Без перебільшення, цей район не одне століття приваблює митців. Поблизу мешкали Іван Сошенко і Фотій Красицький, сьогодні тут розташовані майстерні Національної спілки художників України. Пейзажі з віковими дубами і липами перегукуються з «художніми» назвами вулиць: власне, Сошенка, Красицького, ще є селище Шевченка. Сьогодні ці місця манять до себе не лише митців, а й забудовників. Комплекс із 25-поверхівок, пишні та не завжди законні маєтки, МАФи, які перетворюються на капітальні споруди, — місцевій громаді доводиться боротися з різними «птахами». Між іншим, ділянка на Сошенка, 33, — єдине місце, де фізично не зміг будувати скандальний бізнесмен Войцеховський.

Нещодавно ми розповідали про боротьбу за парк громади сусідньої гірки Крістера («Спадкоємці Крістера» — «День» №65-66 за 13 — 14 квітня ц. р.). Тепер вирішили проїхати трохи далі, впритул до Окружної, і побачити життя на гірці, багатьом відомій як урочище Кинь-Грусть. Місцевий активіст, член ініціативної групи зі збереження селища Шевченка Олег КОЧЕРГА надає перевагу назві «дача Кульженка». Він і провів нас серед старого лісу, місцевих озер та абсурдних забудов.

У ЗАТІНКУ ТРІЙЧАСТОЇ ЛИПИ

«Колись ця мальовнича місцевість мала назву не парк Кинь-Грусть, а дача Кульженка. Поблизу розташована гірка Крістера — по суті, це один масив, а далі, поряд з нинішньою площею Тараса Шевченка, була дача Стефана Кульженка, відомого видавця. Уже за радянських часів тут прижилася легенда про Катерину ІІ, яка тут проїжджала і сказала Григорію Потьомкіну: «Гриня, кинь грусть!» — розповідає Олег.

Знамениті не лише колишні жителі місцини, а й деякі дерева. Наприклад, ми здалеку впізнаємо стару липу з триметровим стовбуром, який розділяється на три великі гілки, — про неї часто згадують, коли пишуть про тутешній парк. Громада пильнує і дбає про кількасотлітні дерева. Коли приїздять комунальники із «Київзеленбуду», прозваного місцевими мешканцями «зелензрубом», люди пильнують, щоб ті не занадто захопились кронуванням і не пиляли здорового стовбура з сухими гілками. А якось місцеві натиснули на комунальників і разом з ними висадили дубки.

СЕРІАЛ ІЗ ПАРКАНОМ

Неподалік від бювета стоїть бетонний паркан. Його знесли 2013 року, коли тут побажав будуватися генерал СБУ. «Нам розповідали: оце, ліворуч від доріжки, парк, а праворуч — не парк. Як не парк? Кажуть: так виносили межі у натуру, що це не потрапило до складу парку», — каже Олег.

Громада валила паркан біля майбутнього будівництва чотири рази. «Спочатку були три металевих паркани, люди їх швидко ламали й висаджували дерева. Потім приїхали два автобуси з поліцією і «тітушками», два дні тривало протистояння. Зрештою, о третій ночі поставили цей бетонний паркан. Але ввечері наступного дня «вітер дув, паркан упав», — посміхається Олег.

АКТИВІСТ ОЛЕГ КОЧЕРГА ПОКАЗУЄ СТЕНД З ІСТОРІЄЮ БОРОТЬБИ ЗА ТВОРЧІ МАЙСТЕРНІ НА СОШЕНКА, 33. ПРОЕКТ «СПІЛЬНА МЕЖА», ЯКИЙ, ЗОКРЕМА, РОЗПОВІДАВ ПРО ЦІ МАЙСТЕРНІ, ПРОВОДИЛИ В МЕЖАХ БІЄНАЛЕ «КИЇВСЬКА ШКОЛА»

Активіст пояснює, що хоч більшість людей до останнього намагаються уладнати той чи інший конфлікт спокійно, частина готова до радикальних дій. «І головні «радикали» — це не якісь міфічні молодики, а місцеві бабусі й дідусі, яким болить, коли хтось хоче глумитися з цього мальовничого шматочка природи, де вони виросли», — додає Олег. І хоч як прикро, саме це, а не правові механізми, зазвичай і спрацьовує. Адже, до речі, «генеральський» паркан тут більше не з’являвся, будівництво зупинилося.

Із залишків паркану громада потім зробила клумби з квітами — як обмежувачі біля бювета, бо деякі оригінали мили поряд машини. Рештки його так і лежать на місці сутичок: комунальники кажуть, що це приватна територія, і прибрати плити з оголеною арматурою вони не можуть.

