це Кремль. Саме в Кремлі дають вказівку командуванню ПВК, а воно вже потім доводить завдання до командирів рот, взводів тощо.
Далі, як пише КП, «Сергій Петрович» не шкодував часу, телефонуючи «солдатам удачі», цікавлячись їхнім бойовим минулим. Мовляв, він має уявляти рівень досвіду і підготовки. Немов тонкий психолог, він фактично займався розвіддопитом, козиряючи подіями і фактами, за якими можна було зробити висновок, що це точно один із босів ПВК «Вагнер». А то й високий чин із Міноборони. Полковник - щонайменше! Тому ніхто навіть не насторожився, коли він питав про навички управління «Буками» або про знайомство з російськими військовими в зоні АТО. Один із ветеранів бойових дій на Донбасі Артем Міляєв (позивний «Шаман») так перейнявся спілкуванням із «Сергієм Петровичем», що зголосився допомогти йому рекрутувати групу для «роботи за кордоном». Адже мужик серйозний, тим більше що з середини травня до переговорів приєднався навіть «менеджер із безпеки «Роснефти» Сергій Вікторович Безінський (хоча людина з такими даними в Росії не значиться, в штаті «Роснефти» така людина відсутня). У нього й пошта була на домені нафтової компанії, якби ще тямити в цих доменах. Адреса ([email protected]), до слова, в Росії не зареєстрована і перестала працювати 31 липня - через дві доби після арешту росіян».
Тут теж усе брехня від першого до останнього слова, за винятком, можливо, електронної адреси Безінського, яку, очевидно, має у своєму розпорядженні білоруське слідство. І тут вже помітний перший прокол російських розслідувачів. У них виходить, що старшим у групі був «Шаман» - Міляєв. Тим часом бойовик із позивним «Шаман» серед затриманих у Мінську дійсно є, але він аж ніяк не є найголовнішим серед 33 богатирів, а скоріше займає пост, приблизно рівний командиру відділення. Як випливає з оприлюдненого листування вагнерівців у месенджері з користувачем «група 1», той дає вказівки «всім залишатися в готелі, без дозволу або супроводу старших групи - Моздок, Шаман - не виходити». Якщо вже з ким і мав консультуватися міфічний «Сергій Петрович», так із цим таємничим користувачем «група 1», який і є начальником для всіх затриманих. Але його ім'я білоруські слідчі поки не оприлюднили, значить, і для придуманої версії він не годиться.
За відомостями «Комсомолки», «Шаман» «почав шукати добровольців, звернувшись до старого знайомого, відставного підполковника Російської армії Кривенка, з яким разом воював на Донбасі. «Замовнику» потрібні були 90 осіб – когось знайшов сам підполковник, когось порекомендував Міляєв. При цьому Кривенко особисто проводив співбесіди з претендентами в WhatsApp. Одного разу йому навіть подзвонив «Сергій Петрович», справивши цілком милостиве враження. Наприкінці травня «Шамана» запропонували збільшити групу вдвічі - до 180 осіб. Що він і зробив, відправивши всі анкетні дані з фотографіями і реквізитами банківських карток на «адресу «Роснефти» - для нарахування зарплати в майбутньому. При цьому Міляєв чогось при наборі людей використовував атрибутику ліквідованої у 2018 році ПВК «Мар». У цій частині розслідування взагалі немає жодного слова «Правди» і вона суперечить навіть версіями, озвученим російськими дипломатами.
Далі, як пише КП, «6 липня «Шаман» отримав «з «Роснефти» неприємну звістку. У Лівії смертю хоробрих загинув «Сергій Петрович». Через кілька днів на нього вийшов новий куратор, зателефонувавши вже з венесуельського номера (+ 5-841-291-01-091)», який теж виявився віртуальним.
Що ж, в принципі нічого неможливого немає в тому, що якийсь росіянин на ім'я Сергій Петрович загинув у Лівії. Тільки ось немає жодних доказів, що цей Сергій Петрович був хоч якось пов'язаний із затриманими в Мінську бойовиками. Зазвичай наводяться якісь документи або записи розмов. Тут же нічого цього немає.
