Страсть к победе пылает в каждом из нас. Воля к победе - вопрос тренировки. Способ победы - вопрос чести.
Маргарет Тэтчер, премьер-министр Великобритании (от Консервативной партии) в 1979-1990 годах

Імерсивний світ Тараса Шевченка

В Артцентрі Одеської кіностудії завершується показ першої в історії імерсивної виставки, присвяченої творчості великого поет
11 сентября, 2021 - 17:56

Фрагмент імерсивної виставки

Відчуття повного занурення в мистецький простір картин Тараса Шевченка – це те, що найперше захоплює відвідувача імерсивної виставки. Коли робота митця буквально оживає, збільшуючись до розміру стін, і по них вже летять у вирій птахи, а навколо стелиться туман, огортаючи оповиті сном дерева, і лунає пісня «Туман яром»… Виникає дивовижний ефект присутності, проникнення в атмосферу картини, на якій видно кожен мазок художника і ніби передається навіть його настрій, з яким він творив, і відчувається кожен порух його думки. 
Імерсивні виставки, на яких глядач може поринути в атмосферу виставкового простору, ніби в справжню реальність, коли межі між ним і світом мистецтва стираються, вже стали світовим трендом. Створено цілу низку виставок даного формату по творчості таких визначних західних майстрів, як Клод Моне, Густав Клімт, Фріда Кало та інших. 

І ось ця світова інновація в галузі мистецтва торкнулася й мистецького спадку українського генія Тараса Шевченка. Це стало можливим завдяки щасливому збігу обставин, які й дозволили зрештою реалізувати цей досить непростий проєкт до 30-ї річниці Незалежності України.

Спочатку ідея створити імерсивну виставку, присвячену творчості Тараса Шевченка, захопила продюсера українського походження Валерія Костюка, який живе й працює в Торонто.

Валерій Костюк

Компанія, в якій я працюю, – розповідає Валерій, – займається саме імерсивними виставками. Після тривалого локдауну в липні минулого року ми відкрили дивовижну виставку «Імерсивний Ван Гог». Майже за півроку так би мовити локдаунного культурного голодування виник такий гострий попит на мистецтво, що тільки в Торонто за невеликий проміжок часу нашу виставку відвідало близько 250 тисяч глядачів, а загалом, у тім числі й у 20 містах США, – понад 1 млн. людей. Для мене особисто (не як для продюсера, а глядача), ця виставка стала ніби ковтком свіжого повітря після задушливого підвалу. Я отримав такі глибокі емоції, яких у мене ще ніколи не було, бо відчув самого великого майстра і зрозумів, ким він є насправді і що він хотів показати своїм мистецтвом. Після цього я й замислився над тим, як саме імерсивний формат можна актуалізувати для України, щоби зробити українське мистецтво більш сучасним, адже я народився в цій країні і мені не байдуже, що в ній відбувається. Звісно, найперше я подумав про митця, який є символом України та її культури і якого знають усі українці, незалежно від того, де вони живуть – у себе на Батьківщині чи за кордоном.

Остаточно виносивши ідею, Валерій Костюк зрештою подзвонив своєму наставнику Наталі Делієвій в Одесу. За словами Валерія, Делієва була дуже здивована, адже на той час іще не знала, що таке імерсивне мистецтво. Довелось наполегливо розвивати цю тему поки вона зрештою не погодилася взятися за реалізацію цієї шаленої ідеї. Почали шукати людей, можливості і гроші.

Наталя Делієва

За словами Наталі Делієвої, зробити це було надзвичайно складно, особливо знайти кошти.

Ми зверталися в міністерство культури і там нас ніхто не почув, – розповідає Наталя Делієва. – Зверталися в Український культурний фонд – там теж нас не почули. Трохи почула Одеська міськрада й виділила певні кошти. Трохи допоміг Фонд «Відродження». Решту почали збирати через «Спільнокошт». Але найбільше нам пощастило з міжнародною командою, яку нам вдалося зібрати для реалізації цього проєкту.

Для України це абсолютно новий формат виставки, чи щось подібне вже було?

Імерсивні виставки вже проходили в Києві, – розповідає Валерій Костюк. – Була така галерея, яка проіснувала кілька років, влаштовуючи імерсивні імпресіоністські виставки різних майстрів. Це були виставки досить високого рівня, адже їх створювали люди, які працювали на експорт. Однак імерсивних виставок окремих авторів, зокрема Тараса Шевченка, ще не було. 

Зрештою першу у вітчизняній і світовій історії виставку «Імерсивний світ Тараса Шевченка» таки було створено за високими світовими стандартами. Для цього знадобився рік – від зародження ідеї до її остаточної реалізації. Над проєктом працювали: продюсерка Наталя Делієва (Україна), продюсер Валерій Костюк (Канада), креативний режисер Таїсія Пода (Україна), композитор Тимур Полянський, куратор-консультант – директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус (Україна). Загалом у проєкті було задіяно близько ста осіб. 