ТРИ ОЗЕРА

Ми спускаємось до ставків, які місцеві називають Куликами. Береги двох, що ближче до виїзду з міста, забетоновані. «За радянських часів тут планували поселити партійну верхівку, зробити щось на зразок Кончі-Заспи, — розповідає Олег. — Вирішили облагородити територію і зробили таке страховисько, взяли береги у бетон».

Третє озеро — єдине з природними берегами та найбільше, і до нього ми прямуємо. Буквально за кілька днів до нашого приїзду місцеві рознесли тут МАФ-кафе, власник якого намагався «приватизувати» чималу ділянку берега. «Власники кафе почали рити ями під стовпчики для паркану, і у громади урвався терпець. Раз поліцію викликали, два — нуль реакції, розповідають, що у власників є документи. Люди прийшли і сказали, що тут нічого не буде, кафе знесли», — описує ситуацію Олег. Знов виходить, що для результату доводиться йти на радикальні дії.

«ЦЕ НАШІ БАГАМИ»

Історія з горе-МАФом тягнеться понад десять років. «Усе, як у нас заведено: поставити МАФ, обкласти його цеглою і сказати, що це тепер капітальна споруда, під яку можна відводити землю, — каже Олег. — Все це впритул до озера. Землі у них ще немає, але нахрапом купили МАФ, зробили так, щоб через суд визнали, що це нежитлові приміщення, — ціла схема».

Біля зруйнованого кафе знайомимося з місцевими жительками Ніною Ревуцькою та Людмилою Семеновою, котрі засмагають на першому теплі. «Нам немає де відпочивати, це наші Багами», — посміхається Людмила Григорівна.

«НАШІ БАГАМИ», — НАЗИВАЄ ВІДПОЧИНОК НА МІСЦЕВОМУ ОЗЕРІ ЛЮДМИЛА СЕМЕНОВА. ТУТ МОЖНА НЕ ЛИШЕ ЗАСМАГАТИ. НАПРИКЛАД, ОДИН РИБАЛКА ПРИ НАС УПІЙМАВ ЩУКУ

«Торік біля кафе викопали 50 ям! Ми зателефонували до комунальної служби — їх закопали, висів плакат, що це — територія міста, — згадує Ніна Петрівна. — А цього року ями викопали знов — їх присипали рибалки. То одразу прийшло двоє кремезних молодиків і викопали ями ще глибші. Але ми дзвонимо, домагаємося порядку».

Місця справді мальовничі: гуляють качки, дідусь веде на пасовисько кіз, тут можна добре порибалити — наш фотограф особисто допомагав місцевому мешканцеві витягнути з води щуку. Солідні люди теж цінують цей мальовничий край: на іншому березі озера височіє чимало пишних будинків.

«НАЙБІЛЬШЕ ЗАПИТАННЯ — ДО МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ»

Олег додає, що власник МАФу продавав його кільком людям. «Йому платили гроші, щоб тільки він не будував. А що могли купити, якщо ділянки, по суті, немає? Будматеріали?» — розводить руками активіст.

«Розумію, що підприємці хочуть максимум наживи, але влада має модерувати цей процес так, щоб не нехтувати громадою, — розмірковує Олег Кочерга. — От депутат Київради показав дозволи на МАФ, і там підписи всіх: головного лікаря району, різних відділів райдержадміністрації. Тобто всі вони діють незрозуміло в чиїх інтересах. І найбільше запитання у мене до місцевої влади — до тих, хто має нас обслуговувати».

«КУЗЬМА ДУЖЕ НАС ПІДТРИМУВАВ»

Чепурним приватним сектором ідемо до ще одної зони напруженості. Проходимо повз пошарпану будівлю Інституту геронтології Національної академії медичних наук України — на його території колись і була розташована дача Стефана Кульженка, ще бачимо кількасотлітній дуб, який височіє майже посеред дороги. Олег розповідає, що приватний сектор виник тут, коли в повоєнні часи давали ділянки, здебільшого льотчикам-відставникам.

«Кузьма Скрябін був нашим сусідом, — Олег показує в напрямку, де мешкав співак із родиною. — Кузьма дуже нас підтримував. Казав: якщо хтось прийде на наше село, будемо боронити його разом».

