Це буде останній і рішучий... торг

Можна опустити ностальгію Леоніда Даниловича за часами, коли під його егідою правив найкращий у світі профі - міцний господарник Павло Лазаренко, який у ті часи й гадки не мав про самостійну політичну кар'єру. Нині актуальнішими є самі по собі роздуми Президента про коаліцію - як результат перемоги декількох політичних партій на парламентських виборах. Власне кажучи, роздуми Кучми на цю тему звелися до того, що автори ідеї коаліційного уряду не читали Конституції. А оскільки серед прибічників цієї ідеї насамперед згадується нинішній прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко, то можна припустити, що саме його Президент і "поставив на місце".

Але якщо вже Л.Кучма взагалі у зовсім невдалий час і в невдалому місці згадав долю уряду (якого, як відомо, парламент так і не зачепив, попри велику кількість приводів), отже, проблема зміни Кабміну зріє у планах самого глави держави. І хоча він сам обіцяв В.Пустовойтенку і народові, що нинішній Кабмін буде при владі до кінця його президентських повноважень, зрозуміло, що "об'єктивні причини" для зміни настроїв Леоніда Кучми завжди знайдуться: від уже згаданого факту, що парламент не зачепив уряду (чи не означає це, що вони змовилися?), - до незаперечного показника: напередодні виборів погашення соціальних боргів так і не відбулося. Хоча, можливо, НДП й обіцяла Кучмі, що принаймні цей "внесок" у виборчу скарбничку його режиму, хоч би і за рахунок "розкуркулення" імперії П.Лазаренка, зробить. Натомість прем'єр домовився з "Газпромом", що ЄЕСУ самостійно представлять графіки погашення своїх боргів, тобто уряд навіть на зовнішньоекономічному рівні "умив руки" в "жорстокій" імітації боротьби проти головного противника...

Повернімося до коаліції. Зрозуміло, до Конституції ця проблема жодного стосунку не має, і навіть Конституційний Суд, ухвалюючи рішення щодо закону про вибори, питання політичної доцільності зарахував до прерогативи - ні, не Президента, а саме парламенту. До речі, той же КС як ніхто інший найбільш виразно зафіксував, що сам закон про вибори за участю партій - не суперечить Основному законові, тим більше, що його підписав сам Президент. І якщо тепер Л. Кучма категорично проти коаліційного уряду, то із цього можуть випливати кілька невтішних висновків.

По-перше, Президент визнає, що майбутня парламентська, а отже й урядова коаліція буде аж ніяк не лівою - за "червоних" ніяких коаліцій, як відомо, взагалі не буває. По-друге, Президент побоюється, що коаліція не буде і пропрезидентською - інакше навіщо б проти неї повставати? Виходить - не ліва, і водночас - непрезидентська коаліція. Страшно сказати, але це - антипрезидентський фронт. По суті, відкриття незначне. Новиною тут може бути тільки те, що навіть у міру наближення виборів Президентові так і не вдається "вибити" з цього "фронту" хоча б найслабшу ланку: найбільш, здавалося б, правильний хід - черговий тріумфальний договір із Росією - спричинив практично повне відторгнення впливових політичних сил, а головне - жодної масової підтримки хоча б із чийогось боку. Вельми мляву щодо цього заяву керівництва НДП - можна не брати до уваги, навіть Адміністрація Президента не потурбувалася забезпечити сотні вдячних листів східно-українського електорату...

Отже, Президент вважає за необхідне зафіксувати чергову свою поразку. Запитання - чому в середовищі податківців? Відповідь дана самим Президентом: податкова адміністрація - після того, як із цією справою не впорався Пустовойтенко - закликана ним у головні союзники боротьби з тіньовиками, котрі, як стверджує Кучма, увійшли до партійних структур і воюють на виборах за допомогою величезних грошей, вкладених у куплену пресу. Також не бозна яке відкриття. Однак з якого часу Президент країни вважає за необхідне відкрито давати цілому розширеному засіданню податкової служби держави, та ще й трансльованому першим державним телеканалом, прямі вказівки чинити розправу над політичними противниками? Невже це така форма демонстрації "антикорупційних зусиль" персонально для Мадлен Олбрайт, як перед тим спеціальне теле-радіозвернення до народу з приводу економічної угоди було запевненням у вірності для Бориса Єльцина? Так у США й Росії нині зовсім інші турботи - вони за спиною України спокійно обговорюють близькосхідні, у тому числі й іранські, економічні проблеми. Зате народові України, а заодно й міжнародним спостерігачам, котрі вже прибувають на вибори, з усією очевидністю продемонстровано, що є "полюванням на відьом" у вітчизняному виконанні. Арешт Михайла Бродського в цьому контексті - лише ілюстрація.

