Останній бій отамана

Його загін діяв переважно на теренах Криворізького повіту, наводячи жах на повітове, губернське і вище керівництво більшовицького окупаційного режиму. Приклад відчайдушної самовідданої боротьби фактично приреченого повстанства з гігантською військово-репресивною машиною російського більшовизму говорить про ще небачену жертовність кращих синів України, полеглих «за Україну, за її волю, за честь і славу, за на род!»

Характеризуючи повстанський загін Григорія Іванова, секретар Криворізького повітового комітету КП(б)У у своїй доповіді за грудень 1921 р. зазначав: «На  территории  Криворожского  уезда  банда  поспособствовала тому,  что  в  уезде  приостановилось  все  советское  строительство, задерживался постоянно продналог и вся экономическая жизнь замерла». За словами повітового більшовицького керманича, завдяки вжитим ВЧК заходам, вдалося «организовать планомерное и систематическое преследование их».

Розставляючи пастки для повстанців, більшовицьке керівництво і військове командування  посилювали координацію між сконцентрованими в повіті численними військовими підрозділами, чекістськими спецзагонами по боротьбі з повстанством, загонами міліції та КНС. З метою координації боротьби з повстанцями та укріплення радянської влади в грудні на території повіту було організовано 8 районних воєнних нарад.

Для керівництва боротьбою проти загону Іванова до Кривого Рогу прибув комбриг 45-ї дивізії Журавльов. За наказом повітової воєнної наради на хуторах, які служили базою для повстанців, розташували військові загони з агентами ЧК. В усіх селах, які підтримували повстанців, влаштовували засідки. Інформатори постійно передавали в ЧК дані про маршрути руху повстанського загону.

Згідно з наказом №4 Криворізької повітової воєнної наради в 10-денний термін в повіті мав бути виявлений «куркульський, петлюрівський та соціально-чуждий елемент» і створений інститут відповідачів. Особливу увагу рекомендувалося звертати на вчителів.

10 грудня 1921 р. відбулося об’єднане засідання Катеринославської губернської воєнної наради і командувача ХВО з метою розробки операції для знищення загону Іванова. З Катеринослава до Кривого Рогу направили загін з 87 членів КНС.

На цьому засіданні Катеринославської ГВН повідомлялося, що висланий до місця перебування повстанців військовий підрозділ «уже нащупал банду Иванова, но для того, чтобы банда не отступила, выставлено 4 пикета». Як зазначається у протоколі засідання, загін знаходиться «как будто в кольце».

Загін повітової міліції, що вів боротьбу з повстанцями у 1921-1922 роках. Фото з фондів КІКМ

У цьому ж документі йдеться про те, що частину загону Іванова під командуванням Лютого нібито розбито підрозділами КНС.

«Лютый как будто убит, т. как под ним убита лошадь, которую опознало население как лошадь Лютого, кроме того в сумке убитого, возле той же лошади, найдены документы на имя Лютого, сам же бандит так изрублен, что узнать его нельзя», – зафіксовано в протоколі інформацію співдоповідача від Катеринославського ГубЧК т. Лушпаєва.

Щоправда в більш пізніх документах говориться про те, що Лютому знову таки вдалося втекти – цього разу «в район ст. Божедаровка ж. д. Верховцево-Долгинцево». [68]. Про загибель Лютого оголошували ще кілька разів, але він, як і отаман Іванов, продовжував виснажливу боротьбу.

14 грудня 1921 р. на засіданні воєнної наради УСРР вирішили змінити тактику боротьби з загоном Іванова. Всю владу передали начальнику 25-ї дивізії Зомбергу. Чекістами та військовим командуванням впроваджувалася низка заходів, спрямованих на усунення таких тактичних переваг загону Іванова, як маневреність, короткотермінові зупинки в селах, відсутність обозів, виділення невеликих загонів, які діють самостійно в різних напрямках, розпилюючи сили червоних.

Шляхом агентурної роботи, допитів поранених повстанців, отримання свідчень від  зрадників, які перейшли на роботу в ЧК, було виявлено й заблоковано чекістами опорні бази загону. Визначивши більш-менш регулярні маршрути переміщення повстанців, прив’язаних до своїх опорних баз, червоне командування зрештою кинуло частину кавалерії на безперервне переслідування загону Іванова за принципом так званих вовчих гонів, коли втомлених переслідувачів повстанців змінювали на марші свіжі ескадрони.

