Национальное дело – это дело всего народа и дело каждого гражданина; это коренной интерес всего народа и гражданства, совесть каждого из нас...
Иван Дзюба, украинский литературовед, критик, общественный деятель, диссидент

Нині диригент має бути більше, ніж диригент

Попри пандемію відомий французький маестро Ніколя Краузе не відмінив заплановані цьогоріч концерти в Києві та Львові
13 ноября, 2020 - 10:27
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Французький диригент Ніколя Краузе приїздить в Україну вже вп’яте. Останній з його концертів у Національній філармонії України відбувся в пристосованому до нинішніх реалій, «змішаному» форматі: в залі зібралось чимало бажаючих почути концерт «наживо», інші слухали в online-режимі, за придбаними заздалегідь квитками.

Відомий маестро Ніколя Краузе, який стояв за пультом провідних симфонічних і оперних оркестрів Франції, Італії, США, Греції, Угорщини, Польщі, Китаю, інших країн світу і який заснував та керує камерним оркестром «Нова Європа» (L’Orchestre de Chambre Nouvelle Europe), є також запрошеним диригентом Київського камерного оркестру Національної філармонії України.

Не зважаючи на пандемічну ситуацію, Ніколя Краузе наважився не відміняти заплановані цьогоріч концерти в Києві та Львові. Таку сміливість можна пояснити  його ще молодим як на диригента віком і особистими почуттями до нашої країни. Початок «української» біографії Ніколя Краузе пов’язаний з дружбою і творчою співпрацею з видатним співаком Василем Сліпаком. Про це, а також про чимало що інше вдалось поговорити з Ніколя після його надзвичайно успішного концерту.

ПРО «СИЛУ ВІЧНОСТІ»

— Маестре, спостерігаючи за вашими «українськими» концертами, щоразу зауважую, що це не просто концертні програми, а творчі проєкти. Скажімо, «Наш сучасник Бах», або ж останній? «Сила вічності».

— Саме так, бо переконаний, що будь-який концерт має зацікавити слухача чимось більшим, ніж просто перелік творів. «Сила вічності» по суті продовжує тему вічного Баха. Я скористався назвою твору сучасного французького композитора Бенуа Меню. Його опус «Сила вічності» для скрипки і струнного оркестру вперше прозвучав в Україні. Мені видалось, що поряд із творами Дмитра Шостаковича, Бенджамена Бріттена, музика яскравого представника композиторів ХХІ століття продовжуватиме нести вічні цінності минулого і сучасного.

«ВАСИЛЬ СЛІПАК ДОЛУЧАВ МЕНЕ ПОСТІЙНО НЕ ТІЛЬКИ ДО УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ, А Й ДО ВСЬОГО, ЩО ПОВ’ЯЗУВАЛО ЙОГО З БАТЬКІВЩИНОЮ»

— Поряд з класичними ви привозите в Україну і ті твори, які з концертної сцени майже не звучать. Скажімо, в одному з минулих виступів представили опус відомого  майстра кіно-музики Франца Ваксмана. (До речі, серед дванадцяти номінацій премії «Оскар» композитор отримав за музику до фільму «Тарас Бульба»). Раніше у вашому київському концерті було ще одне відкриття — твір сучасного французького композитора П’єра Тійуа «Остання кавалькада».

— Свій опус П’єр Тійуа присвятив пам’яті Василя Сліпака. Він був другом співака і вважав, що краса його голосу несла в собі любов до людства. Своєю музикою композитор хотів донести: — «хоч би як там не було, у ХХІ столітті люди не повинні вмирати, приносячи себе у жертву на вівтар богу війни». Справді прекрасний і видатний співак, з абсолютно унікальним і неповторним голосом, мій друг Василь Сліпак, на превеликий жаль, уже не з нами! Він був для мене основним українцем. Василь долучав мене постійно не тільки до української культури, а й до всього, що пов’язувало його з батьківщиною. Він дуже  багато робив у Франції для популяризації України та її музики. Фактично, завдяки Василю Сліпаку в Європу повернувся «Алкід» Бортнянського. 15—20 років тому він загітував відомого французького диригента Жана П’єра Лоре, і вони поїхали у Львів, знайшли гроші, привезли з собою студію і записали там «Алкіда», ще й випустили диск цієї опери Бортнянського. Це була сенсація — рівень Моцарта без перебільшення!

— Те, що ви пропагуєте за межами своєї країни сучасну французьку музику може бути прикладом і для українських музикантів. Ви гастролювали у багатьох країнах світу і, мабуть, обізнані з їх музичною культурою. Музика яких українських композиторів, чи просто які імена вам відомі?

— Я, звісно, не можу претендувати на спеціальні знання. Одразу згадую прізвища Березовського, Бортнянського, Лисенка, Лятошинського, звичайно, Скорика... Із співаків мені відомі Крушельницька, Козловський, Солов’яненко. Знаю також, що багато класиків були в той чи інший спосіб тісно пов’язані з Україною, наприклад, Чайковський, Стравинський, Прокоф’єв. Із сучасних композиторів знаю Сильвестрова, Станковича...У пам’яті виникають мелодії, але імена їх авторів наразі не згадаю. Добре знайомий з доробком Олександра Козаренка, це дуже хороша музика, я до речі, планую взяти до свого репертуару щось з його творів.

