Без своей собственной национальной аристократии, без такого меньшинства, которое была бы активное, сильное и авторитетное, чтобы организовать пассивное большинство нации внутри и тем защитить ее от всяких вражеских набегов извне, не может быть нации.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Корона. Iсторія історій

4-й сезон знаменитого британського телесеріалу викликав величезний інтерес глядачів усього світу
22 января, 2021 - 12:28

Як відомо, кожен сезон «Корони» складається із десяти серій. Отже, в сумі маємо вже 40! Й інтерес до фільму не згасає. Понад те, четвертий сезон позначений новим сплеском такої зацікавленості. Ну, а як інакше, коли тут з’являються принцеса Діана та Маргарет Тетчер —  напрочуд інтригуюча  домінація жіноцтва на вершечку влади.

ВВАЖАТИ ЗА НЕМОЖЛИВЕ

Нагадаю, «Корона» є історичним серіалом, що виходить  на Netflix. Присвячений безпрецедентній за тривалістю (від 1953-го) епосі правління королеви Великої Британії Єлизавети ІІ. Утім, безпрецедентною є не тільки тривалість, а й ті метаморфози, які відбуваються упродовж цих років.

Головним творцем серіалу та його сценаристом є Пітер Морган. Кожна серія має свого окрем ішного режисера, а власне кожна з них виглядає як самодостатній фільм.  «Корона» з’явилась у розвиток   фільму Моргана «Королева» (2006)  та його ж п’єси «Аудієнція» (2013). Перший  сезон починався з весілля майбутньої королеви та принца Філіпа у 1947 році. Потому смерть Георга УІ, батька Єлизавети і її коронація, сходження на престол у червні 1953-го (рік смерті Сталіна, історія людства виходила на новий віраж).

У самій історії «Корони» є своя пікантність, що займає чимало уваги творців серіалу. Справа в тому, що Єлизавета не мала б жодних шансів стати королевою, якби її дядько, король Едуард УІІІ, не зрікся престолу у 1936 році. Зрікся, так на нього і не зійшовши.

Чому? Бо перед ним постав вибір: прийняти корону і відмовитись від жінки, американки Волліс Сімпсон, яку він покохав, чи одружитись, відмовившись від престолу? О, проблемка, скаже хтось. Тут такі перспективи перед тобою, ти стаєш королем імперії, що займає заледве не півсвіту. А жінка... Не та я, так другая.

Одначе ж в Едуарда УІІІ була своя ієрархія цінностей, інші уявлення про кохання і честь. Він мусив вибирати і він вибрав кохану жінку, чий недолік полягав у тому, що вона доти була у шлюбі, і розлучилась. А це означало — король не міг стати з нею до вінця. Без церкви ж їхній шлюб втрачав чинність. Словом, трон добряче хитався у той момент.

У ніч на 11 грудня 1936 року колишній король виступив на радіо з коротким спічем: «Вважаю за неможливе нести важкий тягар відповідальності і виконувати обов’язки короля без допомоги і підтримки жінки, яку кохаю».

От сей конфлікт  між обов’язком, моральним і таким, що пов’язаний з долею держави, імперії, та почуттями є одним із стратегічних у фільмі. В якому, нагадаю, 60 серій (5 і 6 сезони обіцяють у 2022-му). Така тривалість покликує і масштабні конфлікти, які здатні утримати увагу глядачів.

Вони, ті конфлікти,  і відбуваються. Саме родинне життя королівської сім’ї  виявляється ніби загнаним в клітку. Бо любиш ти, не любиш віднайдену половинку — мусиш тягнути лямку до смертної позначки: такою є твоя історична й світоглядна відповідальність. Королева, інші члени королівської родини мають бути зразком моралі, зразком служіння Вітчизні,  бо інакше втрачається сам сенс монархії.

ШТОРМОВІ ВІТРИ ІСТОРІЇ, АБО ПРОМИСЕЛ БОЖИЙ

Це одна із світоглядних інтриг фільму: а власне, навіщо ця британська монархія, утримання якої коштує астрономічних грошей. Є парламент, є уряд, є всі інші складові сучасної демократичної держави, у фундаменті якої ліберальні цінності матінки-Європи. Одначе нагорі  матінка-королева, голова Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, а також 15-ти країн Співдружності — Канади, Австралії, Нової Зеландії та інших.

