Скоро увидела Украина, что попалась в плен, потому что она по своей простоте не узнала, что там был царь московский, а царь московский был все равно, что идол и мучитель
Николай Костомаров - выдающийся украинский историк, поэт-романтик, мыслитель, общественный деятель и этнопсихолог

«Креативний підхід» до дня народження Сержа Лифаря

У столиці готують ексклюзивну виставку, присвячену легендарному танцівникові, а також... виставляють на продаж родинний будинок хореографа
9 апреля, 2021 - 10:57

2 (15) квітня  виповнилось би 116 років від дня народження етуаля «Гранд-Опера» (Франція), засновника Паризького університету хореографії та Університету танцю — Сержа Лифаря. Мабуть, за збігом обставин напередодні цієї дати відбувається кілька подій. У Національному музеї історії України (МІСТ) планують виставку «Серж Лифар. Політ Ікара» — якраз, щоби відзначити день народження митця. Разом з тим будиночок, де мешкала в Києві родина Лифарів на початку ХХ століття, виставлено на продаж...
  

ІСТОРИЧНИЙ ВИКУП
Подивитись усім охочим на будівлю, що на вулиці Тарасівській, 1Б, можна хіба що з-за паркану. Це — приватна власність, логічно, що на її територію всіх поспіль не пускатимуть. Також логічно, що власники можуть розпоряджатися будівлею на власний розсуд. Що вони і зробили — виставили садибу на продаж. Стартова ціна — 450 тисяч доларів за 110 квадратних метрів житла та п’ять соток землі в центрі Києва.

Про продаж цього об’єкту нерухомості днями розповіла в «Фейсбуці» екскерівниця «Мистецького Арсеналу» Наталія Заболотна. Все б нічого, якби не йшлося про будівлю, важливу для історії Києва, його культури, мистецтва та й світової слави. Саме в цьому будиночку певний час мешкав відомий танцівник, головний хореограф «Гранд Опера» Серж Лифар. «Учора я дивилася дивний об’єкт нерухомості, який є не просто лакмусом, а вироком нашій державі, вірніше — її відсутності!!! В центрі міста продається будиночок дитинства геніального киянина Сержа Лифаря, якого Світ назвав «Богом Танцю»!!! Може, купимо, друзі?!! Я одразу згадала, скільки шумихи було років 20 тому, коли тодішня перша леді Людмила Кучма зголосилася його придбати, щоби зробити в ньому музей знаменитої на весь світ зірки балету!!! Готова особисто долучитися до створення в ньому LifarArtCentre!!!», — закликала Наталя Заболотна до спільного викупу важливої для міста садиби.


СУЧАСНИКИ НАЗИВАЛИ ТАНЦІВНИКА  «БОГОМ ТАНЦЮ», «ДОБРИМ ГЕНІЄМ БАЛЕТУ XX СТОЛІТТЯ»

Ідея краудфандингу, звісно, хороша. Це свідчить про готовність киян відстоювати свою спадщину. Але ж ціна? Це лише стартова сума, яка може під час торгів змінитися. Другий чинник, який цікавить громаду, чи реагуватиме київська влада, Міністерство закордонних справ, через який свого часу Київ отримував експонати для музеїв, пов’язані з Сержем Лифарем, Міністерство культури та й уряд у цілому?

У столиці не створено окремого музею, присвяченого Сержу Лифареві саме як хореографу, відомому танцюристові та людині, яка, будучи далеко за межами рідного міста, асоціювала себе винятково з Києвом. Можливо, створювати музей саме в будинку на Тарасівській, 1Б теж видасться непосильним клопотом, але зберегти будівлю від майбутніх реставрацій-реконструкцій, як часто буває з об’єктами в центрі міста, необхідно за будь-яку ціну. Тож ідея Наталі Заболотної з краудфандингом для будиночка Сержа Лифаря може стати стартом розмови між містом чи урядом та власниками про пошуки компромісів. А також прецедентом — ще ні разу громада не купувала за власні кошти приватну історичну будівлю.

«Будинок нині в приватній власності. Ще радянська влада надала його в користування доктору Андронику Чайці, він був завідувачем клініки. Це видатний лікар, зробив багато відкриттів, його нащадки в цьому будинку мешкали. А коли учні Сержа Лифаря разом з пані Ліліан Алефельд, це подруга життя Сержа, як він її називав, відвідувала цей будинок, то передала місту дуже багато експонатів за заповітом хореографа, — розповідає гід по Києву, історикиня, співробітниця Національного музею історії України Наталія ЛИХИЦЬКА. — Експонати розподілені між Публічною бібліотекою імені Лесі Українки, найбільша колекція зберігається в Національному музеї історії України. Ще є частина в Музеї історії Києва, в його філіалі — Музеї української діаспори, де є невеличка зала, присвячена Сержу Лифарю».

