Сила життя — незнищенна
Погребище — чарівний куточок на березі Росі, власне, в цьому затишку Поділля й починає свій розбіг ріка, беручи початок у долині між плечистими хлібними полями, обступлена з берегів копицями верб. Хто тільки не бував у цих краях надросянських, хто тільки не зачаровувався довкружньою живописністю! Але то все може стати сюжетами вже інших розповідей.
...А зараз про погребищенські каштани. Тут і справді їх стільки, що можуть своїм числом посперечатися навіть із каштанами Києва, Праги чи Парижа... Скажімо, алея уздовж місцевого цукрового заводу висаджена цими диво-деревами ще того часу, коли власником підприємства був його засновник — пан Ян Крачкевич. Окремі екземпляри каштанів пам’ятають свого господаря, а частина алеї вже була підсаджена молодими деревами.
Але найголовніше те, що погребищани сповна пишаються каштановими алеями в самому центрі свого чепурного міста над Россю.
І в ці дні просто-таки з неабияким подивуванням споглядають дивний феномен матінки-природи: на заводській каштановій алеї несподівано спалахнув білими свічками старий каштан. Що цікаво: старезне гілля обдаровує землю кароокими плодами, а нижче — квітує білопінно, ваблячи до себе перехожих. Навіть зупиняються окремі автомашини, і водії та пасажири з сонячною усмішкою на устах поглядають на це дивне творіння природи. Красиво те, що відцвітають одні свічки білоквіту, а натомість спалахують інші. Особливо це вражає вечірньої години, коли спалахують електричні вогні й при їхньому світлі просто-таки мимоволі відчуваєш, що над світом знову захазяйнувала чарівниця-весна. Над Россю знову цвітуть каштани, і просто непогамовна радість на душі відчувається від неперебутності сили життя... Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ, журналіст, Вінницька обл.