До речі, про Бродського. Хоч би якими були претензії до президента "Денді" з боку правоохоронних органів, і хоч би як різко сам він не виступав у своїй газеті "Киевские Ведомости" проти Президента, з політичної точки зору головною "вадою" п. Бродського є його претензія навіть не на депутатський мандат, а на посаду міського голови столиці. Здавалося б, своїм вето на закон про столицю Президент вже вирішив для себе тут усі проблеми, навіщо ж зайва демонстрація грубої сили? Можливо, саме цей могутній бізнесмен відмовився брати участь у деяких домовленостях, які мали відбутися внаслідок зриву виборів столичного голови та призначення нового президентського намісника. А такі домовленості певно що передбачалися. Невипадково Президент повернув закон не просто з вето, а й із пропозицією створити погоджувальну комісію для подальшої роботи. Не даремно ж Євген Кушнарьов, коментуючи вето Президента, не дуже натискав на правовий бік справи (і правильно, бо, посилаючись на 133 ст. Конституції, Київ можна прирівняти не тільки до області, а й до статусу автономії, так само як і визнати областю військове місто Севастополь), а більше - на права Президента і можливий конфлікт зацікавлень, якщо в них не втрутиться виконавча влада. Отже, фокус полягає в тому, що цим вердиктом Є. Кушнарьов ніби від імені Президента запрошував усіх носіїв дуже складних зацікавлень вирішити всі проблеми на Банківській, а не на прямих виборах. І за це, можливо, найбільш впливовим представникам "зацікавлень" вдалося б домогтися плавного переміщення Олександра Омельченка до Київради (куди він і балотується), а президентським градоначальником призначити якогось п. Х... От п. Анатолій Коваленко, що протягом багатьох місяців вів карколомну передвиборну кампанію - взяв і зняв звідусіль свою кандидатуру, можливо саме з надією, що за це його й призначать керувати Києвом. А п. Бродський взяв і не зняв...

Проте загалом наведені тут епізоди позірного загострення протистояння Президента й різних політичних сил (йдеться, по суті, не про парламент) - вказують лише на наближення чергового в нашій історії "переговорно-замирювального" моменту. Якщо не враховувати ухвалений урядом і Верховною Радою, по суті, "за спиною" Кучми, бюджет-98, востаннє такий псевдоконституційний договір мусив відбутися торік у липні, коли зірвалася витівка з пролонгацією. Але в ті часи перемир'я Президентові пропонував парламент. Нині ж ініціатива виходить від самого Президента. Конституція тут згадується лише для проформи. Значення ж пропозицій зводиться до простого: приходьте, хлопці, домовимося. Знайдемо фахівців - може, якраз тих, чиї партії виб'є з передвиборної гонки 4-відсотковий бар'єр, а цих законодавців потім по судах затягаємо - дивись, парламент сам собою і розсиплеться. А щоб шлях на Банківську для учасників "угоди", особливо тих, хто поки що не має депутатського мандата, був прямішим - позаду стоятимуть "загороджувальні загони" з податківців та інших силових відомств.

І, можливо, все так би й було, якби не... призначене на 24-те березня засідання парламенту. В останні дні, завдяки кримським виборам і вимогам татар, порядок денний цього пленарного засідання помітно розширюється. А спочатку депутати збиралися розглянути не так уже й багато питань, головним чином - доповідь Генпрокуратури про хід слідства у справі "Бласко" - та й то нібито в закритому режимі у зв'язку з вимкненням радіотрансляції. Річ у тім, що звіт слідчо-профільної комісії Григорія Омельченка ВР уже заслухала, і з'ясувала, що до справи причетний і особисто Л. Кучма, й деякі інші особи - нині обтяжені не стільки відповідальними постами, скільки ролями видатних політиків. Звичайно, звіт прокуратури ще не привід для імпічменту... Але якщо до того часу Президент не підпише й маленького закону про поправку до виборчого закону, завдяки якому внаслідок виборів все ж відбудеться "просування" партійних списків, - то, певно, поставити свій підпис під вимогою внесення питання про імпічмент на порядок денний не відмовляться й чимало різнопартійних кандидатів із других десяток.

Власне кажучи, у цьому і полягає торг, де правила диктує все ще парламент (для якого в цьому випадку вимкнення трансляції, швидше за все, тільки на руку) й де Президент лише прямує дуже вузькою доріжкою, поміченою прапорцями. Навіщо цей торг Президентові - цілком зрозуміло. Навіщо він "антипрезидентській коаліції"? Ви будете сміятися, але, здається, вже всі політичні сили в Україні, окрім гаранта, визнали не тільки правильною, а й вигідною для себе справою - діяти в рамках Конституції. І якщо за допомогою переговорів можна запобігти якійсь найвідчайдушнішій та руйнівній авантюрі - на ці переговори йде саме сильніша сторона.