Анатолій Новик: "За первісного ладу про стариків і дітей піклувалися більше"

Домовимося одразу, що ця людина нам цікава насамперед тому, що вона займається в Україні основою основ будь-якої економіки - виробництвом, а не купівлею-продажем.

Офіс. Акуратненько й чисто, але нічого особливого. Немає оксамитових портьєр і позолочених свічників. "Мені до Новика", - сказав я охороні. Поміж них сталася невелика боротьба за телефонну трубку, доки наймогутніший не вирвав її та єлейним голосом, який споважнів, не повідомив: "Юленько! Тут із "Дня" до Анатолія Матвійовича... Ага... пускати... угу... Добре". Кивнув мені, на кшталт: "Давай, шуруй". Шурую.

Юленька виявилася приємною, безконечно всміхненою дівчиною в діловому костюмі. Я вирішив її одразу осерйознити й жорстко запитав: "А що, начальник у вас суворий?" - "Не суворий, - вона зробила паузу й подивилася на стелю, - а дисциплінований". Ого! Найпарадоксальніше, що, судячи з інтонації, - це правда.

Заходжу й бачу перед собою "дисциплінованого" Анатолія Матвійовича Новика. Статечний чоловік, із приємним обличчям і привітними, але злегка настороженими очима. У міру просування діалогу настороженість зникала. Він міг розмахувати руками, сміятися. Але, торкаючись серйозних речей, одразу втрачав запальність і різко ставав зосередженим і "затиснутим у кулак".

Довідка "Дня". Новик Анатолій Матвійович. Народився 1949 року в селі Дніпровське Чернігівської області. Має вищу технічну освіту. Президент "Грандпромінвесту". Член Вищої ради Селянської партії України (СелПУ). Був радником екс-прем'єра Євгена Марчука. Нині сповнений сили боротися далі.

- Поговоримо про хліб насущний: на ваших підприємствах люди зарплату одержують?

- І за Союзу одержували, і нині. Усе, що заробив, будь ласка, одержуй. Якщо директор не може організувати роботу - нехай звільнить місце іншому.

- А як же Кучма? Він же був директором "Південмашу". У нього що, навички зникли?

- Звідки я знаю? Ви в нього запитайте. Я за нього думати не бажаю. У мене своїх проблем по зав'язку. (Дзвонить телефон. Анатолій Матвійович підіймає слухавку: "Я постараюся швидше... Чим довше ти говоритимеш, тим пізніше я приїду". (Між іншим, уже близько 9-ї вечора. - К.Р.)

- Скільки часу залишається діловій людині на особисте життя?

- На жаль, практично не залишається. Ні субот, ні неділь.

- Кому потрібне таке життя?

- Я сам ставив собі це питання. А скільки разів мені ставила його дружина! Друзі теж.

- Виходить, що ви не можете розслабитися? Не можете, як Штірліц, поїхати до гаю, помилуватися птахами, що відлітають?

- Та можна хоч до гаю, хоч у поле. Але розслабитися я все одно не можу.

- Не боїтеся, що зламається внутрішня пружина?

- Сподіватимуся, що в неї великий запас міцності.

- Навіщо вам, підприємцеві-виробничнику, лізти в політику?

- Якби в нас була тільки економічна криза - то півсправи. Але головна біда нашого суспільства - політична криза. Мені не подобається будь-яка диктатура, чи то комуністична, чи то військова. А в нас тепер новий вид: диктатура безвладдя. Я хворобливо реагую на будь-яку несправедливість.

- "Хворобливо" - для кривдників?

- Можливо. Хамів я не щаджу. Тих, котрі полюбляють демонструвати свою силу перед слабкими.

- Тобто ви можете вдарити?

- І дуже. Розбивав щелепи, носи, що ж поробиш? У тролейбусі, на вулиці. Хоча, звичайно, треба постаратися, щоб вивести мене із терпіння. Я досить урівноважений. Мені однаково, якщо в нього буде голена голова й поламані вуха. Я сам займався боротьбою.

- Із трьома справитеся?

Сміється:

- Тільки, якщо сильно роздратують.

- А державу можна в нас назвати хамською?

- Природно. Вони ж по-хамському поводяться зі своєю власною основою - народом. За первісного ладу про стариків і дітей піклувалися більше. Нині ми перебуваємо нижче за печерний рівень. Я спробував через парламент зрушити щось із мертвої точки. Однак парламент нагадує несправний трансформатор: гуде, а напруги на виході не дає.

- У вас натура бунтаря?

- Ні, я не прихильник форм протесту, на зразок: водити людей на демонстрації, лежати до посиніння на рейках ачи приковувати себе наручниками до батареї, голодуючи при цьому. До того ж, гадаю, на владу б це не вплинуло. Вони займаються тільки зміцненням ієрархічних сходів.

