Каждый народ может только тогда духовно и физически развиваться и расти, если его граждане пользуются полной свободой совести, мысли, слова и собраний.
Михаил Сорока, украинский политический деятель, диссидент, член ОУН

Пекуча трагедія року 1915-го

Президент США Джозеф Байден офіційно визнав масову загибель вірмен понад 100 років тому геноцидом
26 апреля, 2021 - 20:55

В суботу, 24 квітня, американський президент Джозеф Байден зробив офіційну публічну заяву від імені Сполучених Штатів про те, що його країна визнає масові вбивства вірмен в Османській імперії, скоєні, починаючи від 24 квітня 1915 року, геноцидом. Враховуючи болісну, тяжку актуальність цієї трагедії, котру не зменшує час (проминуло вже 106 років), політичну злободенність самої проблематики, не дивно, що ця акція вже  викликала значний резонанс в багатьох країнах світу і вкрай гостру реакцію.

Так, МЗС Туреччини оприлюднило заяву, де вказується, що «ані США, ані будь-яка інша країна не мають права повчати Туреччину з цього питання», а глава цього відомства Мевлют Чавушоглу попередив, що крок Сполучених Штатів «дуже суттєво зіпсує і так натягнуті двосторонні відносини». Деякі експерти висловлюють навіть припущення про можливу глибоку зміну в стосунках Туреччини та НАТО. З іншого боку, Прем*єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян висловив Джозефу Байдену «глибоку і щиру вдячність за це давно назріле історичне рішення, потужний крок на шляху відновлення істини та історичної справедливості». На думку ж Анкари, «заява Президента США зроблена під тиском радикальних вірменських кіл та анти— турецьких груп... Очевидно, що за даною заявою немає наукового та юридичного підґрунтя, вона не підкріплена жодними доказами. Події 1915 року не відповідають жодному з критеріїв, визначених міжнародним законодавством для використання поняття «геноцид».

Тепер — про історичний контекст подій, що обумовили трагедію. Як відомо, Османська імперія вступила у Першу світову війну на боці Німеччини та Австро-Угорщини наприкінці 1914 року. Правлячі турецькі кола, особливо представники руху «молодотурків» (Таалат-паша, Енвер-паша, Джемаль-паша), що домінували тоді в уряді, із крайньою недовірою, ба більше, з ворожістю ставились до доволі численної вірменської діаспори на теренах імперії, вважаючи, що ця потужна, освічена, підприємлива (і до того ж — християнська, єдиновірна ворожій Османській державі Росії) становить реальну небезпеку для стамбульської влади.

Турецькі діячі та переважна більшість західних істориків та політиків висувають геть різні версії причин та перебігу трагедії. На думку турецьких кіл, до  жахливих жертв призвела громадянська війна (розбрат, розкол) серед самої вірменської громади, наслідки якої були, до того ж, ще обтяжені розрухою, голодом та епідеміями важких хвороб в умовах світової війни. Стверджується також, що загальна кількість жертв серед вірменського населення ( 1,5 мільйонів людей) є свідомо перебільшеною, хоча визначається, що ці жертви справді були масовими.

Бачення з боку західних (і, безперечно, вірменських) фахівців є докорінно іншим. Вказується, що Османська імперія, котра проіснувала майже 500 років, свідомо проводила політику асиміляції (незрідка — насильницької) народів, що  проживали на її території. Йдеться, крім вірмен, про греків, болгарів, сербів і про  інші християнські народи. Перша світова війна трагічно загострила усі наявні проблеми. Уряд «молодотурків» вирішив вдатися до «остаточного розв*язання вірменського питання».

Початком геноциду (на Заході та у Вірменії підкреслюють, що то була свідома акція) традиційно вважають саме 24 квітня 1915 року, коли за один день в Стамбулі було вбито сотні й тисячі представників вірменської еліти — інтелігенції, військових, підприємців, громадських діячів, і водночас почалася депортація вірменського населення зі східних османських провінцій (вілаєтів) у глиб країни, через смертоносну Сирійську пустелю. Мирне населення йшло пішки тисячі кілометрів, майже не маючи їжі та води — й гинуло.  Вірмени-військовослужбовці були відраховані з армії, більшість з них була розстріляна у так званих «накопичувальних пунктах». Масові розправи над вірменським населенням тривали до вересня 1918 року. Кількість загиблих: від 1,3 до 1,9 мільйонів людей.

Вражає, що вірмени-військові створили «групи помсти» задля того, щоб жоден з лідерів «молодотурків» не уникнув покарання за скоєне. І справді: Таалат-паша, і Джемаль-паша, і Саїд-Халим паша, та інші лідери цієї партії пізніше, у 1921-1922 роках, були застрілені «за таємничих обставин».

На сьогодні геноцид вірмен офіційно засудили Франція, Італія, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Росія, Швеція, Нідерланди, Польща та багато інших держав. Що ж до України, та на офіційному рівні поки що це не зроблено. Одверто кажучи, існує дилема: з одного боку, таке визнання  одразу погіршить стосунки  з Туреччиною, а це — дуже важливий наш стратегічний партнер, який , нагадаємо, не визнає окупації Криму Росії. А Вірменія є союзником цієї ж Росії. З іншого боку — кому, як не українцям, які пережили Голодомор , бути особливо чутливими до трагедій геноциду ХХ століття !

Ясно одне: з цієї колізії потрібно шукати вихід.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