А ще  — заморські території, які (і цьому присвячені окремі фільмові історії) королева з чоловіком, або хтось із королівської родини, час від часу об’їжджають, витрачаючи на те тижні і місяці. Що за архаїка, що за середньовічні оперні стилістики в епоху, коли на кону історії правлять бал новітні технології?

Знаєте, це мабуть і є найцікавішим у серіалі... Бо ж ми в Україні заледве не кожного дня чуємо про те, що от, Велика Британія, зразок державного устрою, який має усталені традиції парламентаризму, дотримання демократичних норм співжиття, непохитної вірності ліберальним цінностям. Словом, перед нами зразково вибудуваний дім (Дім!), з капітально скроєним фундаментом, з багатометровими стінами, які витримають будь-які штормові вітри — і навіть без попереджень про загрози.

Подібні ламентації давно сприймаються як щось аксіоматичне. Тільки ж о диво — кожна серія «Корони» подає нам картину випробувань британської держави. Уже на початку — молода й недосвідчена королева Єлизавета ІІ (її роль, у перших два сезони, виконувала Клер Фой), з одного боку, а з другого — британський прем’єр Вінстон Черчілль (блискуча роль Джона Літгоу), який нібито  ж геній політики і прозирання майбутнього, тільки ж він заледве на ногах тримається, от сей дідуган...

Як отака парочка можуть узагалі чимось керувати? Навіть тогочасним радянським колгоспом — і то сумнівно. А вони щоразу виходять сухими з води. Хоча дім імперії справді хитається, як і грунт під ногами. Скажімо, у четвертій серії «Стихійне лихо» першого сезону. Лондон накриває жахливий смог, гинуть тисячі людей. Середньовічна пітьма, треба діяти, а Черчілль пояснює усе Божим промислом — а відтак усе, мовляв, скінчиться благополучно: головне не втручатися, усе в руках Господа.

З цим далеко не  всі погоджуються, від королеви вимагають, аби Черчілля послали до бісового батька. Ні, він балансує, от сей старий і немічний прем’єр, котрий ледь ходить, ледь стоїть перед королевою під час традиційних аудієнцій. Та коли стає на мотузку, протягнуту над історичним проваллям, де беруться сили і спритність — проходить, під оплески публіки і самої Єлизавети. І в фіналі сонце таки неочікувано спозирає територію Сполученого Королівства, зійшовши над горизонтом.

Вони інтуїти обидва,— і королева, і Черчілль! Єлизавета навіть у першу чергу. Її філософія проста: вона не є учасницею історичного процесу, вона за ним спостерігає. І тільки зрідка короткими репліками підправляє курс імперського корабля — на якісь міліметри, який доста для того, аби не наскочити на рифи. То політики виходять на ринг і гамселять одне одного — до кривавих бісиків в очах. Британська королева навіть не суддя — вона провидець, вона відчуває вектори спрямування великого дійства Історії. Так від самого ж Бога, від самого...

ПИТАННЯ І ВІДПОВІДІ ЧАРІВНИХ ДЗЕРКАЛ

Утім, і це теж одна із родзинок «Корони», від середини 1950-х на кону історії з’являється ще одна  сила, що не піддається раціональному аршину — сучасні електронні ЗМІ. Уже під час коронації Єлизавети ІІ телебаченню дозволяють транслювати  подію. І королева доволі швидко починає розуміти містичну дію телевізійної картинки. То ж один із наскрізних мотивів — Єлизавета, члени королівської родини перед телевізором, такий собі діалог сил і містичних змагань.

Мотив цілком казковий: у телевізійного дзеркальця запитують: чи ж ми наймудріші, чи ж дім наш не хитається? Хитається-хитається, незрідка відповідає телеекран. За майже неодмінної допомоги старіших ЗМІ — газет. Вони раз по раз заганяють королівську сім’ю у ступор. І тут уже змагання, за яким так цікаво стежити!

Четвертий сезон серіалу відданий  одному з найцікавіших періодів, з 1977 по 1990 роки. З’ява Маргарет Тетчер у прем’єрському кріслі, одруження принца Чарльза та Діани Спенсер, убивство лорда Маунтбеттена, Фолклендська війна...

