Как несвоевременны решения власть имущих. Когда они за что-нибудь, наконец, после долгих сомнений решаются взяться, жизнь уже ушла вперед, и они снова остаются перед разбитым корытом.
Павел Скоропадский, украинский государственный, политический и общественный деятель, последний гетман Украины

Львів не допустив Хмару до Верховної Ради

5 июня, 2007 - 00:00


Роман ОНИШКЕВИЧ, "День"

Черговий український парламент працюватиме без Степана Хмари. У понеділок увечері це стало остаточно зрозуміло. В принципі багато хто з фахівців прогнозував поразку Степана Ільковича Михайлові Косіву, однак співвідношення голосів (майже 1 до 2 на користь рухівця) таки стало однією з найбільших несподіванок березневого волевиявлення львів'ян.

Тепер навіть опоненти "народного трибуна" з великодушністю переможців можуть дозволити собі репліки на кшталт: "А все-таки шкода, і такі люди потрібні у Верховній Раді". Що усе ж таки мало статися, аби останній "самотній вовк" правого спектру української політики змушений був припинити своє рискання парламентськими коридорами?

Причин кілька. У першу чергу, як засвідчило 29 березня, навіть консервативні галичани деколи відступають від своїх позицій. Втім, цього разу, здається, можна говорити не про відступ, а про переорієнтацію взагалі. Провал "Національного фронту", приреченість блоку "Менше слів" і майже відверте непомічання УНА - засвідчують зміну орієнтирів львів'ян з правого боку до центру. Перемогу в Буському окрузі одного з лідерів СНПУ Олега Тягнибока, який випередив двох уже колишніх нардепів Дмитра Чобота та Ігоря Коліушка, можна розцінювати лише як виняток, що підтверджує правило. Натомість яскраво відтінює окреслені вище тенденції тріумф Руху, феноменальний успіх на Львівщині пинзениківської партії "Реформи і порядок", прихильність виборців до об'єднаних соціал-демократів і зелених. А Степан Хмара, як "вічний опозиціонер", залишився наодинці зі своєю революцією, не помічаючи потяг, який стрімко везе вперед до прагматичного життя усіх, кому набридли зайві і, часто, невиправдані потрясіння.

Інша, теж доволі вагома причина поразки Хмари захована в ньому самому. Зміна орієнтирів галицьких виборців визначається і природним прагненням у даному випадкові дивитися в майбутнє, а не зачаровуватися минулим. Однак саме тенденції до цього можна було спостерігати у передвиборній кампанії Степана Ільковича. Він мало пропонував нового і раціонального, натомість вираховував хасидів в оточенні президента і займався "очищенням" міліцейських рядів. Врешті листівки якоїсь "Молодої України" із "фактами", котрі компрометують Хмару, добре в'їлися в очі виборців Залізничного округу. Заради справедливості відзначимо, що й компромат на Михайла Косіва, основного суперника голови УКРП, теж протягом передвиборної кампанії прикрашав львівські мури та стовпи. Відіграла свою негативну роль і вроджена емоційність Хмари, який не завжди знаходив спільну мову з виборцями на зустрічах. Нарешті, хто знає чи не зашкодила "самотньому вовкові" агітація за нього, що йшла з вуст Юхима Звягільського. Останній, хоч і робив це від чистого серця, все ж, не виключено, переоцінив себе в очах західняків, багато з яких не надто орієнтуються у сьогоднішніх політичних реаліях, однак добре пам'ятають легенду про "злодія-прем'єра, який крав авіаційне пальне".

Поразку Хмари ні в якому разі не слід пояснювати помилкою при виборі округу для балотування. Найбільш люмпенізований у місті Залізничний округ був ідеальним варіантом для політиків типу Хмари. Зрештою, тут він перемагав уже двічі. Але сентенція, що Бог любить трійцю, на цей раз не спрацювала. Однак, за настроями електорату, можна визначити, що народ голосував не так за Косіва, як за Хмару. Адже і Косів часто асоціюється з поколінням учорашнім. Ризикни втрутитись у їхню суперечку хтось із молодих (але неодмінно відомих), типу Стецьківа чи Коліушка, перемога цілком могла б бути на їхньому боці.

Попри все, що сталося, помиляється той, хто говорить про початок кінця політика Хмари. Звичайно, такий варіант можна розглядати, але лише у контексті занепаду українського правого спектру. А щодо політика-одинака, з надщербленою, але не знятою з голови короною харизми, говорити про політичну смерть, принаймні зараз, зарано. Інша річ, яким чином Степан Хмара шукатиме реалізацію своїм амбіціям і темпераментові. Не виключено, що це будуть спроби підібрати під себе націоналістично-профспілкові організації, типу комітетів захисту прав громадян, страйккомів тощо. А щодо Української консервативно-республіканської партії, то говорити про її кінець у зв'язку з поразкою лідера, якось несерйозно, оскільки несерйозно вважати за впливову силу саму партію, створену Степаном Хмарою швидше для себе, ніж для української політики.

 

Газета: 


НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