... когда в нынешнюю глухую ночь украинство не будет себя ничем заявлять ясным и громким, то никто не пойдет за ним, когда наступит утро. А он наступит непременно.
Михаил Драгоманов, украинский публицист, историк, философ, экономист, литературовед, общественный деятель

Зменшити «кут відхилення»

Як «День» нагадує Україні про норму та чому декому це не до вподоби
18 февраля, 2021 - 19:58
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Нещодавно громадський діяч, керівник експертної групи з внутрішньої та гуманітарної політики Директорату з питань внутрішньої та гуманітарної політики Офісу Президента України Сергій Кошман звернувся із проханням на своїй сторінці у Фейсбук: «Німці питають, які в Україні найкращі щоденні газети? Типу Suddeutsche Zeitung, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Die Welt тощо. Питають такі, щоб щоденні, печатні, якісні, розумні, з репутацією. Такі щоб обов’язково читала еліта/істеблішмент. Що відповідати?». У коментарях до допису розгорнулася дискусія, яка засвідчує — питання німцями було поставлене гарне.

Насамперед тим, що висловлене воно з позиції правильної системи координат, цінностей. У яких те, що еліта/істеблішмент читають щоденні видання, а цих якісних, друкованих видань є багато, сприймається як норма, факт за замовчуванням істинний. Однак ситуація полягає в тому, що запитано це було про країну, яка (про що «День» пише протягом багатьох років), живе у викривленій системі координат. Напевно, якщо порівняти українську норму еліти й істеблішменту, то в ній головним буде компонент «не корупціонер», а така характеристика як читання щоденних газет чи преси загалом взагалі може на думку не спасти. Більше того, нині багато молоді навіть не розрізняє щоденну та щотижневу газету, а паперову пресу вважає атрибутом минулого. Однак, як засвідчують факти, у Японії, якій точно прогресивності не позичати, існує п’ять центральних паперових газет, що мають мільйонні тиражі. Усі ці, на перший погляд дрібні деталі засвідчують глобальне явище — коли поняття норми в Україні розмивається і щоразу планка стає усе нижчою... Бо потрібна альтернатива, яка б, нагадуючи про норму, «показувала б кут відхилення», як про це зазначає головний редактор газети «День» Лариса Івшина.

У коментарях до допису Сергія Кошмана «День» згадували, напевно, найчастіше. Мабуть, недарма. Бо одне із щоденних завдань нашого видання — точно діагностувати, наскільки ситуація відхилилася від норми, показувати «симптоматику» і пропонувати «протокол лікування». Доводиться констатувати, що в цьому ми діємо практично самі. Точно визначивши точку нападу ідеології Кремля — нашу ідентичність, «День» узявся укріплювати українськість через матеріали в газеті, книги бібліотеки «Україна Incognita», аби кожного дня нагадувати українцям, ким насправді вони є. Частково цю функцію виконує і фотовиставка, яка стала місцем єднання мешканців усієї України, переносячи відвідувачів у різні куточки нашої держави, до українців різного віку й різних професій. Як і «Маршрут №1», який розкриває нам неймовірну спадщину нашої країни, фотовиставка теж є способом посилити українську ідентичність, бо має на меті допомогти народові згадати власну велич.

Більше того, «День» розповідає про справжню Україну не тільки українцям. Він долучився і до культурної дипломатії, задовго до того як з’явився Український інститут, Український інститут книги: книжки «Дня» перекладаються англійською, польською, болгарською... Кожне видання — це місточок до певної держави, розповідь про Україну вустами українців, а не накинутого Росією дискурсу. Цю ж функцію виконувала й англомовна версія газети «День», редактором якої був видатний Джеймс Мейс. Його ім’я носить премія газети, що покликана підтримати журналістів, що мають чітку громадянську позицію у захисті правди. Водночас «День» не тільки підтримує сильних, а й виховує молодь. Завдяки започаткуванню Літньої школи журналістики, «День» докладає зусиль, щоб в Україні ставало більше фахівців з українською ідентичністю та європейськими цінностями. І це тільки частина з проєктів «Дня», і всі вони скеровані на те, аби хоч трохи зменшити той згадуваний «кут відхилення від норми».