- Яка у вас була найкритичніша ситуація?

- Коли я сам пішов із посади економічного радника Марчука. Усі ті питання, які я старався піднімати з ним, Кабмін "прокочував". Тож сенсу в цій своїй діяльності я не бачив. А одне із найскладніших питань - питання паливно-енергетичного комплексу - насправді не варте виїденого яйця. Просто не можна було віддавати у приватні руки питання, які визначають економічну безпеку країни. Це має бути прерогативою держави.

- Пішовши в тінь із політичного життя, я чув, ви багато часу приділяєте доброчинності.

- Коли я побачив очі батьків врятованої дівчинки, ("Грандпромінвестом" було надано кошти на операцію), виникла постійна потреба надавати допомогу. Пішла лавина листів, прохань. Тепер я займаюся організацією виставки дітей-інвалідів, котрі мешкають в інтернатах. Вони відрізані від зовнішнього світу. Єдине, в чому вони можуть самовиразитися, - застосувати свої здібності в мистецтві. Ліплення, шиття, картини. Важливо допомогти їм виявити себе сьогодні, оскільки багато хто з них, вийшовши з юнацького віку, якщо й одужує фізично, то гине через свою непристосованість.

- Вас притягують больові точки суспільства?

- Це скоріше людей із різними проблемами притягує до мене. Це можуть бути художники, лікарі, артисти. Хто завгодно. Мені хочеться, щоб якомога більше людей просто сказали мені "спасибі".

- А для кого ви можете виявитися незручним?

- Для тих, хто займається махінаціями й ошуканством. У мене на них чуття. Шахраї зникають швидше, ніж з'являються.

- Про що ви часто шкодуєте у своєму житті?

- Про те, що не встигаю приділяти багато часу близьким людям. У мене помер батько, а я душевно з ним так і не встиг поговорити. Усе відкладав на потім. Думав, сядемо за пляшечкою. Він був для мене незаперечним авторитетом. Та й усі ставилися до нього трепетно. Я був старшим у родині й, напевно, тому став лідером. І в сім'ї, і в селі. У дев'ятому класі я серед своїх ровесників верховодив.

- Чого вам найбільше хотілось би тепер як політичному лідерові?

- Очолити партію, яка взяла б на себе відповідальність за те, що коїться в Україні. Мені хочеться створити такі умови, за яких я зміг би сам нормально працювати і надав би таку можливість іншим.

- Вам притаманний дух авантюризму?

- На жаль, його не вистачає. У бізнесі без ризику не можна. Я у принципі мав можливість провернути такі авантюри, які багато кому й не снилися. Але в характері в мене більше обережності й розрахунку. Я звик тримати слово. Сьогодні під моє слово в банку можуть дати досить великі гроші.

- Ви через свою діяльність є кабінетною людиною. А можете піти "туди на торг, туди, де ринок", у народну гущу?

- Іноді ходжу на ринок вихідними.

- Торгуєтеся з бабусями?

- Ще й як! Я вмію це робити. На Подолі, на Бессарабці бабусі мене знають. Поки не обійду прилавки із квашеною капустою, не заспокоюся. Та їм і самим приємна увага "фахівця".

- А яке у вас хобі, крім "ринкових відносин"?

- Я люблю полювання. Але звичайно нікого не вбиваю. Мені подобається процес. Можу спокійно стріляти у птаха, зайця, а у великого звіра - ні. Стріляти у красиву тварину рука не здіймається... Якось метрів за двадцять від мене зупинився був олень. Він дивився мені прямо в очі й секунд із десять не ворушився. Я відчув у ньому особистість. Якби він сіпнувся, можливо, я б інстинктивно вистрілив, але олень виявився терплячим - найрозумніша тактика.

- А коли у вас з'являється азарт?

- Уже після ухвалення рішення. Як нині - азарт у передвиборній гонці. Курок уже спущено.

- Ну і як агітуєте народ?

- Роз'яснюю людям, хто з політиків "горло рве", а "хто плуга пре". Аякже.

- Як ви ставитеся до того, що народ може взагалі зігнорувати вибори?

- Я проти будь-якої "диванної позиції", коли кажуть, мовляв, ми не можемо розібратися в цих п'ятдесяти партіях. Тоді й не ремствуйте. Хоч якщо людина нарікає - вже починається політика. Нехай підштовхне буття своєю свідомістю.

- У вас є одна абсолютно зайва для політика риса: ви не вмієте хвалитися й обіцяти.

- Краще справу зробити, аніж базікати, крім того, я хочу, щоб за мене голосували розумні люди. Нехай вони самі розберуться.