«В УКРАЇНІ ДУЖЕ СЕРЙОЗНА ДИРИГЕНТСЬКА ШКОЛА»

— А стосовно українських диригентів і виконавців?

— Це, насамперед, Кирило Карабиць, Оксана Линів, Андрій Юркевич. Високо ціную фантастичного маестро Миколу Дядюру, з яким я давно знайомий. Він користується неабияким успіхом у Франції і багато де у світі.  Бачив і чув також супер-диригентів Володимира Сіренка, Володимира Шейка, Василя Василенка. Я зрозумів, що в Україні дуже серйозна диригентська школа. Із солістів назву прекрасних скрипальок Богдану Півненко, Мирославу Которович, піаністів Антонія Баришевського, Дмитра Чоні, Юрія Кота — найвищий рівень, мега! Дуже важлива для мене співпраця з чудовим Київським камерним оркестром. Щоразу відкриваю для себе нових, високого рівня солістів. З останніх таких — піаніст Роман Лопатинський, скрипаль Віктор Іванов, трубач Михайло Головін. Вони досвідчені музиканти, до того ж такі відкриті, і це приємно!

— Під вашою орудою відбувались концерти Київського камерного і Симфонічного оркестрів Національної філармонії, камерного оркестру «Віртуози Львова», Симфонічного оркестру Львівської національної філармонії. Зважаючи на ваш досвід праці з оркестрами у Франції та різних країнах, як Ви оцінюєте рівень українських оркестрів?

— Колективи, з якими я працював у вас — дуже якісні, оркестри складаються з надзвичайно талановитих музикантів. Усі вони працелюбні й охоче беруться за нову для них музику — це гарно! І мені дуже імпонує, що на концертах вони грають навіть краще, ніж на репетиціях: уміють зібратись і сфокусуватись, не губляться під час виступу. Взагалі я полюбив Київ, як і Львів, на жаль, не був у інших містах. Тут спокійно і безпечно, привітні люди на вулицях. Ходжу на репетиції до філармонії пішки або беру самокат. Все чудово, почуваю себе безпечно, комфортно, як у Парижі. Важливо, що всі мої концерти в Національній філармонії України підтримує Посольство Франції в Україні та Французький інститут у Києві, і вони завжди приходять на концерти, це дуже приємно!

«МУЗИЧНИЙ ВЕКТОР: БРЮССЕЛЬ — КИЇВ — ПАРИЖ»

— Невдовзі матимемо можливість знову слухати ваш концерт? Адже, наскільки мені відомо,  готуєте грандіозний міжнародний проєкт!

— Так, на грудень у нас запланований в Україні надзвичайно цікавий проєкт ? «Музичний вектор: Брюссель — Київ — Париж», присвячений 200-річчю засновника франко-бельгійської скрипкової школи Анрі В’єтана. З праонукою композитора, Агнес В’єтан, яка є президентом Міжнародної Асоціації Анрі В’єтана, та Фундацією Василя Сліпака два роки тому ми запланували масштабне відзначення ювілею скрипаля-композитора. Наш проєкт був підтриманий європейськими інституціями та міністерством культури Бельгії. У концертний тур по багатьом містам Європи мали увійти Київ, Львів, Харків, Одеса і Дніпро. Та, на жаль все відмінилось. Проте, після зустрічей у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського з ректором Максимом Тимошенком і Посольстві Бельгії в Україні ми побачили велику зацікавленість, тому сподіваємось на успіх задуманого. Підтримав нас і директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп. До Києва і Львова планує завітати й Агнес В’єтан, яка радо виступить з лекціями про свого знаменитого предка. До речі, в Україні є цікаві історії, пов’язані з ним, адже Анрі В’єтан виступав у Києві, Харкові та Одесі. А ще, ваш геніальний Михайло Булгаков в одному з найважливіших у європейській літературі 20 столітті — романі «Майстер і Маргарита» згадує з великим пієтетом тодішню світову зірку, франко-бельгійського скрипаля Анрі В’єтана. Я думаю це буде знакова подія для Києва і всієї України. Так що, тримаємо кулачки! Звичайно, якщо ситуація з епідемією погіршиться, проведемо концерти в онлайн-форматі.

— Для концертного, як і всього нинішнього життя умови різко змінились. Як ви адаптуєтесь до викликів пандемії?

— Важко звичайно, це шок для всіх, але поступово адаптуємось! Уже відновили репетиції мого оркестру у Парижі, вдалось зробити кілька концертів, навчились робити онлайн-концерти і маємо досить стабільну аудиторію, спромоглись зберегти музикантам заробітну платню. Бачу в Україні також ідуть цим шляхом. Дуже важливо не втратити колективи, давати змогу проводити репетиції, концерти. На жаль, довелось перенести мої великі концертні турне по Франції, Європі, масштабні гастролі в Латинській Америці і Китаю теж відмінені. Багато проєктів — на паузі, але ми плекаємо оптимізм і продовжуємо працювати!

Леся ОЛІЙНИК, мистецтвознавця
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