В грудні всі військові частини та інші формування було передано під єдине командування  помічника командувача ХВО тов. Германовича, на якого персонально поклали відповідальність за боротьбу з повстанцями в Криворізькому повіті.

16 грудня до операції з ліквідації загону Іванова підключилася Кременчуцька губчека, якій вдалося влити до нього своїх агентів. Для спільної агентурної роботи Катеринославської та Кременчуцької губчека було створено особливу трійку.

У такій абсолютно безнадійній ситуації загін Григорія Іванова був приречений. Криворізький повітпартком навіть отримав вказівку виділити пропагандистів і агітаторів для здійснення відповідної політкампанії в період ліквідації загону Іванова.

В умовах великого скупчення радянських військ і збройних формувань, які заполонили Криворізький повіт в ході розпочатої масштабної операції з ліквідації «банди Іванова», повстанці мусили багато маневрувати. Розділившись на окремі дрібні загони, івановці почали діяти порізно й часто в протилежних напрямках, а потім знову з’єднувалися в один загін у наперед визначеному місці. Це збивало з пантелику червоне командування, змушуючи його розпиляти свої збройні сили, і давало повстанцям рятівну можливість ухилятися від постійного переслідування, уникаючи фатального наслідку – бути загнаними в пастку. Та все ж така ситуація, що потребувала великої мобільності й надзвичайного напруження сил, не могла тривати безкінечно довго.

Після численних збройних сутичок з червоними ескадронами і чекістсько-міліцейськими підрозділами у лабети влаштованих повстанцям великих «вовчих гонів» зрештою потрапив і сам отаман Григорій Іванов. Це сталося 23 грудня 1921 року поблизу Широкого.

Загін Іванова. Фото зроблене чекістами під час перемовин щодо умов припинення повстанцями спротиву

Витяг з протоколу засідання Криворізької повітової воєнної наради від 23 грудня 1921 року: «Когда наши стали наступать на отступающих бандитов, то лошадь одного из бандитов стала от усталости. Иванов, чтобы помочь своему товарищу, спешился, а его лошадь убежала. Иванов, видя, что он находится в опасности, вбежал со своим товарищем в сарай и стал оттуда стрелять, обстреливая наших красноармейцев, причём один из пулеметчиков эскадрона был убит. Посланный т. Журавлёвым владелец сарая в сарай, чтобы узнать, сколько же там находится бандитов, выйдя оттуда через 5 минут с заиканием и нехотя ответил, что там находится лишь один бандит.

Эскадрон стал в конюшню-сарай бросать паклю, чтобы спалить таковой, напротив был дом и погреб, около был поставлен наш караул. Когда сарай стал гореть, оттуда выскочил бандит, который сначала был убит, а потом изрублен.

Когда сняли с него гимнастерку, то на груди нашли записную книжку, которая явно указывала, что этот бандит есть глава шайки Григорий Иванов.

В записной книжке записано:

1) Мало-Софиевка

2) Чекист со ст. Пятихатка

3) Предкомнезаможа

4) Ах, какой чудный день 30.ХΙ. Иванов.

5) «Сон» – описан сон Иванова, якобы он наступает на Кривой Рог, видит брата и сестру. Подпись – «Иванов».

Когда сарай сгорел, то были слышны взрывы гранат, знал ли об этом хозяин сарая, неизвестно, так же в сарае сгорела шинель Иванова, брюки, шашка кавалерийская Иванова.

Передана записная книжка в ЧК по сличению почерка с Г. Ивановым. По заявлению т. Журавлёва, нет сомнения думать, что человек этот не Иванов. Все приметы Иванова.

Выскочивший вместе с Ивановым из сарая ещё один бандит изрублен на куски. Тов. Журавлёв заявил уверенно, что убитый бандит есть Иванов: так записная книжка, брюки, шашка Ивановские, а также и лицо его. Прямые длинные волосы. Труп оставлен у начальника Широковского участка».