Активіст розповідає, що сюди, на околицю міста, часто звозять сміття. «Вихідними тут провели суботник. Але скільки треба провести таких заходів? Обов’язково це має супроводжуватись інформаційною кампанією про шкоду сміття для довкілля — плюс потрібно посилювати адміністративну відповідальність за сміття, викинуте абиде», — говорить Олег, коли проходимо повз мішки з чиїмсь «добром».

ОБМАНУТИ ГЕНПЛАН

На вкритому соснами пагорбі — табличка з написом: «Земельна афера». «Рієлтори привозять сюди потенційних покупців, а місцеві показують: тут дуби, купити ділянку можете, але будувати вам ніхто не дасть», — коментує Олег Кочерга.

НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНЬОЇ ДАЧІ КУЛЬЖЕНКА Є ЧИМАЛО ДЕРЕВ-ПАМ’ЯТОК ПРИРОДИ. ТАКИМ ДУБАМ І ЛИПАМ УЖЕ КІЛЬКАСОТ РОКІВ

Свого часу на лісистій ділянці площею в один гектар активісти пропонували створити сквер імені Івана Сошенка. З цим звернулися до Інституту Генерального плану міста Києва. «Нам прийшла відповідь: не переживайте, це зелена зона загального користування як у чинному генплані, так і в проекті нового, — згадує Олег. — Потім туди почали приїжджати нібито власники ділянок, які розповідали, що вони купили ці землі у того, кому їх надали, деякі ділянки перепродали двічі. Ми трохи здивувалися. З’ясувалося, що розробники генплану не знають, що тут відбувається за фактом. А виявилось, що доки вони розробляють собі план, хтось у міській раді ще за часів Омельченка (міський голова Києва у 1999—2006 роках. — Авт.) зробив тут зону садибної забудови. Про це не знали навіть автори генплану!»

Олег додає, що власники ділянок понад десять років боялися щось робити тут — розуміли, що люди не дозволять. Та минулого року перший власник ділянки поставив паркан посеред дерев — і ним виявився відомий хореограф Раду Поклітару.

КОНФЛІКТ ІЗ ХОРЕОГРАФОМ

«Ми довго намагалися не входити у відкритий конфлікт із Поклітару, записували відеозвернення до міської влади у грудні 2017 року, просили зберегти цю територію, — розповідає Олег Кочерга. — Пан Поклітару вже добросовісний користонабувач, він купив цю ділянку. За інформацією його представника, вони купили заставне майно банку. Тобто власник землі мав кредит, який не міг виплачувати, а ділянка була заставою. На цих десяти сотках поставили металевий паркан. Тут паркан теж падав чотири рази. Ще тут були дві «побутівки» — одну вони забрали, друга згоріла. Ми записували звернення, розкладали тут листи, зібрали тисячу підписів. А потім людей довели до такого...»

Зараз, за словами Олега, представники Раду Поклітару звертаються до поліції, його виконроб переймається, що місцева громада така агресивна. «До творчості Поклітару є тільки повага. Але ж це не привід робити таке. Місцева громада не дозволить будуватися серед дерев у сквері ні панові Поклітару, ні будь-кому іншому», — зауважує Олег, коли оминаємо паркан.

25-ПОВЕРХІВКИ НА СХИЛІ

Нарешті ми підходимо до місця найбільшого протистояння місцевої громади із забудовниками. На галявині, де стоять невеликі художні майстерні, шість років тому скандальний забудовник Анатолій Войцеховський (нагадаємо, два роки тому Генпрокуратура затримала його і висунула підозру у створенні організованої злочинної групи, ухилянні від сплати 12,5 мільйона гривень податків, привласненні грошей громадян) вирішив звести комплекс із дев’яти 25-поверхівок і двох будівель по шість поверхів. Панельні висотки біля крутого схилу.

«2007 року, ще за Черновецького, керівництву Національної спілки художників України відвели цю ділянку на Івана Сошенка, 33, а 2012-го вони вступили в союз із Войцеховським. Компанія останнього захотіла збудувати посеред приватної забудови та вікових дубів цей секційний житловий комплекс, — згадує Олег Кочерга. — Тоді громада і згуртувалася».

ЗАБУДОВНИК УТОМИВСЯ

Олег підводить до спільної могили, де поховані 23 людини — вони загинули тут під час бомбування у Другу світову війну. Певним чином люди намагалися захиститися від нової забудови цим захороненням: писали до Мінкульту, що тут є така пам’ятка і будівництво неможливе. Також ділянка, разом із гіркою Крістера, належить до північного ареалу Києва. Тобто землі мають особливе історико-культурне значення і для забудов, скажімо так, непридатні.

