Самые страшные в жизни те люди, которые прочитали одну книгу. С человеком же, который много читает, всегда будешь иметь о чем поговорить, и тебе рядом с ним ничего не будет угрожать.
Иван Малкович, украинский поэт и издатель, владелец и директор издательства «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Хто ж третій?

Історія «життя» однієї репродукції
1 апреля, 2021 - 20:38
Цю репродукцію нині покійній мамі автора надіслала її сестра, яка виїхала на заробітки у США 1928 чи 1929 року. Це була палітурка українського календаря

Переконаний, що майже кожен українець впізнає Тараса Шевченка та Івана Франка, а щодо третьої особи, то тут є сумнів, адже його ім’я в радянський період практично було забуте, і лише в період «хрущовської відлиги» з’явилася певна інформація про нього. Так, це Михайло Петрович Драгоманов. Цього року українці відзначатимуть 180-річчя від дня його народження. Також цього року минає 165 років від дня народження і 105 років від дня смерті Івана Франка. Минув ювілей (150 років) Лесі Українки та 160 років, як відійшов у вічність Тарас Григорович Шевченко.

От такий збіг дат в осіб, що на фото. Цю репродукцію моїй нині покійній мамі надіслала її сестра, яка виїхала на заробітки у США 1928 чи 1929 року.

Це була палітурка українського календаря (розмір 60х40 см). Ця репродукція сподобалася родині, й вони її взяли в рамку і помістили на стіні, де висіли ікони. Відтоді репродукція зайняла чільне місце, і всі знали, що третій у цій галереї — відомий український історик, публіцист, брат матері Лесі Українки Михайло Драгоманов.

Картина пережила буремні події 1939 року і Другу світову війну, і здавалося, що так буде завжди. Але в 1946 чи 1947 році трапився такий випадок. Під час чергової облави (а жили ми тоді на хуторі Драгоманівка, що біля села Купчинці Козівського району), що її проводили енкаведисти, у хату для перевірки тих, хто тут проживає, зайшли двоє солдатів і якийсь чин, здається, капітан. Перевіривши помешкання і людей, глянувши на стіну, він суворо запитав: «Этих двоих знаю (показав на Шевченка і Франка), а кто третий?» Усі, хто був у хаті, мовчки поглядали один на одного, але згодом наша бабуся спокійно відповіла: «Це Михайло Драгоманов, український історик і письменник». На це високий чин відказав приблизно так: «Никакой это не историк, это буржуазный националист. Снимите этот портрет, не то будете иметь неприятности». Тут же, при ньому, картину зняли, адже її могли просто конфіскувати, як не так давно такі ж кагебісти конфіскували «Історію України» М. Грушевського.

Зрозуміло, що після облави й обшуку картина зайняла своє місце.

Ми знали, що з обшуком кожного разу приходили інші кагебісти. Але нас не залишала тривога, адже від таких облав, під час яких перевертали все дороги дриґом і навіть шомполами пронизували перестінки і стіни, можна було чекати знову неприємностей.

На щастя, вихід знайшовся несподівано. Мій старший брат Богдан вчив напам’ять вірш «Швачка» П. Грабовського. І хтось, глянувши на розгорнуту читанку, побачив портрет П. Грабовського, що мав також таку пишну бороду, як М. Драгоманов.

Еврика! Якби ми тоді знали це слово, то могли б так крикнути. Вихід знайдено. Відтоді ми «охрестили» Драгоманова Грабовським, і лише наші родичі та близькі сусіди знали правду.

Так М. Драгоманов для непроханих гостей (а тоді їх було багато: енкаведисти з облавою, уповноважені з підписки і збору позики, фінагенти, влітку буксирні бригади з прискорення здачі державі зерна, м’яса, молока, яєць тощо) став П. Грабовським.

Про М. Драгоманова наша родина знала небагато, тому мені хотілося знати більше, адже його портрет невідомий художник помістив поруч із портретами Шевченка і Франка, творчість яких ми вивчали у школі.

Якось на виховній годині я запитав у класного керівника Анастасії Андріївни Блох (родом із Полтавської області, а може, і з Гадяча), чому ми не вивчаємо творчість Драгоманова. Перед усім класом вона відповіла, що такого не знає, але наприкінці уроку попросила мене залишитися.

Вона запитала, звідки мені відомо це прізвище, і я зізнався, що в нас є його портрет разом із Шевченком і Франком. Учителька порадила мені не згадувати це прізвище і сказала, що в іншому разі наша родина може мати неприємності. Це був 1950 або 1951 рік.

До речі, абсолютна більшість (якщо не всі) жителів села Купчинець і навколишніх сіл знали, що Драгоманівка названа на честь Михайла Драгоманова. І хоча він тут ніколи не був, зате тричі приїздив у гості до місцевого письменника Павла Думки Іван Франко, і, як кажуть, з його подачі хутір назвали іменем Драгоманова.

Згодом, у шістдесятих роках ХХ століття, ми «повернули» Драгоманову його справжнє прізвище й охоче пояснювали всім, хто цікавився цим.

Зрозуміло, що невідомий художник невипадково в один ряд із портретом Івана Франка помістив портрет Михайла Драгоманова, а Тараса Шевченка — в голові піраміди, підкреслюючи його надважливу роль у згуртуванні українського народу. Внизу сидить Леся Українка з книжкою в руках (може, «Кобзар»). Під портретом в овалі поміщено екслібрис, на якому чітко видно перші літери прізвищ Шевченка, Франка і Драгоманова. Штори жовтого кольору, а тло картини голубе, шнури і галуни голубі — під колір українського прапора.

Якось у часи «горбачовської перебудови» газета «Літературна Україна» присвятила цілу газетну сторінку Михайлу Драгоманову. Завершувалася стаття приблизно такими словами: «Ім’я Драгоманова в радянський час збереглося в усій Україні лише в назві села Драгоманівка Тернопільської області та у назві вулиці у Львові. Навіть у Гадячі, де він народився, його ім’я було забуте».

Мирослав ЗОРІЙ, Тернопіль
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