Пані Наталя додає, що в будиночку на Тарасівській, 1Б родина Лифарів проживала приблизно з 1911 до 1914 року. Потім перебралася на вулицю Ірининську, 3 у зв’язку з початком Першої світової війни. «Через розгул бандитизму на Тарасівській стало небезпечно, — пояснює вона. — На Ірининській будинок належав дідусеві Лифаря по материнській лінії, багатому землевласнику Василю Марченку. На жаль, на Ірининській, 3 ми вже втратили будинок. На початку 2000 років там була зведена новобудова. І Тарасівська, 1Б — це єдине житло, де проживав наш видатний киянин, це одна з небагатьох пам’яток у Києві, пов’язана з його ім’ям. Маємо ще меморіальну дошку на будинку колишньої гімназії №8. Також академія названа його іменем (Коледж хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря». — Ред.). Хоча він завжди підписував себе без титулів та регалій — Серж Лифар з Києва».  А Київ, схоже, не матиме і що розповісти та показати про іменитого уродженця міста. Не всі, до речі, і знають про те, чим відомий Серж Лифар та який стосунок має до Києва. В цьому переконалася Наталія Лихицька під час проведення авторської екскурсії місцями відомого танцюриста. «Багато людей дізнавалися вперше про Лифаря на екскурсіях, хоча про цей будинок знають за кордоном, — каже вона. —  А також дивувалися, що цей будинок якимось дивом вдалося зберегти в Києві. В нас не так багато збереглося дореволюційної забудови. Київ, на жаль, втрачає своє історичне обличчя. На жаль, катастрофа з архітектурною спадщиною — катастрофа для нашого міста. Тому про це треба говорити і треба дбати про такі об’єкти. І про цю людину треба говорити — він започаткував неокласику в балеті, залишив багату балетну спадщину і все життя пам’ятав про Київ. Він мріяв поставити балет у Києві, буквально кілька років не дожив до розпаду Союзу, щоб здійснити свою мрію. Ми маємо пам’ятати про таких видатних земляків».

«ЗОЛОТИЙ ЧЕРЕВИЧОК»

Історія його життя, як і годиться незвичним особистостям, теж багата на перипетії. Серж Лифар став першим українцем, який отримав балетний «Оскар» — «Золотий черевичок». Цією вищою нагородою в хореографії Сергія Михайловича було нагороджено за плідну 25-річну роботу в «Гранд Опера», на сцені якої він поставив понад 200 балетів!


СЕРЖ ЛИФАР СТАВ ПЕРШИМ УКРАЇНЦЕМ, ЯКИЙ ОТРИМАВ БАЛЕТНИЙ «ОСКАР» — «ЗОЛОТИЙ ЧЕРЕВИЧОК». ЦІЄЮ НАЙВИЩОЮ НАГОРОДОЮ В ХОРЕОГРАФІЇ СЕРГІЯ МИХАЙЛОВИЧА БУЛО НАГОРОДЖЕНО ЗА ПЛІДНУ 25-РІЧНУ РОБОТУ В «ГРАНД-ОПЕРА», НА СЦЕНІ ЯКОЇ ВІН ПОСТАВИВ ПОНАД 200 БАЛЕТІВ!

Із 1955 року реліквія була вдома в танцівника, а після його смерті вдова Сержа Лифаря Ліліан Алефельд перевезла її, оцінену в один мільйон доларів, до Швейцарського банку... А 2000 року унікальний експонат було передано на Батьківщину митця, за це велика подяка графині Алефельд, яка подарувала «Золотий черевичок» Києву — місту, де Лифар народився і яке обожнював, живучи за кордоном. Подія відбулася в межах фестивалю балету «Серж Лифар де ля данс», коли Музею історичних коштовностей України (філія МІСТ) було передано унікальний раритет — «Золотий черевичок» знаменитого танцівника (нині він зберігається в фондах Історичного музею). Тоді до музею вона також передала футляр, у якому було... два черевички. Один — із тканини, в якому Серж танцював, і в цьому експонаті, за словами вдови, не тільки слава, а й біль життєвого розчарування, що випало митцю. А другий — «золотий» — уособлення тріумфу артиста.

Не всі знають, що нині маємо три черевички: в травні 2019-го в Києві було встановлено мініскульптуру «Золотий черевичок Сержа Лифаря» на стіні найстарішого готелю нашої столиці Premier Palace Hotel Kyiv (на розі бульвару Шевченка та вулиці Пушкінської, 5-7/29).