Водночас, як засвідчує історія газети, у цьому стремлінні «День» частіше наштовхувався на спротив, ніж на допомогу (а союзниками, зрештою, стали читачі й відповідальний бізнес). Історію протидії в одному з дописів розповіла Лариса Івшина: «...З перших днів був надзвичайний опір «Дню». Газету, через кілька місяців після виходу першого номеру, намагалися розколоти. На відомих «плівках Мельниченка» є фрагмент розмови Кучми — Азарова (тоді голови податкової) про те, як «задушити» «День». Перед президентськими виборами 1999 пів року в редакції фактично жила, мала окрему кімнату, податковий інспектор, яка тероризувала нашу бухгалтерію і розказувала, що це вона «розірвала» бізнес Бродського... Правда, потім її охопив «фінський синдром», і вона вийшла з редакції нашим симпатиком... Атаки на газету не припинялись, але змінювалися форми. АЛЕ ми теж шукали «протиотруту». Коли всі стогнали від темників, я сказала: простір свободи зменшується — треба йти вгору. І ми почали створювати бібліотеку «Україна Incognita». Попри природне переміщення, «День» не раз піддавався цілеспрямованому «кадровому пограбуванню»... Як сказав мені один шановний журналіст, що саме вирішив (правда ненадовго) створити свою газету і забрав у нас половину редакції: «Ларочка, ну что же делать. Ты одна готовишь журналистов»... АЛЕ ми вже почали свою безцінну Літню школу журналістики, яка суттєво підтримала. Ще була спроба посадити цензора, яку ми провалили. ТОДІ колектив виявив унікальну стійкість. Згодом контрольовані ресурси були заточені на ще один вид протидії — замовчування. АЛЕ і тут ми шукали майданчики, куди могла «просочитися» журналістська солідарність — Фотовиставка!».

На жаль, не можна сказати, що ці складнощі лишилися в минулому. Чому «День» для декого й досі лишається незручним? Як довго «медіа-холдинг прогресивних ініціатив», як називають «День», матиме виконувати деякі з функцій держави? Запитати про це вирішили експертів.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«ПАПЕРОВА ГАЗЕТА «День» — ЦЕ ІНША ТРАДИЦІЯ»

Олеся ДРАШКАБА, художниця, кураторка, головна редакторка медіа-ресурсу Uchoose:

— Я почала передплачувати паперове видання газети «День» саме через великй, обсяг інформації і новин із соціальних мереж. Паперова газета — це інший стиль отримання і споживання новин — ви бачите цілісну картинку, такий собі зліпок дня або тижня, а не розірвані клаптики «зради» або «перемоги». Важливий також рівень градусу емоцій — в соціальних мережах і інтернет виданнях він значно вищий — а тут ми маємо збалансований підхід при повністю проєвропейському і патріотичному напрямку. Саме з цієї причини я передплачую газету і батькам, і завжди рекомендую цей варіант тим, в кого в родині піднімається градус емоцій через політику.

Я думаю, паперові видання знімають напругу й істерику, яку те ж телебачення досить часто тільки нагнітає. Також для мене дуже важливо, що в «Дні» один із найкращих оглядів культурних подій, яким часто нехтують інтернет видання. Ну і наостанок — паперова газета це інша традиція. Якщо новини з соціальних мереж приходять до вас самі і нав’язуються в будь-який момент, то тут ви самі знаходите час, сідаєте з кавою, читаєте лонгріди на історичні або культурні теми, на які часто в іншому ритмі просто немає часу, ділитеся історіями або вдалими цитатами з рідними. Це для мене такий дуже європейський стиль, який більше про розуміти політичні події, ніж про знати всі новини за секунду після їхньої появи. Що теж, звісно, може бути корисним, але часто просто перетворюється на хаотичне бігання інформаційним лабіринтом.

«ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ, ЯКІ ЗБЕРЕГЛИ РЕПУТАЦІЮ ОБ’ЄКТИВНИХ, МАЮТЬ І БУДУТЬ МАТИ ЧИТАЧІВ»

Олександр СТАРОВОЙТ, аналітик, Львів:

— Ми не унікальні. В останні два десятиліття масовий запит на якісну інформацію суттєво зменшився повсюдно. Переважна частина людей тепер живе в «кліповому світі», споживає «миттєву інформацію», а швидше — навіть «емоцію». Сприйняття навколишнього світу дуже спримітизувалося: предмет існує доти, доки він є в межах мого зору, я відвернув погляд в іншу сторону — і предмет перестав для мене існувати. На жаль, це наслідок масового розповсюдження радіо та телебачення. Люди почали отримувати інформацію у дещо невластивий до того спосіб (через картинку і звуковий супровід) і уже в готовому, «препарованому» вигляді. Не потрібно напружуватись, читати, порівнювати, аналізувати, запам’ятовувати.

Це не значить, що запиту на якісну інформацію зовсім немає. Він є, але в значно вужчих колах, які, до речі, в успішних країнах, за якісну і9 правдиву інформацію готові платити значні кошти.

З появою та масовим поширенням Інтернету, ситуація ще більше змінилася — тепер навіть ті, що хочуть отримувати саме якісну інформацію, вимагають її якнайшвидше — і традиційні, навіть щоденні, газети уже не можуть виконати цього запиту.

В Україні в останні два десятиліття додалась ще одна складова «інформаційних змін»: більшість ЗМІ стали власністю фінансово-політичних груп чи окремих осіб. І з «вільної преси» перетворились на пропагандистські рупори. Свобода слова в Україні дійсно існує, але використовується вона тут дуже специфічно...

І все ж усе не так погано. Попит на якісну аналітику та прогностику є стабільним. Хоч в Україні він сьогодні і невеликий, якщо порівняти з потенційним ринком. Тому друковані видання, які зберегли репутацію об’єктивних, не розгубили якісних авторів та йдуть в ногу з часом, мають і будуть мати читачів. 

