Самые страшные в жизни те люди, которые прочитали одну книгу. С человеком же, который много читает, всегда будешь иметь о чем поговорить, и тебе рядом с ним ничего не будет угрожать.
Иван Малкович, украинский поэт и издатель, владелец и директор издательства «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Незалежна Україна була ідеалом Тараса Шевченка

Про це писав польський письменник і товариш Кобзаря по казахській неволі Якуб Гордон
1 апреля, 2021 - 20:35
У 1994 РОЦІ МОГИЛУ ЯКУБА ГОРДОНА ВІДНАЙДЕНО Й ВІДНОВЛЕНО. У 2004 РОЦІ КОШТОМ МУЗЕЮ «ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР» ПОСТАВЛЕНО НОВИЙ ПАМ’ЯТНИК (ПОЛЕ № 61) / ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

У 1995 році, коли я почав збирати матеріал до відеофільму «Шевченко у Львові», у науковій бібліотеці міста я натрапив на постать Якуба Гордона, польського письменника і товариша Шевченка по казахській неволі, який довгий час жив, працював та помер у Львові. Нижче — короткий опис його життя, уривок із його книжки про Тараса Шевченка у моєму перекладі з польської мови і, нарешті, трагічна доля його могили..

ТРАГЕДІЯ ЖИТТЯ ЯКУБА ГОРДОНА

Якуб Гордон (справжнє прізвище — Максиміліан Ятовт) народився у 1823 році у місті Радомі і походив із дрібної литовської шляхти. Закінчив реальну гімназію у Варшаві, мав великий хист до нових знайомств. У 1845 році був заарештований і був відправлений на військову службу в глибини Росії. На етапі, недалеко від Дубна, а був він без кайданів, втікає з-під конвою до австрійської Галичини, добрався до Львова, а далі до Сілезії, звідти йому вдалося дістатися до Парижа, де він працював переписувачем у канцелярії графа Чарторийського.

Після вибуху революції 1848 року Якуб Гордон їде з Парижа до Кракова, а далі до Познані, щоб записатися до повстанців, але необачно переходить російський кордон, був заарештований царською охоронкою і звинувачений у дезертирстві. Після року знущань у Варшавській тюрмі був засланий до Уральська, пізніше до Оренбурга, де його направили в російські штрафні батальйони. За амністією 1855 року був звільнений із штрафного батальйону і направлений у регулярну армію в Крим. По дорозі, у Курську, підробив собі документи на Литву, втікає до Польщі, а далі їде до Німеччини, звідти до США. Тут змінює своє прізвище на Якуб Гордон, під яким жив до кінця свого життя.

В Америці починається літературна діяльність автора, спочатку це спогади й репортажі, а згодом повісті й романи. До Європи повернувся у 1861 році, проте у польському повстанні 1863 року участі не брав. Між 1861 і 1875 роками багато друкується. Біля 1875 року він замовк як письменник назавжди.

У 1872 році Якуб Гордон поселився у Львові, де працював скромним архівістом, впав у душевну хворобу і помер 27 листопада 1895 року.

Для нас особливий інтерес становить книжка Якуба Гордона «Солдат, або Шість років в Оренбурзі та Уральську», яка вийшла уперше 1864-го, а вдруге — 1865 року польською мовою у Ляйпцигу (Німеччина). Дев’ята глава книжки присвячена Тарасові Шевченку, з яким у 1850 році автор зустрівся в Уральську. Крім того, автор дуже детально описує казарми, плац для муштри, звичаї і портрети мучителів солдат, кріпості, дороги й верби, а також ту дорогу, якою Шевченко їхав на заслання. Ці спогади дорогі нам, бо їх оповіла людина, яка мучилася у тих же степах, що й Шевченко.

Нижче подаємо наш переклад з польської мови другої частини 9-ї глави з книжки Якуба Гордона. 