«Катерина», полотно, олія, 1842

Повномасштабна імерсивна виставка – це досить дорогий мультимедійний продукт, – пояснює Валерій Костюк, – це повне занурення у віртуальну реальність за допомогою аудіо-візуального контенту. Це проекція, це аудіо, це створення атмосфери картини. Виставка «Імерсивний світ Тараса Шевченка» – це близько 20-ти хвилин аудіо-візуального контенту, який подається у розгортці на 270 градусів. Для більш повного сприйняття її бажано дивитися кілька разів і з різних ракурсів.

За словами Валерія Костюка, для створення такого контенту треба було ретельно вивчити мистецький спадок Тараса Шевченка, а це 800 картин, цифрові версії яких надав Національний музей Тараса Шевченка, й опрацювати близько 200 відібраних для виставки цифрових версій. Окрім того, музей люб’язно надав творчій групі й інформацію, яка різнобічно характеризувала його як митця, як громадського і культурного діяча і як людину – яку музику він слухав, до яких театрів ходив, яке коло спілкування мав і навіть які звички були йому притаманні. І лише проаналізувавши усе те, що вирувало у тому розмаїтому світі Шевченка, почали створювати відповідний відеоряд. Композитор Тимур Полянський написав оригінальний музичний супровід для нього, а хор імені Верьовки, який був у відпустці, зібрався спеціально для того, щоб записати для проєкту пісню «Туман яром».

Портрет Г. І. Закревської, полотно, олія, 1843

Саме в такому тандемі – відео і музика, – зазначає Валерій Костюк, – якраз і народжуються імерсивні емоції, адже імерсивна виставка – це більше емоційна історія, ніж суто мистецька. Люди, особливо молодь, взагалі полюбляють нові емоції, полюбляють бути частиною чогось. Якраз імерсивна виставка надає таку можливість, залучаючи глядача всередину картини. Згідно зі статистикою, переважна більшість тих, хто приходить на імерсивні виставки в країнах Європи та Америки,  це люди до 30 років. Чверть із них приходять на виставки сім’ями, іще чверть – на побачення. Отже, це якийсь новий тренд, котрий вказує на те, що насправді дозволяє завойовувати молоді серця, осучаснюючи мистецтво, яке вже існує сотні років. І насамкінець це зрештою дає людям поштовх піти в музей і познайомитись принаймні з оригіналами.

«Пожежа в степу», папір, акварель, 1848

Якими були ваші відчуття під час роботи над цим проєктом?

Найперше – це відчуття гордості за свою рідну українську культуру, – зазначає Валерій, – тому що до цього ще не було створено жодної імерсивної виставки, приуроченої східноєвропейським митцям. Не було й окремої виставки, присвяченої митцю, який взагалі є символом української культури. Тож усвідомлення того, що це наша перша спроба створити таку виставку, окрім гордості додавало ще й відчуття відповідальності. Це моя перша робота для України і це дуже почесно для мене, так само, як і для Наталі Делієвої й усієї нашої команди. Зазвичай команда, яка займається створенням імерсивної виставки, працює на експорт, і це перша спроба створити український контент для українців і його, разом з тим, може побачити весь світ.

Якою ж буде наступна робота?

Звісно, ми хочемо продовжити створювати виставки, приурочені українським митцям, але хто саме буде наступний, нехай це буде нашим секретом. Давайте поговоримо про це через рік, коли ми покажемо цю виставку в інших українських містах. Поки що ми налаштовані далі розвивати започаткований нами проєкт, адже залишилися незадіяними ще три чверті робіт Тараса Шевченка-художника. Намагатимемось провезти цю виставку по всій Україні і показати її світові, адже Одеса – перше місто, де ми її показали, тож сподіваємось, що ця прем’єра – і українська, і міжнародна. Ми працюємо разом з канадсько-українською мистецькою фундацією Etnik Channel group, яка нас підтримує, щоби ми представили саме цей продукт і в Канаді, показавши його не лише українській діаспорі, а й усім канадійцям.

Та чи не найзаповітніші плани канадійського продюсера українського походження пов’язані усе ж таки з Одесою. Для одесита по народженню одеська прем’єра «Імерсивний світ Тараса Шевченка» є безумовно знаковою. І цю знаковість Валерій Костюк вбачає в тому, що ще в 1926 році одним із блокбастерів того часу став саме фільм про Тараса Шевченка, створений на базі ВУФКУ – Всеукраїнського фотокіноуправління, яке знаходилось на Одеській кіностудії. Роль Шевченка зіграв тоді знаменитий Амвросій Бучма. А тепер на тій же Одеській кіностудії міжнародною командою фактично створювався дивовижний «Імерсивний світ Тараса Шевченка». Кіностудія стала по суті одним із найголовніших спонсорів проєкту, адже створений на її базі мультимедійний центр, відомий як Артцентр Віри Холодної, має проєкційні екрани, які дозволяють проводити й імерсивні виставки, проєктуючи відео з аудіосупроводом. І це, на думку Валерія Костюка, є вагомим аргументом для створення в Одесі на цій базі Центру імерсивного мистецтва. Отже одеська прем’єра обов’язково матиме успішне продовження – як на вітчизняному, так і на міжнародному рівні.

Володимир СТЕЦЮК, журналіст, Кривий Ріг, фото автора




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