Далі, як стверджує автор розслідування Олександр Коц, «новий «куратор Артур» запропонував переорієнтуватися під «проєкти «Роснефти» - там якраз потрібні 180 осіб. Тільки розбити їх треба на 5 груп. Що й було зроблено. У кожної - свій командир: «Шаман» (Міляєв), «Юрич» (Кривенко), «Санич» (Бєлік), «Парадокс» (прізвище редакції невідомо), «Адмін» (прізвище редакції невідомо). Чотири загони мали вирушати в Мінськ 24 липня, 26 липня, 4 серпня і 6 серпня. Групі «Юрич» належало морське перекидання до Венесуели. За словами нашого джерела в російських спецслужбах, послуги «Шамана» з рекрутингу були оцінені в 14 тисяч доларів, які були покладені на його рахунок через банкомат невідомою людиною з бородою. У першій партії - «Шамана» - були переважно люди, що мали раніше українське громадянство і повоювали на Донбасі. До неї ж приєднався Андрій Бакунович, який вже перебував у Мінську».
Тут теж неправда все, починаючи з того, що «Шаман» не був командиром затриманої групи, і закінчуючи тим, що Бакунович перебував не в Мінську, а в Калинковичах. І знову-таки жодних виписок з банку, що підтверджують згадані перекази грошей на конкретний рахунок.
Далі йде найцікавіше: «Виліт зі столиці Білорусі за маршрутом Стамбул – Гавана – Каракас був призначений на 25 липня. За 10 днів до цього Міляєву на електронну пошту прийшли копії квитків на літак на рейс турецької авіакомпанії з вильотом з Мінська 25 липня цього року. Авіаквитки виглядали як придбані через інтернет-сайт фірми Must Go (зареєстрованої в Києві, тел. +380509468296). Однак із зазначенням на квитках реквізитів туристичної компанії Coral Travel. Але через офіс «Турецьких авіаліній» у Москві було встановлено, що вони купувалися... «в авторизованому агентстві, зареєстрованому на території України, що випливає з відповіді московського представництва турецької авіакомпанії». І тут наводиться фотокопія відповіді московського представництва компанії Turkish Airlines, з якої випливає, що квитки для вагнерівців купувалися через агентство, зареєстроване на території України. Далі Коц наводить назву і реквізити цього агентства в Києві. Знову ж таки нічого неможливого в цьому немає, але на цій основі можна, як це робить «Комсомолка», зробити висновок про те, що «всієї цією операцією СБУ, схоже, мала намір одним пострілом убити відразу кількох зайців - всюдисущу, страшну і жахливу ПВК «Вагнер», рикошетом мало зачепити «Роснефть» - як одну з найбільших російських компаній, але головний удар, безперечно, по російсько-білоруським відносинам». Для маскування квитки дійсно краще було замовляти не в Москві чи в Мінську, а в третій країні, щоб вагнерівці завчасно не потрапили в поле зору білоруських спецслужб. Наведені ж у статті дані про окремих громадян України навряд чи більш достовірні, ніж дані про міфічного «Сергія Петровича». Як іронічно зауважив один російський блогер, який пише під ніком «Будни Путинской России», «виявляється ще й українські спецслужби діють на території Білорусії і РФ як у себе вдома, і навіть ще успішніше. Запросто когось кудись наймають, відправляють, дзвонять з підроблених номерів, і ніхто нічого не помічає».
Путін пропонує Лукашенку помиритися на антиукраїнському ґрунті, визнавши все, що сталося з вагнерівцями провокацією СБУ. А публікація «Комсомольской правды», серед іншого, покликана спровокувати відповідь білоруського слідства, з якої в Москві хотіли б з'ясувати, що саме стало відомо слідчим. Але батька не такий дурний, щоб потрапити на цю вудку. Він чудово знає, для чого 33 богатирі прибули до Мінська. Інакше б не став призивати резервістів і влаштовувати маневри на кордоні з Росією. І погрожувати видати заарештованих Україні, але перш вимагає, щоб Київ надав докази злочинів, скоєних ними в Україні. Очевидно, в найближчі місяці Лукашенко має намір тримати вагнерівців у Мінську, щоб отримати від них максимум інформації, залякуючи можливою видачею Україні, чого ті обґрунтовано бояться.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