Так у нерівному бою загинув вірний син українського народу – славний повстанський отаман Григорій Іванов, який був непоборним нічним жахом більшовицьких керманичів і червоних командирів усіх рівнів – від волосного й повітового до загальноукраїнського. …Який нещадно розправлявся з радянськими керівниками, чекістами, міліціонерами, комуністами, активістами КНС, членами продзагонів та продагентами і був послідовним захисником селян. …Який ніколи не брав заручників і зазвичай не вбивав полонених червоноармійців, а лише роззброював і відпускав їх, розуміючи, що рядові бійці Червоної армії в більшості були також із селян.

На думку дослідника повстанського руху на Криворіжжі Олександра Мельника, саме в цьому й  полягала загальнолюдська позиція і суто тактична мудрість Іванова. Адже не проявляючи надмірної жорстокості по відношенню до червоноармійців, мобілізованих з місцевих селян, повстанці мали від них у відповідь те ж саме, оскільки такі червоноармійці зазвичай не демонстрували особливої затятості і в боротьбі з ними. За словами історика, саме це й призводило до падіння морального духу у лавах Червоної армії та збільшення кількості дезертирів, які здебільшого поповнювали лави повстанців. З огляду на це місцеве більшовицьке керівництво неодноразово скаржилось у політуправління ХВО, вимагаючи заміни місцевих червоноармійських частин спеціальними підрозділами, сформованими з немісцевих, які діяли проти повстанців більш рішуче і безжалісно.

Як зазначається у численних радянських джерелах, основою політики і військової тактики Іванова була руйнація радянських органів влади на місцях, зрив збору грабіжницького продподатку, а головною стратегічною метою – підняття загального антибільшовицького повстання і роззброєння військових частин. Захоплюючи зсипні пункти, продсклади чи залізничні станції, івановці надавали можливість місцевим селянам бодай на якийсь час запастись продовольством, що в період голоду, який вже лютував у повіті, як і по всій Україні, мало для селян надзвичайне  життєве значення. Разом з тим, постійно вчиняючи напади на чекістські і міліцейські відділки, військкомати та волвиконкоми і спалюючи особові справи та відомості про здачу продподатку, повстанський загін Іванова рятував тим самим голодуюче сільське населення від голодної смерті та призову до червоного війська. І за це селяни відповідали своєю щирою вдячністю і відданістю.

Відтак ім’я славного отамана Григорія Іванова ще за його життя стало легендарним, оскільки в умовах значного скупчення радянських військ, численних чекістських і міліцейських спецзагонів і загонів КНС протягом тривалого періоду повстанцям усе ж таки вдавалося майже повністю паралізувати радянську роботу і збір продподатку в Криворізькому повіті. Діючи блискавично-зухвало й надзвичайно ефективно і залишаючись при цьому невловимими, івановці викликали неймовірну лють у ворогів і неабияке захоплення та велику надію у селян. Іванова кілька разів оголошували вбитим, а він знову й знову з’являвся у найнесподіваніших місцях Криворізького та інших повітів Катеринославщини, Херсонщини і Миколаївщини.

Тож коли 23 грудня 1921 року він вийшов з оточеної ворожими підрозділами палаючої клуні і першим же пострілом влучив у найкращого кулеметника червоної дивізії, нажахані червоноармійці й чекісти відкрили по ньому шалений панічний вогонь з усіх наявних стволів, які тільки були тоді спрямовані на взятого у вогняне кільце повстанського ватажка. А коли він упав, на нього відразу ж налетіла зграя червоних псів, які несамовито й озвіріло сікли його тіло шашками і кололи багнетами, доки не порубали на найдрібніші шматки, щоби, бува, не встав і знову не рушив на більшовицьку гидоту.

Після остаточного придушення селянського повстанського руху більшовицьким окупаційним режимом стало можливим ще небачене за масштабами злодіянь і масового насильства перетворення українських селян на новітніх рабів – через так звану колективізацію, розкуркулення, репресії, Голодомор і знову через репресії… І розверзнулася всеосяжна неволя – як рушійна сила будівництва диявольського комуністичного «раю»…

Та все ж у безодні цієї неволі завжди жевріла й пам’ять про волю. Про неї не забували і завдяки тим, хто був спільником степового вітру. Саме він і розносить цю болючу пам’ять про їхню жертовну борню і славу, все-ще шукаючи волю в степах.