Прошлое и настоящее - наши средства, только будущее - наша цель.
Гюстав Флобер, французский прозаик-реалист, один из крупнейших европейских писателей XIX века

За непохитну позицію і невичерпну енергію

Четвертим лауреатом Премії імені Михайла Василевського став Микола Семена
12 марта, 2021 - 12:25
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Для підтримки «золотого стандарту» — таким був задум головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, котра створила премію імені Михайла Василевського 2018 року. Втіленням зразкового рівня журналістики була і вся робота Михайла Йосиповича, власкора «Дня» на Хмельниччині від першого номера газети. Пан Михайло, на жаль, передчасно, від важкої хвороби пішов з життя 2009 року. Але вдячна пам’ять про нього жива, так само як й чимало його текстів. Адже вікопомною стала його історія про Химу Хтомівну — стаття «Ровесниця Жовтня із села Голенищеве все життя страждає за те, що не хоче бути бідною, зневажає п’янюг, має класову ненависть до нероб» — і зараз спонукає замислитися про витоки багатьох наших проблем.

Та історія 2001 року мала продовження не тільки в другій зустрічі з пані Химою, нонконформісткою і «твердинею лібералізму», та матеріалі в її пам’ять після відходу в кращі світи, а й у пізніших роздумах учасників Літньої школи журналістики «Дня» про феномен цієї жінки та часу, в якому їй довелося жити і відгомін якого відчутний досі. Тим, хто ще не читав цих матеріалів, варто зробити це — їх можна знайти за іменем та прізвищем автора на сайті «Дня» або ж у другому томі «Екстракту 150» — збірки найзнаковіших матеріалів «Дня» за період 1997-2000-х років.

Не раз ми нагадували вже і про майстерність вчасної і влучної подачі інформації Михайлом Йосиповичем — адже його історія про цукерки «Моніка», що з’явилися на ринку в розпал скандалу в США, зацікавила й міжнародні інформаційні агентства! І таке було не раз.

А понад те, пан Михайло для всіх, хто його знав, завжди був прикладом надзвичайної делікатності, порядності і доброти до інших. Усі його тексти були сповнені такої ж уважної теплоти.

Цьогорічним лауреатом премії за рішенням редакції став Микола Семена — чиї актуальні тексти на кримську і не тільки тематику після вимушеної перерви уже рік знову виходять на шпальтах «Дня». Нагадаємо, на долю Миколи Михайловича випало не просто перебування в умовах анексованого Росією Криму, а й абсолютно незаконне переслідування окупантами — спочатку затримки із бесідами, потім — раптовий ранковий обшук та арешт, далі — кривосуддя і вирок: умовне ув’язнення із забороною будь-якої публічної діяльності, внесення до списку терористів у РФ... А до того Микола Семена, як журналіст-»багатоверстатник», експерт із абсолютно всіх сфер життя Кримського півострова, багато років був нашим власкором. До речі, його статті теж увійшли до згаданих вище «Екстрактів» «Дня».

Нагадаємо, від самого заснування Премії її фінансове наповнення забезпечує родина пана Михайла, зокрема його донька, раніше теж журналістка, а нині — народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк, котра і цьогоріч підтримала вибір редакції. «Цьогорічний лауреат премії імені Михайла Василевського — знаковий журналіст та кореспондент «Дня». Приємно, що тато був особисто знайомий з Миколою Семеною, — говорить вона. — Михайло Йосипович не застав уже тих жахливих подій: Революцію Гідності, анексію Криму та війну на Донбасі. Микола Семена не тільки став свідком цих подій, але і постраждав від незаконних дій окупантів. Підтримати його в пам’ять про Михайла Василевського — наш обов’язок. Дякую рідному «Дню» та Ларисі Івшиній за таку можливість та за ініціативу премії імені Василевського. Людина жива, поки її пам’ятають. Нехай пам’ять про нашого люблячого відданого батька, висококласного журналіста та Людину, яка щиросердно вболівала за долю України, живе! І хай живе газета «День» та її читачі».

