Політичний кульбіт «хрещеника» Леоніда Кучми і Юрія Луценка
Уміння тримати ніс за вітром — річ корисна. Особливо в українській політиці. Як і вміння водити за ніс своїх партнерів. Усе це чи не найкраще за інших демонструє запеклий політичний еквілібрист Андрій Деркач, що займає нині одночасно два пости — президента НАЕК «Енергоатом» і генерального директора державного концерну «Укратомпром».
Ось уже хто встиг побувати чи не в найбільшій кількості політичних таборів! І, треба визнати, людина він, звичайно, по-своєму талановита. Ось тільки виявляється ця якість виключно в двох вузьких напрямах: бути першим пацюком, який встигає благополучно врятуватися з корабля, що тоне, і вміти піднести свою уявну цінність перед господарями чергового політичного притулку.
Багато років наш герой був вірним прихильником Президента Леоніда Кучми, завдяки якому в принципі і відбувся як політик і бізнесмен. А точніше — як бізнесмен від політики. Саме попередній гарант Конституції, будучи хрещеним Андрія Деркача, протягав його на всілякі посади. Вінцем прикучмівської кар’єри стала служба на посаді заступника начальника управління територій Адміністрації Президента. Потім був поступовий відкат до другорядних постів, але головного Деркач домігся: з огляду на посаду свого батька (колишній керівник Держмитслужби і СБУ Леонід Деркач) в очах Кучми, він зміг прокласти «доріжку» до кабінету глави держави. І експлуатував цю «тему» з користю для особистої кишені ще багато років.
Але в критичний момент Деркач не посоромився найрішучіше і відверто зрадити хрещеного батька. Спочатку — обережно. Під час голосування з імплементації політичної реформи в «редакції Медведчука» влітку 2004 року він (як і Деркач-старший) проголосував «проти». Потім, до слушного часу, Деркач всіляко підтримував регіоналів під час президентської компанії. Більше того, ЗМІ, що належали саме йому, найбільш ущипливо і безпардонно мочили Ющенка, іронічно іменуючи його «месією», «бджолярем» і «сільським бухгалтером».
І раптом, надто несподівано, на переламі між першим і другим турами виборів президента позиція насамперед телеканалу «Ера» змінилася до невпізнанної, різко забарвившись у цитрусові кольори. Незабаром за телеканалом пішла зміна поглядів на «Радіо-Ера», в газеті «Киевский телеграф» і на Інтернет-сайті «Версії». До речі, не варто недооцінювати роль того ж зрадженого Деркачем президента у створенні перелічених медіа- груп. Річ у тім, що сам Андрій Леонідович особливими організаційними талантами не відзначався, ось і довелося Леоніду Даниловичу активно допомагати своєму хрещеному синові в побудові медіа-холдингу.
Багато прихильників регіоналів восени-взимку 2004 року «грішили» на 5-й канал — мовляв, поливали брудом Януковича, як з пожежного брандспойта. При цьому об’єктивні спостерігачі зазначали, що «Ера» давала 100 очок фори 5-му каналу в плані пропаганди світлого образу Ющенка і знищення іміджу «регіоналів». Сам господар медіа з помаранчевим шаликом поверх дорогого пальта красувався на сцені Майдану. Навіть примудрився привести туди Азарова! При цьому Деркач не соромився ганьбити поганими словами людину, яка дала йому все — Л. Кучму. Така ось вдячність.
Минули президентські вибори, минули і парламентські. На них з подачі Луценка (не жалкуєте, Юрію Віталійовичу? Не соромно?) Деркач посів почесне 10-те місце у списку СПУ. І на горбі цієї партії в’їхав до чергового складу парламенту. А коли соціалісти ввійшли до коаліції, Деркач дав вказівки своїм медіа «мочити» «Нашу Україну» і БЮТ. Правда, журналісти телеканалу «Ера» робили це без особливого завзяття — мабуть, надовго в душу їм засіла «робота» на Партію регіонів, яку їх примушував виконувати Деркач до другого туру президентських виборів 2004 року.
За допомогою свого тепер уже колишнього партійного боса пан Деркач отримав собі тепле і давно вже уподобане містечко президента «Енергоатому». Ось де йому вдалося розгорнути свою діяльність — всі багатомільярдні грошові потоки атомної галузі йдуть через ретельне просіювання, заздалегідь осідаючи в чиїхось кишенях. Паралельно з цим іде тотальна здача української атомної енергетики у власність Росії. Чи безвідплатно?
Але недовго побував Деркач в лавах соціалістів. Мабуть, не сподобалися йому ідеали Соцінтерну. Допоміг йому в цьому все той же Президент Ющенко, якого так бурхливо вихваляв в недавньому минулому деркачівський медіа-холдинг. Після указу про достроковий розпуск парламенту у нашого героя виникла проблема — з ким іти на вибори? З партією Мороза? Даремне заняття — не бачити парламентського крісла, як своїх вух. Про БЮТ говорити не випадає, як і про НС-НУ — не приймуть. Залишилися «регіонали». Добрими і відхідливими хлопцями виявилися регіонали — зробили Деркачу демонстративну політичну подачку, віддавши 96-й номер в передвиборному списку. Пробачили і численні суди, які Деркач виграв в уряду Януковича 2004 року, і «помаранчеву» пропаганду.
Що могло слугувати причиною такої доброти з боку Партії регіонів? Єдине пояснення — знову ж медіа-ресурс. Але, здається, з цим промахнулися. Наприклад, один з керівників районного масштабу на всю країну запропонував виборцям підтримати дії Президента Ющенка. Чому це відбувається? Адже не в змозі Деркач контролювати свою телекомпанію. Тут з фінансовими потоками «Енергоатому» і «Укратомпрому» розібратися... поки не відплили на баланс «Росатома». Так що на Партію регіонів, мабуть, і далі чекають малоприємні сюрпризи від медіа-холдингу Деркача.
А сам Андрій Леонідович таким підходом своїх журналістів в глибині душі навіть і потішений. Зі списків кандидатів в депутати його вже не виключать, крісло в парламенті гарантоване. Тим часом, чому б не спробувати «здружитися» знову з президентською командою. Тим більше, що коаліція між НСНУ і БЮТ навіть дуже ймовірна. Як казав герой рязановського «Гаража», вчасно зрадити — це вчасно передбачити. А погляди, якісь принципи?! Не смішіть!