Ті самі газети і те саме телебачення, раз по раз, виводять королеву (у зрілому віці її грає Олівія Колмен) з фокусу уваги нації, зосереджуючись на постатях Тетчер, а потому й принцеси Діани. Це призводить до природних ревнощів, хоча, за даними британської преси, сама королева серіал не дивиться (бачила тільки перші два сезони), оскільки вважає, що там занадто багато вигаданого.

Зрозуміло, що без дещиці дофантазувань не обійтись, але ж у Моргана працює група істориків, аналітиків, які ретельно вивчають усі можливі і неможливі перипетії новітньої британської історії — тієї самої, що зав’язана на британську  корону.

Звісно, що одним із центральних, у кожному сезоні, є епізоди традиційних зустрічей Єлизавети та прем’єр-міністрів. У четвертому сезоні це зустріч із «залізною леді» Маргарет Тетчер. Джилліан Андерсон доволі віртуозно виявляє в ній зони жіночої слабкості, на тлі власної сили і послідовності у відстоюванні інтересів держави.

 Тетчер дозволяє собі навіть повчати Єлизавету — до прикладу, в епізоді, коли королева радить прем’єрці не наживати собі ворогів. Х-ха, ворогів не має той, хто нічого не робить... На цих словах виразний крупний план монарха: це удар по самій її філософії споглядання.  Одначе вона швидко оговтується — ні, її роль у цій історичній драмі, якого б сезону це не траплялось, містично-споглядальна.

У чому вони сходяться  сходяться, королева й прем’єрка, — інтереси держави мають бути на першому місці. Це високі, ба навіть у чомусь романтичні емоції — настільки, що «залізна леді» навіть зроняє пару сльозин.

ДИСТАНЦІЯ ІСТОРИЧНОГО ПРОБІГУ

Так, Тетчер це сама дія, і в цьому вона очевидний опонент зовні малодіяльній Єлизаветі. Та ще більшим, ще виразнішим опонентом постає принцеса Діана (молода актриса Емма Коррін дуже подібна до реальної леді Ді). На тлі філософії дистанціювання від прозаїчних життєвих обставин поведінка Діани виглядає   втіленням самої людяності. І цим приваблює, цим заворожує мільйони глядачів.

Так, феномен принцеси — це феномен телевізійної доби, яка розриває завісу,  намагаючись  розгадати доти приховане. Множачи при цьому нові містичні і напівмістичні інтриги і образи. Образи й обрАзи, оскільки йдеться про драматичні обставини розриву шлюбу принца Чарльза (Джош О’Коннор) і принцеси Діани. Як відомо, головною причиною драми було те, що Чарльз мав романічні стосунки з іншою жінкою, Каміллою Паркер (Емеральд Феннел). Та сама магістральна  колізія вибору між почуттями й обов’язком.

Утім, тут додалися ще й побоювання, що фільмові події насправді не такі вже й достовірні. Міністр культури Великої Британії Олівер Доуден навіть закликав авторів «Корони» і компанію Netflix попереджати глядачів про те, що стосунки Діани і Чарльза на екрані це більшою мірою вигадка, а не правдива версія того, що відбувалося. Тільки ж хто буде слухати подібні застереження?

Попереду заключні 5 та 6 сезони. А поки що про деякі власне українські висновки. Перший стосується самої філософії — практичної — держави і державотворення. Утримання держави на ймення Велика Британія коштує нації величезних зусиль — передусім на верхніх поверхах споруди. Британії! Що вже казати про Україну, де немає таких традицій і таких фундаментів, немає і таких постатей, як Єлизавета ІІ, Черчілль чи Тетчер. Є інші, такі, як є.

Уже пролунали, у пресі, заклики зробити й нам подібний серіал — про новітню українську історію. Звісно, що не в такому форматі — він для нас не підйомний. А хоча б створити документальний серіал. Почавши його, скажімо, від часів урядування Петра Шелеста... Дуже важливо осмислити те, що з нами відбулося. І відбувається.

Щоправда, є великий сумнів у тому, що наші політики і їхні ляльководи захочуть зробити щось подібне. Але ж треба, але ж тре’. 

Сергій ТРИМБАЧ
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