ЦЕ МАФ-КАФЕ МІСЦЕВІ ЖИТЕЛІ РОЗБИЛИ НЕЗАДОВГО ДО НАШОГО ПРИЇЗДУ.  ВЛАСНИКИ КАФЕ ПОЧАЛИ РИТИ ЯМИ ПІД СТОВПЧИКИ ДЛЯ ПАРКАНУ, ПРАВООХОРОНЦІ НЕ ДОПОМОГЛИ ЦЕ ЗУПИНИТИ, І У ЛЮДЕЙ УРВАВСЯ ТЕРПЕЦЬ

Боротьба з Войцеховським тривала понад три роки, до 2015-го. Зрештою, забудовник просто втомився. «Коли сюди приїжджали на перевірки прокуратура та інші силові відомства, дивувалися, казали, що це єдиний об’єкт, на який Войцеховський не зміг зайти фізично, — посміхається Олег. — Хлопці, які виросли тут, обстоювали це місце. У нас було цілодобове чергування. Тільки їде трактор — а це могло бути й о пів на шосту ранку 31 грудня, — все одно — алярм! — і ми збігалися. Є фото, де десять бабусь застрибають у ківш екскаватора».

МАЙДАНЧИК БІЄНАЛЕ

Сторож Костянтин заводить нас у двоповерховий будиночок, збудований 1949 року. Там містяться майстерні Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Всередині стоїть офортний станок, розвішані тексти і світлини. Станок місцевий, а інше — від бієнале «Київська школа», яка проходила 2015 року. Майстерня стала однією з локацій бієнале, тут втілювали проект «Спільна межа». «Сюди приїжджали художники зі світовими іменами, і вони були в захваті від цієї природи», — додає Олег.

ІДИЛІЯ. ТУТ, ПОРУЧ ІЗ СЕЛИЩЕМ ШЕВЧЕНКА, ЗАКІНЧУЄТЬСЯ КИЇВ-МЕГАПОЛІС І ПОЧИНАЄТЬСЯ ТЕРИТОРІЯ ЛІСУ ТА ПРИВАТНИХ САДИБ. ЩОПРАВДА, ЗАБУДОВНИКИ НАМАГАЮТЬСЯ ЗІПСУВАТИ ПЕЙЗАЖ, АЛЕ ГРОМАДІ ВИСТАЧАЄ СИЛ ЙОГО ЗАХИЩАТИ

Українські художники теж полюбляють цей куточок, де багато хто з них вчився і творив. «Коли митці дізналися, що майстерні хочуть зносити, почали писати листи на їхній захист, пропонувати ідеї, що тут можна зробити. Наприклад, архітектор Анатолій Ізотов запропонував створити тут містечко митців, — зазначає Олег. — Взагалі можна було б влаштувати конкурс таких проектів, створити тут резиденції. Майстерні старі, справді потрібно провести їхню ревіталізацію».

Сьогодні громада влаштовує на території майстерень святкування, а художники продовжують втілювати свої ініціативи. Наприклад, 20 травня тут збираються представити спільний мистецький проект за участю німецького колективу Tokonoma та українського «Сошенко 33».

ГРОМАДІ ПОТРІБЕН СКВЕР

Нині основна турбота місцевих жителів — домогтися створення скверу на Сошенка, поруч із творчими майстернями. Для цього активісти на засадах місцевої ініціативи зібрали понад тисячу підписів і передали вимогу до мерії.

«У міській адміністрації нам починають казати, що проект рішення зроблений неправильно. Немає питань. Суть зрозуміла — люди хочуть створити сквер. Але громада не складається із професійних юристів тощо, для цього є інституції, які утримуються її коштом, і нехай вони доопрацюють цей проект рішення», — каже Олег.

Власне, зараз у земельній комісії Київради створили робочу групу, яка повинна допрацювати проект рішення.

Активісти з дачі Кульженка гуртуються з іншими. «Гарячих точок у Києві — кілька сотень. Це наче військові дії. Причому зі стріляниною, підпалами, побиттям активістів. І не завжди зрозуміло, кого захищає поліція, — констатує Олег Кочерга. — Тож ми утворюємо комітет ініціативних груп Києва: об’єднуються групи по Малишка, 9, гірці Крістера, Золочівській, парку «Юність» та ін. А найважливіше, щоб кожен киянин та киянка усвідомили власну відповідальність за свій будинок, під’їзд, вулицю, — тоді жоден «злобудовник» не зможе зіпсувати рідні, мальовничі острівці природи нашого Києва».