Справа за малим: ті, хто хочуть (або мусять) споживати якісну, неупереджену, фахову та професійно підготовлену інформацію, повинні зрозуміти — як і кожен якісний продукт, продукт інформаційний теж не може коштувати дешево.

Ну і газета «День» не повинна (та і не зможе) бути для когось «зручною» чи «незручною». Видання має і далі залишатися об’єктивним і публікувати різні точки зору фахових та інформованих авторів. Погоджуватись чи не погоджуватись з публікаціями та їхніми авторами, приймати чи ні ту, чи іншу позицію — це вже прерогатива думаючого читача. А таких у газети «День» є чимало.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«МОЖЛИВО, САМЕ ЧЕРЕЗ ПАТРІОТИЗМ ГАЗЕТУ В ДОНБАСІ  МАЙЖЕ НЕМОЖЛИВО БУЛО ПРИДБАТИ»

Iгор ТОДОРОВ, професор, Ужгород:

— Один із небагатьох випадків в моєму житті, коли промоція відповідала очікуванням. Маю на увазі потужну рекламну кампанію 1996 року, зокрема в метро, щодо газети «ДЕНЬ»  (як «Нью-йорк таймс» в США або «Фігаро» у Франції!)

Цьому національному за духом та інтелектуальному  за змістом часопису, який є однаково цікавим для українців як сходу, так і заходу країни (я читав і дописував до нього, будучи жителем Донецька, а після його окупації — жителем Ужгорода), притаманні поміркованість, політична стриманість, глибокий патріотизм. Саме це породжує послідовну і однозначну підтримку євроатлантичній та європейській інтеграції України. Це, серед іншого, приваблює мене особисто.

Можливо, саме через патріотизм газету задовго до російської агресії в Донбасі  майже неможливо було придбати, я і мої знайомі переплачували...

Щодо газетних уподобань сучасного українського естеблішмету («еліти»), то маю великі сумніви, що більшість з них взагалі читають друковані газети, а певна частина може взагалі не знає про існування «Дня», на жаль...

«ЦЕ НЕЛЕГКА РОБОТА — ТРИМАТИ ПЛАНКУ, ОСОБЛИВО З ОГЛЯДУ НА НИНІШНІ ЕКОНОМІЧНО-СУСПІЛЬНІ ПОТРЯСІННЯ»

Вадим МАЗУРИК, представник Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення у Вінницькій області доцент кафедри журналістики, реклами та зв’язків з громадськістю Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського:

— Питання не скільки в тому, які щоденні, друковані, якісні, розумні видання читають в Україні, а які із них якісні, незалежні і відповідають запитам суспільства? Якісна журналістика не просто вчить формулювати думки, вона дає можливість формувати і особистість, і її бачення. Вона розмовляє з людьми тими категоріями, які вони, можливо, у інший спосіб для себе і не відкриють. Так, тенденція зараз така, що люди лінуються навіть лонгріди в Інтернет-виданнях почитати. Простіше глянути 3-4 абзаци плюс яскрава картинка, якась піктограма і все здається зрозуміло. Але суть-то в деталях ховається. У тих деталях, які і розкриває якісна журналістика.

Тому не випадково від дописом, про який йде мова, користувачі називали газету «День». Вона була і залишається в ряду тих видань, які формували, формують і продовжують формувати уявлення про те, якою має бути Україна. Через призму історії і сьогодення газета дозволяє побачити, якими ми будемо через 5-10-50 років. Саме це і робить якісна і незалежна журналістика. Так, це нелегка робота — тримати планку, не «лягати» під олігарха, утримувати читача, особливо з огляду на нинішні економічно-суспільні потрясіння. Число тих, хто має можливість щодня купувати друковану пресу, зменшується. З іншого боку ми повинні розуміти, що друковані ЗМІ рано чи пізно зійдуть з арени і перейдуть на інші платформи. І важливо — при цьому переході не втратити своєї якості, розумних думок, які люди могли б зрозуміти, відчути, транслювати на себе. Врешті-решт журналістика це і обмін ідей.

Зараз, коли у світі панує пандемія, ми розуміємо важливість отримання достовірної інформації з надійних, перевірених джерел. Уряди багатьох європейських країн вже виступили на підтримку журналістики. У нас державної підтримки, як такої взагалі немає. Медіаринок зводиться до того, що «хто замовляє музику, той і платить». «День» сам собі диктує правила і це помітно з політики газети. Конкурувати за таких умов за аудиторію можна лише правдивою інформацію, із залученням нових платформ: для різних вікових груп можна використовувати різні площадки. Так і пропонувати продукт на різну економічну спроможність: хтось може прочитати безкоштовний короткий варіант, а хтось готовий заплатити за повну версію.

Підготували Марія ЧАДЮК, Іван КАПСАМУН, «День»; Тетяна КОЗИРЄВА, Львів, Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця, «День», Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужгород
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