Задзеркалля
Росіяни впевнені, що іноземці вважають Росію цікавою, сильною й багатою країною, а основними рисами росіян вони, іноземці, вважають духовність, терпимість, чуйність і гостинність. Ще росіяни думають, що в усьому світі їх поважають, бояться й при цьому заздрять.
Такого висновку дійшли соціологи ВЦІОМ, результати дослідження яких опубліковані в газеті «Коммерсанъ» 9.10.2014. З 31 травня до 1 червня було опитано 1,6 тисячі осіб у 130 населених пунктах. Респондентам пропонувалося оцінити за п’ятибальною системою низку негативних і позитивних характеристик зовнішнього іміджу Росії. У результаті всі негативні характеристики отримали низькі оцінки, тобто були відкинуті, а Росія в очах світу, на думку самих росіян, виглядає так: «цікава» — 4,04, «сильна» — 3,92, «чуйна» — 3,81, «незалежна» — 3,79, «гостинна» — 3,74, «багата» —3,71, «доброзичлива» — 3,70, «терпима» — 3,49, «духовна» — 3,34.
Такою Росію, на переконання самих росіян, бачить світ. Тепер подивимося, як світ бачить Росію насправді. Коли дивиться на неї на власні очі. Найточніше цей погляд представлено в щорічних опитуваннях PewResearchCenter, що проводяться в 65 країнах світу. І тут, до речі, можна порівняти думку людей у світі про Росію з думкою про США, які, якщо вірити російській пропаганді, в усьому світі люто ненавидять. PRC ставить своїм респондентам просте запитання: як ви ставитеся до даної країни: позитивно чи негативно. І ось, як люди думають (+ позитивно; — негативно):
Тобто в усьому світі переважає негативне сприйняття Росії й позитивне сприйняття США. І лише в Африці щодо Росії позитиву трішки більше, ніж негативу.
Путінська пропаганда занурила більшість росіян у фантасмагоричний світ задзеркалля, де не діють закони логіки, математики й фізики, немає верху й низу, немає моралі й права, а лише сяє «Русская правда» у виконанні Олександра Проханова або, наприклад, Микити Міхалкова. «Вечір з Володимиром Соловйовим» 8.10 став бенефісом Міхалкова з нагоди його нового фільму «Сонячний удар». Але розмова йшла, звісно, не лише й не стільки про фільм, скільки про сучасні події. Фільм, за оцінкою його творця, — це попередження нам усім з метою не допустити сьогодні того розвитку подій, який тоді, сто років тому, привів до влади більшовиків. Тобто прихід до влади більшовиків, встановлення радянської влади, за Міхалковим і Соловйовим, це погано, це катастрофа й злочин.
І з цією тезою можна було б погодитися. Але буквально через мить Міхалков заявляє: «23 роки тому щодо нашої країни було здійснено злочин», маючи на увазі усунення від влади комуністів і ліквідацію радянської влади в Росії. Безглуздо шукати логіку в словах і діях представників російської влади й обслуговуючих її балакунів. Якщо, звісно, ці дії не спрямовані на безпосереднє збагачення. І не варто називати їх усіх гамузом дурнями. Як казав покійний генерал Лебедь, це не дурість, це у них такий розум.
У «Комсомольской правде» Анастасія Новікова публікує статтю з сенсаційним заголовком: «Америка розробила план зі «знищення» України». Стривожений читач починає шукати в статті цей підступний план, але замість цього читає, що «американська влада працює над постачанням зброї уряду України на прохання Порошенка». Крім того, «КП» повідомляє, що «Порошенко попросив США зробити Україну основним союзником поза НАТО, тобто дати Україні статус, який зараз мають Японія, Південна Корея, Ізраїль і Філіппіни». І ось одразу після наведеної вище цитати автор пророкує, що «ця країна (Україна) може повторити долю Іраку».
Ірак що, був основним союзником США поза НАТО?! З якою з країн, що володіють цим статусом, сталося щось жахливе?! Звідки взялися апокаліпсичний заголовок і непроглядний висновок, що повністю суперечать основному тексту? Ці запитання, мабуть, марно ставити авторові статті й швидше за все вже пізно ставити головному редакторові «КП» Володимиру Сунгоркіну.
Те, що сьогодні відбувається з Росією, зокрема й у сфері медіа, часто називають поверненням у часи СРСР, реставрацією радянського агітпропу. Вважаю, що це неправильно. Автор цієї статті перші 40 років свого життя прожив у СРСР і працював у радянських виданнях, оскільки, за точним зауваженням професора Преображенського, інших і не було. Гарантую, що текст, подібний до наведеного вище, з логічними нестикуваннями, що випинають з усіх щілин, не пропустила б жодна районка, що поважає себе, не те що центральне видання.
Монополізм у поєднанні із замовленням на пропаганду, неймовірними бюджетами, відсутністю виразної системи ідей і хоч якимсь стримуючим центром, яким для радянського агітпропу було партійне керівництво, породили абсолютно нове явище, що не має аналогів в історії світових медіа, украй брехливе, безглузде в своїй брехні, проте вельми ефективне й небезпечне.
Ось, наприклад, чудовий приклад риторики від іще одного гуру, від режисера Карена Шахназарова. У «Вечері з Володимиром Соловйовим» він міркує про те, що в Україні неминуча фашистська диктатура. Тут немає нічого нового, ці мантри на російському ТБ чути вже півроку. Але Шахназаров йде далі: «Єдиною метою української диктатури може бути лише Росія. І неминуче Україна повинна розпочати війну з Росією». Навіщо Україні війна з Росією? Як може країна, що має втричі меншу чисельність населення, фактично з нуля будує свою армію, розпочати війну з ядерною державою й навіть просто хотіти такої війни? Логіка й здоровий глузд у принципі несумісні з контентом російських ЗМІ.
У цьому сенсі лідери Новоросії, поза сумнівом, є соціально близькими російській владі й духовно й ментально. Ось уривок з великого інтерв’ю, яке лідер самопроголошеної ДНР дав журналу «Експерт»:
Олександр Захарченко:
— З моменту підписання мною угоди 5 вересня й до 2 жовтня ми відвоювали 38 населених пунктів.
— Тобто ви порушували перемир’я?
— Ні! У жодному разі! Ми стріляли у відповідь! Завжди й постійно. Жодного разу — перші!
Як нам знайома ця чудова логіка! У вустах російських поліцейських: «Потерпілий 12 разів поспіль ударив себе ножем у серце». У вустах вищого керівництва країни: «У результаті штурму спецназу на Дубровці від газу загинули 130 заручників. Але газ був абсолютно нешкідливим». І взагалі, за всю тисячолітню історію Росія жодного разу ні на кого не нападала й нікого не завойовувала. А невелике Московське князівство якось само собою зайняло шосту частину суші. Брехня як форма існування. Брехня, в яку, схоже, почали вірити не лише ті, кому брешуть, і навіть не лише ті, хто бреше, а й ті, на чиє замовлення брешуть. І ось це вже по-справжньому небезпечно.
