Віражі обіцянок і забутих торжеств

Ніхто не ставить під сумнів давніх традицій львівської легкої атлетики. Проте, що стосується нової слави, то особливих причин радіти немає.

АНДРІЮ БУЛКОВСЬКОМУ (№ 81) НЕ ЗВИКАТИ БУТИ ЛІДЕРОМ
ФОТО БОРИСА ХОВХУНА / «СПОРТИВНА ГАЗЕТА»

Втім, проведений цього року чемпіонат України немов повернув до активного спортивного життя величезний манеж Прикарпатського військового округу. Ні, молодь місцева й раніше не обходила його стороною. Ще б пак, адже з усілякими шоу та гала-концертами там повний «ажур». А от за прямим призначенням — даруйте.

Не дивно, що національна першість лише привернула увагу власників деяких солідних кабінетів до граничної занедбаності комунікацій, допоміжних приміщень та інженерної «начинки» цієї арени, яка є для України унікальною (тут діє єдиний зимовий велотрек). Суперзусилля ряду ентузіастів (це, зокрема директор армійської ДЮСШ, знаменитий багатоборець 50—60-х Юрій Кутенко; завідувач кафедрою легкої атлетики ЛДІФК Михайло Микич) — дозволили привести манеж до старту в більш-менш пристойному вигляді. Але про надійність даху та мережі теплопостачання, про цивілізованість, вибачте, туалетів можна говорити лише маючи кошти на ремонт. А їх, по суті, немає.

ПЛАНКА СПОВЗЛА

...Зазвичай серйозного рангу змагання беруть до себе не для того, щоб програвати. Та навіть пам’ятаючи, що більшість львів’ян-кандидатів до збірної пропускали цей турнір (до речі, так і весь сезон «пропустити» можна!), досягнення господарів арени слід вважати незадовільними. Володимир Дорош узяв «бронзу» на дистанції 400 метрів, а недавно закликаний на військову службу екс-чернівчанин Ігор Сурла — на 3000 метрів. Оце й усе.

Мимоволі виникає питання: чи є взагалі у Львові реальний резерв «королеви спорту»? Адже не всі щілини затулиш такими іменами, як Андрій Булковський (дві перемоги в Кубках Європи на 1500 м) чи Ірина Лєнська. Тим паче, становлення її проходило в Харкові (може, її пам’ятають за дівочим прізвищем Омельченко?). Правда, рубіж МСМК вона підкорила торік уже як львів’янка. У своїй дисципліні (400 метрів із бар’єрами) вона відразу за лідером збірної, луганчанкою Тетяною Терещук. Це, напевно, є добрим прикладом для юних легкоатлетів. Однак, самі ДЮСШ переживають не кращі часи: дуже підупало фінансування, скоротився турнірний календар.

Сяк-так набирають іще початківців школи Бугзького та Бродівського районів, Червонограда й Борислава, хоча умови в них — просто кепські. І навіть від Дрогобича важко чекати віддачі, оскільки стадіон перетворено на суто футбольний — без доріжок і стрибкових секторів. Та й хіба можна обминути той факт, що з усіх традиційно домінуючих легкоатлетичних СДЮШОР у самому Львові (облуправління освіти, «Сокіл», СКА) зняли марку «спеціалізованої», перетворивши на відділення комплексних шкіл.

ЧОРНОРОБИ РЕНЕСАНСУ

Маємо те, що... маємо. На чисто апаратній посаді в армійському клубі опинився заслужений тренер України Олег Мозговий. Це в нього отримали путівки в еліту десятиборства і призер чемпіонату світу Павло Тарновецький, і Віктор Радченко. Класними атлетами вважалися Михайло Романюк та Анатолій Газюра. На жаль, спадкоємності не відчувається.

— А ми об’єктивно не в змозі розпорошуватися на кілька десятків номерів програми, — каже держтренер по Львівській області Фрозин Гук. — Ставка на конкретну зв’язку «тренер — спортсмен». Крім середніх дистанцій та бар’єрного бігу, це напевно ще тільки ходьба. В «Динамо» підготовлений кандидат до збірної Віталій Стецишин, якого в обласній ШВСМ опікує Сергій Процишин. Є ще один хороший тренер — Богдан Причина. На таких і концентруємо ті небагаті суми, що дістаються з місцевого бюджету. Хоча, по можливості, прагнемо відродити традиційно львівські види — спринт, «висоту». В Училищі фізкультури вдалося розширитися — з 28 юних легкоатлетів до 50-ти. Якби ж то їх старшому тренеру Віктору Черних і про спонсорство десь домовитися... Над цим і ламаємо голову.

Що ж, не треба бути доктором економіки, аби збагнути неймовірність розв’язання окресленого кола проблем тільки силами облспорткомітету, СК «Гарт» чи будь-якого іншого товариства. Запам’яталася фраза головного тренера національної збірної Валерія Александрова про намір прийняти у Львові матчеву зустріч Україна — Польща. Може, це буде першою ластівкою майбутніх централізованих асигнувань на адресу львівської «королеви»?