Підготувала Ольга ХАРЧЕНКО, «День»


КОМЕНТАРІ

«НА СТОРОНІ ПРАВДИ»

Наталія МАЛIМОН, власний кореспондент газети «День», Луцьк, лауреатка Премії імені Михайла Василевського 2018 року:

— Вересень 2000 року, Київ, Оболонь... Моя перша поїздка ще у якості автора «Дня», а не власного кореспондента, в редакцію. То був особливий день. Ще був живий Георгій Гонгадзе, але цей день, 16 вересня 2000-го, став останнім днем його життя. У редакції нас же чекала цікавезна розмова з головним редактором Ларисою Івшиною, знайомство з редакційними працівниками і задушевні розмови в колі власкорів та авторів газети у затишному редакційному кафе на Оболоні... Я тоді тільки переважно слухала. Я потрапила в колектив, який на кілька ступенів був вищим від тих, які знала, в усяких смислах: інтелектуальних, професійних, потрапила у коло людей, які прекрасно орієнтувалися у  суспільному житті, і це був як ковток свіжого повітря після невеликого Луцька...

Ми не знали тоді, що Михайлу Василевському лишилося жити не так і багато, але ці роки він проживе яскравою зіркою журналістики, на майбутні часи ставши еталоном професіоналізму. А був же такою простою людиною, не гонорився, не виставлявся, не вихвалявся, а як же писав!.. Опісля його стиль назвуть «людяною журналістикою», і дуже жаль, що тепер вона «немодна», а може, тому й не запитана, що далеко не кожного журналіста можна назвати її представником.

Ще був час, тоді, у далекому 2000-му, коли ми не могли знати свого майбутнього. Микола Семена відкривав Україні і світові Крим,  писав багато, писав активно, порушував актуальні теми, не боявся робити висновки, які вже тоді могли не всім подобатися. Але за ним стояла газета «День», Лариса Івшина як головний редактор, була редакційна політика, яка служила не владі, а правді. І закономірно, що коли настав час робити важливий життєвий вибір, він зробив його на користь правди. Він постраждав як людина, ставши невиїзним із Криму, був переслідуваний, він страждав як журналіст, бо отримав заборону писати. Але, врешті, сталося те, що мало неодмінно статися: Микола Семена вже в Києві, він знову активно пише у «День». Вже не як власкор, автор, а як лауреат премії Національної спілки журналістів України імені Ігоря Лубченка, отримавши і орден «За мужність» імені Андрія Сахарова, його вручають сучасним публіцистам, які стоять на стороні правди.

На стороні правди — це те головне, що визначало світлої пам’яті Михайла Василевського, який відійшов з життя, але не з пам’яті, не зі спогадів, і премія газети «День» імені Михайла Василевського — це той прекрасний приклад, коли редакція, колектив цінують людину, котра працювала, була зразком, була особистістю.

На стороні правди — це те, що визначало і визначає журналістську сутність Миколи Семени. Так, як він тепер пише про кримські реалії, мабуть, ніхто не пише. Він знає те, про що пише, і не боїться писати правду. Але, звісно, ми маємо газету «День», яка це друкує. Бо я завжди кажу, що не може бути хороших журналістів без хорошого головного редактора. Можна багато чого писати. Але хто його надрукує... Тому премія імені Михайла Василевського — вона не тільки нам, окремим журналістам. Вона і головному редактору Ларисі Івшиній, вона газеті загалом.

«МИКОЛА СЕМЕНА МАВ МУЖНІСТЬ ВІДСТОЮВАТИ ВЛАСНУ ДУМКУ НАВІТЬ В УМОВАХ ЗАБОРОНИ НА СВОБОДУ СЛОВА»

Олеся ШУТКЕВИЧ, власний кореспондент «Дня», Вінниця, лауреатка премії імені Михайла Василевського 2019 року:

— «День» дозволяє дружити вершинами — це магічна здатність газети, у якій я не раз переконувалася. Востаннє буквально кілька тижнів тому, коли до Вінниці приїхав колега-журналіст, член журі Всеукраїнської премії імені Якова Гальчевського Богдан Теленько. Перша його фраза: «То це ви та молода журналістка з «Дня», яка стала лауреаткою премії Василевського?», — якось мене пересмикнула, не була готова до такої поінформованості, а потім змусила розправити плечі і гордо відповісти: «Так, це я!». «І не даремно, — продовжував мій співрозмовник. — У вас багато спільного: подача, стиль, чуття людей»... Богдан Теленько знав Михайла Василевського усе життя. Він розповідав про його роботу у районній пресі, «Проскурові», «Дні», де його публікації завжди мали особливу вагу і вважалися журналістським майстер-класом для хмельницьких газетярів. Було у його житті всього: несприйняття деяких колег, прихований й прямий тиск можновладців і зрештою хвороба, попри яку він продовжував писати.