ШЛЯХ «ІКАРА»

Батько майбутнього танцівника походив з відомого козацького роду, працював помічником лісничого в Трипільсько-Вітянському лісництві. Хлопця часто возили на свята до діда в Канів, а той дуже любив розповідати про героїчне минуле України та хвалився внукові грамотами від українських гетьманів.


ФАКТИЧНО ЛИФАР ВІДРОДИВ ФРАНЦУЗЬКИЙ БАЛЕТ, ЙОГО РЕПЕРТУАР, ТРУПУ, ЙОГО ШКОЛУ ТА СЛАВУ, СТАВШИ ОСНОВОПОЛОЖНИКОМ НОВОГО НАПРЯМКУ В БАЛЕТІ — «НЕОКЛАСИЦИЗМУ»

Із дитинства Серж полюбив музику, співав у дитячому хорі Софіївського собору, вчився грати на скрипці та фортепіано. Майбутнє хлопця вирішилося завдяки випадковому знайомству з Броніславою Ніжинською, сестрою відомого танцівника Вацлава Ніжинського. Серж вирішив вступити в її балетну секцію. Це був перший доленосний крок. Утім, іменита викладачка не розгледіла талант Лифаря...

Одного разу Сергій Дягілєв, засновник і художній керівник «Російського балету», звернувся до Броніслави Ніжинської з проханням відрядити п’ятьох її найкращих танцівників у Монте-Карло. Лифар у цю п’ятірку не потрапив. Йому вдалося поїхати в Монте-Карло лише після того, як один з «обраних» танцівників відмовився від поїздки.

У мемуарах Сержа Лифаря «Спогади Ікара», танцівник писав, що спочатку Броніслава Ніжинська без ентузіазму ставилась до його танцювальних здібностей і не бачила в ньому таланту. 1921-го один із п’яти обраних танцівників у останній момент відмовився від запрошення і поступився місцем Лифареві. Так Сергій потрапив до Європи і почав активно займатися балетом. Лифар із сумом зазначав, що так більше ніколи і не побачив свою матір...

Завдяки своєму таланту та фанатичній любові до танцю, вже скоро Серж Лифар став першим солістом французького «Російського балету»! Після перших виступів критики назвали Лифаря «новою легендою». Переломним у житті Лифаря став 1929 рік. Саме тоді яскраво спалахнула зірка Сержа Лифаря. Після смерті Дягілєва 24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд Опера». Він став для французького балету тим, ким для російського в XIX столітті був француз Маріус Петіпа. В 24 роки відбудеться і дебют Лифаря-хореографа зі спектаклем «Ікар», який стане уособленням самого танцівника. Понад 30 років віддав Серж цьому театру, був його солістом, хореографом, педагогом. Фактично він відродив французький балет, його репертуар, трупу, його школу та славу, ставши основоположником нового напряму в балеті — «неокласицизму». Сучасники називали танцівника «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За роки роботи в «Гранд Опера» Лифар виховав одинадцять зірок балету!

«Я УКРАЇНЕЦЬ!»

Із 1955-го Лифар викладав курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО. А в 65 відкрив у собі інший великий талант — художника.

На схилі віку ностальгічно згадував Сергій Михайлович сільське життя в Україні в маєтку свого діда по матері, неподалік Канева: «Слухаючи народні пісні і спостерігаючи народні барвисті обряди-святкування, подовгу живучи в садибі поруч із селянами, я торкався чистого джерела прадавньої вікової культури і, сам того ще не знаючи, вбирав у себе найдавнішу правду, тремтливо торкався живого минулого і звикав любити і шанувати народ». Зберігалися в сім’ї Лифарів і легенди про дуже далеких предків — вершників — із народу, який прийшов мало не з казкової Індії. «Від цих невідомих вершників, говорить наша сімейна легенда, — згадував Серж, — і ведуть свій рід Лифарі, які осіли в Запорізькій Січі».

ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК У КИЄВІ, В ЯКОМУ ЖИЛИ: У 1914-1924 РР. РОДИНА ЛИФАРІВ, ДО 1917 Р. — СЕРЖ ЛИФАР, МАЙБУТНІЙ АРТИСТ БАЛЕТУ, ПЕДАГОГ

Кавалер ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володар найвищої відзнаки балету — «Золотого черевичка», до останнього свого дня любив лише одне місце на земній кулі — Київ. «Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро», — говорив Серж Лифар. Коли, вручаючи орден Почесного легіону, Шарль де Голль укотре запропонував йому стати громадянином країни і звернувся до нього: «Мосьє Лифар! Ви зробили для Франції стільки, скільки мало хто зі знаменитих французів. Чи не час вам стати французом і за паспортом?». Лифар відповів: «Щиро вдячний, пане президенте, за вашу пропозицію. Але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і Батьківщина моя Україна».

