Тінь підозри кинуто на всіх
Коментар до тексту Дмитра Десятерика «Святенники. Вибух анальної зони»На жаль, мушу констатувати: стаття «Святенники. Вибух анальної зони» виконана у відомому жанрі «не чув, не бачив, але знаю». Не прийшовши на показ фільму «Плем'я» Мирослава Слабошпицького в Будинок кіно, відомий критик і журналіст усе ж написав репортаж нібито з місця події. А з ним разом заходився робити статистичні обрахунки, а далі й висновки. Головний з них: скрізь «Плем'я» зустрічали оплесками, «і єдиний зал, де його зустріли криками “Ганьба!”, — в Україні, в будівлі професійної організації вітчизняних кінематографістів».
Cталося це тому, на думку Десятерика, що «серед аудиторії переважали члени Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі — однієї з найдивніших організацій, котрі існують в країні, а також власне представники Національної спілки кінематографістів, зокрема старше покоління останніх». Тож і не дивно, мовляв, що опісля показу фільму «значна частина присутніх заходилася скандувати: “Ганьба!”»
Хтось, судячи по всьому, добряче налякав пана Десятерика оповіддю про показ, а ще ж і дописи в Фейс-буці, деякі з яких справді були за межею фолу і здорового глузду. А відомо ж, у страху очі великі. Ніякої «значної частини», що нібито вигукувала звично-українське «Ганьба!», не було, свідчу як очевидець. Поодинокі вигуки – так (до речі, це були жіночі голоси). Одначе ж були й зовсім інші – «Браво!», про що наш автор воліє не згадувати (ну, не був, то й по всьому).
Це по-перше. По-друге, в Червоній залі Будинку кіно 670 місць. Членів Спілки було не більше п'яти десятків. Можете повірити – я знаю в обличчя практично всіх членів Спілки, які живуть у Києві. Членів тієї самої комісії з питань захисту моралі навряд чи більше тридцяти узагалі. За свідченням голови комісії Василя Костицького він представляв комісію сам. Одначе навіть якби прийшли всі, разом із членами Спілки вони становили б не більше однієї десятої публіки, що зібралася. Тому про яке «переважання» в аудиторії спілчан і комісіянтів говорить Десятерик годі сказати.
Втім, логіка зрозуміла: отака в нас Спілка, де правлять бал консервативні сили, люди похилого віку. Одначе ж правдивість такої картинки приблизно така ж, як і сама репортажна частина матеріалу. Консерватори в нас справді є, що є цілком нормально. Одначе ж є й інші, куди прогресивніші (серед них, до речі, і чимало літніх людей). В роботі Спілки узагалі чимало недоліків, але ж назвіть мені сферу життя, де їх немає. Це я кажу не з образи за «честь мундиру», а для справедливості.
Задля тієї ж справедливості скажу так само, що не варто було журналістові брати на озброєння методи декотрих «критиків» фільму Слабошпицького і стверджувати, скажімо, що один із персонажів цієї історії, автор фейсбучних витворів, колись знімав порнографічні стрічки. Чутки про таке є, але ж тільки чутки. Так само, коли пишеш, що у складі експертній комісії при Держкіно України є люди, «котрі при Януковичі писали доповідні в СБУ на молодих режисерів», то краще назвати конкретні прізвища і навести докази, бо ж інакше виходить, що тінь підозри кинуто на всіх.
Загалом захисники й симпатики фільму «Плем'я» мені куди ближчі, ніж нападники й огульні критики, які все списують на «занепад моралі», «засилля голубих» і тому подібні речі. Ось і на Слабошпицького «наїхали». Було вже, ой було. Сьогодні можна апелювати до високої естетики Чехова, Довженка, Фелліні, але ж не можна при цьому забувати, що критик Михайловський пророкував Чехову «смерть під парканом», що публіка освистала (та сама «Ганьба!») фільм «Солодке життя» Фелліні (за аморалізм, так-так) на прем'єрному показі в Каннах (і так само глузливо свистіла під час вручення режисерові Золотої пальмової гілки)... Те, що нині є класикою, гордістю й окрасою світового мистецтва, незрідка сприймалося сучасниками як прояв аморалізму й руйнування канонів краси і гармонії.
Що станеться з фільмом «Плем'я», як складеться режисерська доля Мирослава Слабошпицького – про це сьогодні можна тільки гадати. Одначе ж ні нападникам, ні захисникам не варто втрачати обличчя ради пріснопам'ятного красного слівця.
Втім, геростратів комплекс надихається історичними прикладами. Бо хто б, скажімо, пам'ятав нині того самого Михайловського, якби він, бідака, не віщував Чехову «подзаборную смерть»? Тільки як угадати в предметі критики, що то майбутній класик? Проблема, одначе.
Author
Сергій ТримбачРубрика
Культура