Бути журналістом до останнього подиху — це про Михайла Василевського. А бути лауреаткою премії, названої на його честь, — почесно і відповідально. Особливо, коли ти розумієш, що тебе читають ті, хто знав Михайла Йосиповича. Знав про його дар перетворювати складне на доступне, проблему — на спосіб її розв’язання, вміння подати образ, який уособлював тисячі подібних. Він умів знаходити ексклюзивні теми, цікавих героїв і був першим у висвітленні неочікуваних «поворотів», що відображалися на житті локальної місцевості, регіону, цілої країни.

Пошук сенсаційних матеріалів, вміння про них розповідати і бути порядним та доброзичливим — це найголовніші стандарти, які покликана підтримувати премія імені Василевського. Їх, як ніхто, дотримується шанована в журналістських колах і водночас скромна людина Микола Семена — заслужений журналіст України, член Українського ПЕН-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, а тепер — і лауреат Премії імені Михайла Василевського. Торік Микола Семена відзначив своє 70-річчя і продовжує не просто активно працювати, висвітлювати події в окупованому Криму, а сповнений творчих планів і задумів — для мене це приклад для наслідування. Згадую, як у 2017 році, коли над ним тривали судові тяжби, він не впадав у відчай, мав силу не лише тримати власну «оборону», але й надихати інших. У зверненні до літньошколярів газети «День» Микола Семена закликав їх цінувати цей унікальний шанс і поставитися до всього, як до справжньої професійної школи. Вміти всотати в свою душу кожну дрібку інформації і кожну думку, кожен новий смисл і кожен досвід — це правило людини, яка розуміє, що таке правда і напівправда, життя і напівжиття, справжня журналістика і три крапки. Микола Семена мав мужність відстоювати власну думку навіть в умовах заборони на свободу слова. Для мене стояти поруч із ним у когорті «власкорів імені Василевського» це стимул до саморозвитку — як журналіста, так і людини.

«МИКОЛА СЕМЕНА ОДИН З НЕБАГАТЬОХ, ХТО ЗАДОВГО ДО ПОДІЙ 2014 РОКУ БИВ НА СПАЛАХ»

Вадим РИЖКОВ, власний кореспондент «Дня», Дніпро, лауреат премії імені Михайла Василевського 2020 року:

— Ім’я українського журналіста Миколи Семени відоме далеко за межами України. Упродовж свого життя він працював у найвідоміших виданнях нашої країни. Останні два десятиліття Микола Семена друкується у газеті «День», зокрема, як її власний кореспондент в Автономній Республіці Крим. Публікації нашого колеги завжди відрізнялись особливою ґрунтовністю та аналітичністю. Багато років він писав, зокрема, про напружений політичний та соціальний стан на півострові, про проблеми української та татарської громад Криму, про гострий брак українських видань та утиски української культури.

Микола Семена — один з небагатьох, хто задовго до подій 2014 року бив на спалах, але, виглядає так, що його владоможці не чули. Звичайно, після російської анексії Криму, журналіст, відомий своєю громадянською позицією, не міг залишатися осторонь від громадсько-політичного життя Криму. Тож незабаром до нього з’явились претензії з боку влади РФ. Справа зайшла настільки далеко, що стосовно Миколи Семени відкрили карну страву, піддали репресіям, а також заборонили займатися журналістською діяльністю. Втім, на щастя, йому вдалося виїхати на материкову Україну.

Звичайно, буремні події останніх років — анексія Криму та війна на Донбасі — створили в Україні зовсім нову атмосферу й змінили професійну працю журналістів. Дехто з них опинився, буквально, на передньому краї боротьби або навіть в тилу супротивника. Це не може не впливати на самих журналістів. Але, що стосується Миколи Семени, він, незважаючи на нелегкі обставини та вік, залишився справжнім бійцем, відданим справі незалежності та державності України. Всеукраїнська газета «День» з часів її утворення і упродовж вже четверті століття завжди займала саме таку позицію. Тож виглядає цілком логічним, що лауреатом щорічної премії імені Михайла Василевського цього року став саме Микола Семена. Ця премія, за задумом головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, служить засобом підтримки «золотого стандарту» в журналістиці. Саме такому стандарту й відповідає журналістська діяльність та творчість власкора «Дня» та справжнього бійця Миколи Семени.

Газета: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