Побачити Україну знову геніальний танцівник зміг лише одного разу — в 1961 році.

Серж Лифар помер у Лозанні, Швейцарія, 15 грудня 1986 року і похований у Парижі на кладовищі Сент Женев’єв де Буа, яке розташоване на околицях Парижа.

ПАМ’ЯТІ ЕТУАЛЯ

Хіба не вартувала б така непроста, насичена і віддані праці та Україні людина гідної пам’яті в Києві? Зберегти родинний будинок на Тарасівській — найменше, що може зробити столична влада (як мінімум не допустити кардинальних перетворень зовні та зсередини). Бо що наразі маємо з подій, об’єктів та пам’яток, присвячених саме Сержу Лифарю?

Нагадаємо, з 2006 року не проводився Міжнародний конкурс балету ім.С.Лифаря (вперше він відбувся 1994 року). Після п’ятирічної перерви конкурс вдалося відновити (2011 р.), однак уже за три роки змагання знову призупинилися через фінансові труднощі. В Міністерстві культури обіцяють відновити конкурс, коли пандемія коронавірусу закінчиться.

Хоча для Києва та України Лифар зробив чимало цінних подарунків, зокрема, за сприяння мадам Ліліан Алефельд. Так, у 2000 р. відбулася прем’єра в Києві лифарівського балету «Ромео і Джульєтти» на музику П.Чайковського. Це стало можливим завдяки добродійній акції мадам Ліліан, яка не лише передала авторське право на постановки балетів Сержа Лифаря балетній трупі Національної опери України, а й фінансувала приїзд на IV Міжнародний фестиваль «Серж Лифар де ля дане» його улюблених учнів — теперішнього президента Французької академії танцю Клода Бессі та зірок балету Крістіан Власі й Аттіліо Лабіса.

Крім цього, частину бібліотеки Сергія Михайловича, що вважалася однією з найцікавіших в Європі, складалася зі стародруків XVI— XIX стст, отримала вже згадана бібліотека імені Лесі Українки. 

Своєрідний подарунок готували до дня народження Лифаря (до 15 квітня) у Національному музеї історії України — виставку «Серж Лифар. Політ Ікара». Наразі монтаж та відкриття експозиції відкладається на кілька тижнів через посилення карантину в Києві. Ця виставка буде вшануванням пам’яті та своєрідними оваціями Сергію Лифарю в Києві — в його рідному місті, про яке він мріяв, але так і не почув за життя.


РЕАКЦІЯ

Наталя БІЛОУС, завідувачка філією «Музей Сержа Лифаря» Музею історії міста Києва:

«Доводжу до вашого відома, що «Музей Сержа Лифаря» створено як філію Музею історії міста Києва ще 2019 р., є відповідні накази Департаменту культури КМДА та керівництва міста. Приміщення підбирається відповідної  площі, розташування у історичному центрі міста і т.д. Працівники музею наразі працюють з матеріалами із колекції Сержа Лифаря, ведеться робота з наукової атрибуції окремих музейних предметів, опрацювання унікальних архівних матеріалів, які стосуються життя та творчості Лифаря («київський період» та приїзд його у 1961), його щоденникові записи протягом всього життя тощо.

Більшість із них раніше не були у науковому обігу та ніколи раніше не експонувалися, але вони кардинально змінюють погляд на Лифаря, його особисту та творчу біографію і розуміння цієї непересічної та драматичної особистості. Усі ці нові матеріали, а також ознайомлення співробітників з іншими матеріалами Колекції Сержа Лифаря, (які, на жаль, були  розпорошені по різних місцях зберігання відповідно до тогочасних обставин, але, за дарчою дружини та спадкоємиці Лифаря мають «виставлятися у Музеї Сержа Лифаря, який належить створити»), а також активне професійне спілкування з іноземними  колегами- дослідниками-«лифарознавцями»(музейниками, істориками, колекціонерами) вимагають випрацювання абсолютно нового музейного наративу.

Ім'я та спадщина Лифаря зобов'язує нас, фахівців, а також київську та українську владу створити сучасний мультифункціональний музейний простір. Але при цьому маємо керуватися  високою метою, серйозним, вдумливим ставленням, а не бажання «піаритися» та «хайпувати» на імені видатного Лифаря».

Інна ЛИХОВИД, Тетяна ПОЛІЩУК, «День». Фото з архіву «Дня»
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