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Серед моїх сучасників на засланні, другим серед найвидатніших жертв деспотії був відданий у солдати малоросійський поет і відомий художник Тарас Шевченко. Справді сумна і страшна його біографія. Поет народився у селянській хаті, у родині кріпаків, отже, на ціле життя приречений бути у неволі. На восьмому році його життя померли батьки, і малий Тарас пішов до дяка в науку як шкільний попихач. Дяк не міг нічого навчити, бо дуже пив і немилосердно бив малого хлопця. Коли той підріс, помстився дякові за кривду і втік од нього. Хотів вчитися малювати, до чого мав природний потяг, але ніхто не зайнявся сиротою, і Тарас залишався козачком у покоях свого пана, набивав тютюн у люльки, тихо сидів у передпокою, чекаючи на лаві нового доручення.

Із частих подорожей, які проводилися паном з великим почтом, назбирав собі пачку ілюстрацій, різних за своєю вартістю, і ночами крадькома дуже старанно змальовував їх. Коли мав 18 років, аж тоді пан переконався, що Тарас не має достатньо здібностей, щоб бути козачком. Пан схиляється до просьб своїх знайомих і віддав його вчитися на маляра до «цехового майстра різних живописних справ», звичайно пересічних.

Щасливий випадок звільнив Шевченка з кріпацтва. Якась одна багата пані заопікувалася ним, збагнувши його величезний хист, і всіляко допомагала йому розвинути свої здібності. Тарас став геніальним народним поетом, і кожний українець із запалом наспівує пісні на його слова. Але ліра поета, слово поета, що вибухає з розжалених грудей, були лише знаряддям іншої думки, величної, революційної, проте помилкової.

У 1847 році Петров, син офіцера жандармерії, зробив донос на багатьох київських письменників, що створили таємне товариство, спрямоване проти уряду. Хоч денунціатор не мав прямих доказів для свого звинувачення, письменники були покарані на вигнання, серед них: історик Костомаров, поет Куліш і Шевченко. Цар Микола, спонукуваний рафінованою жорстокістю, велів заборонити Шевченкові на засланні писати і малювати! Генієві Шевченка зв’язали крила, а його самого заслано на доживання між солдатами до казарм Оренбурга.

Високе начальство, постійно підозріваючи його, вирішило запхати його ще глибше в пустелю у фортецю Мангишлак (Новопетровськ), вибудувану по другім боці Каспійського моря, куди заледве кілька разів на рік прибував московський пароплав, а на вигляд якогось парусного судна збігається на берег вся фортеця з криком радості, офіцер у захопленні обнімає солдата, а солдат офіцера, де кожний, сп’янілий і стомлений від туги і надії, очікує з тремтінням цієї хвилі і жадібно ловить привезені вісті від своїх близьких.

У 1850 році Шевченко переїздив через Уральськ на нове заморське вигнання Я довго розмовляв з ним про різне. Не любив ляхів, не терпів москалів, і анітрохи не приховував цього. Незалежна Україна була ідеалом його мрій, а революція — шляхом для досягнення цих прагнень; можна сказати, що дивився на світ через червоні окуляри.

Сильна будова його тіла і свіжість на лиці, здавалось, віщували йому довгий вік, тим більше, що міг мати тоді якихось тридцять і кілька років Але сталося інакше. Заморське вигнання, брак духовної поживи, відсутність товаришів, які страждали за світлі ідеали, стали приводом до того, що почав гірко пити, і це стало його хворобливою звичкою, коли повернувся після амністії до Петербурга за царювання Олександра II, тим і закінчив своє життя у 1861 році.

Величезне поєднання двох протилежних начал — любові й ненависті! Творча й руйнівна сила змішались, сплелись в одне в душі Тараса і прирекли його на нещасне існування.

Приведені вище думки пояснюють у ньому багато чого. Той біль і неволя, якими від перших днів живилося серце поета, і шалена любов до диких козацьких спогадів можуть виправдати багато хибного і ненависного у його поезії.

У поемі цього автора, що відома під назвою «Гайдамаки», вражає грубе нерозуміння нашої історії, ненависть до ляхів; у цілій поемі лише кілька уривків ясніють доброзичливими думками. Картини страхітливої наготи, розгнуздане свавілля, безоглядна рівність — ось ідеали поета, а ватажки людської різні, що були підкуплені Катериною — Гонта і Залізняк — є його героями.

Мушу тут додати, що ім’я русина Тараса Шевченка, замученого московським урядом, було викарбуване з дозволу того самого уряду (і, здасться, знову затерте) на пам’ятнику в Новгороді серед славетних російських письменників. Бракує там тільки Бакуніна та Герцена.

Дивна річ, як москалі люблять змішувати назви русинів і росіян. Москва, змонголізована 200-літньою татарською неволею, недарма прийняла чужу назву — Росія для замилювання очей Європі; тою назвою вона задумала виправдовувати свої наїзди на Русь і її святі ліси.

ТРАГІЧНА ДОЛЯ ОДНОЇ МОГИЛИ

Львівська газета «Діло» за 30 листопада 1895 року у некролозі про Якуба Гордона повідомила: «Сими днями помер у шпиталі у Львові повстанець і писатель польський, в 72 році життя. Властиво звався він Ятовт і походив з Вільно. В 1848 році правительство російське заслало його як солдата до Оренбурга, де він зійшовся був з Шевченком, і о тім згадує в своїх записках. В часі облоги Севастополя вдалося Гордонові втекти за границю, подорожував много, а по році 1863 поселився у Львові і був архівіст відділу краєвого».

Після довгих пошуків Роман Горак, колишній директор музею Івана Франка у Львові, віднайшов книгу померлих того польського шпиталю, де помер Якуб Гордон. У цій книзі під номером 717 зафіксовано, що 27 листопада 1895 року на 72 році життя помер Якуб Гордон, неодружений, літератор, який проживав у Львові по вулиці Баторія (зараз князя Романа), 24. Далі зазначено, що народився він у 1823 році у містечку Радомі Королівства Польського. Причина смерті — енцефаломаляція, тобто розм’якшення мозку...

Незабаром на його могилі на Личаківському цвинтарі у Львові з’явився скромний пам’ятник із пісковику, де було висічено його прибране прізвище, короткі відомості, що прожив 72 роки, і підпис, що покійний був сибіряком. Пам’ятник нічим не виділявся і відповідав посаді скромного архівіста. І подібно, як про нього не згадували за останні 20 років його життя, так і забули про його могилу: жодний із авторів довідників про Личаківський цвинтар не згадує її.

Пам’ятник на могилі Якуба Гордона простояв понад 75 років, пережив повоєнний вандалізм, який чинився на львівських цвинтарях, але на початку 70-х років сталася трагедія — одного дня пам’ятник зник. Його відшукали на смітнику, і ще кілька днів він валявся біля будинку дирекції цвинтаря, а через деякий час пропав безслідно. Незабаром на місці могили Якуба Гордона появилося нове захоронення, і виріс новий бетонний пам’ятник. І досі ніхто не може сказати, хто дав дозвіл на нове захоронення й на інший пам’ятник.

То що ж насправді коїлося з іменем Якуба Гордона в Україні за радянських часів і чому? Перше, у довідниках про Личаківський цвинтар у Львові пам’ятник Якубу Гордонові взагалі не згадувався. Друге, у 70-х роках минулого століття цей пам’ятник зник, а на місці його поховання з’явився чужий пам’ятник. І третє, у 80-х роках у книжці «Спогади про Тараса Шевченка» не було місця для спогадів Якуба Гордона. Відповіді на ці питання знаходимо у самих спогадах Якуба Гордона. Ось що він пише про Шевченка:

«Не любив ляхів, не терпів москалів, і анітрохи не приховував цього. Незалежна Україна була ідеалом його мрій, а революція — шляхом для досягнення цих прагнень; можна сказати, що дивився на світ через червоні окуляри». Такого Шевченка тодішня влада не хотіла і боялася його. Тому робила все, щоб про Якуба Гордона був стертий з лиця землі всякий спогад, як у Львові, так і в Україні.

До честі Львова у незалежній Україні було відновити пам’ятник на місці могили Якуба Гордона, адже це він доніс нам звістку про Шевченка з далекого заслання, а своєю книжкою, яка була перекладена на основні європейські мови, Якуб Гордон теж спричинився до того, аби Шевченко став відомий світові.

У 1994 році могилу Якуба Гордона віднайдено й відновлено. У 2004 році коштом музею «Личаківський цвинтар» поставлено новий пам’ятник (поле № 61).

Михайло ПАДУРА, Львів
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