Скоро увидела Украина, что попалась в плен, потому что она по своей простоте не узнала, что там был царь московский, а царь московский был все равно, что идол и мучитель
Николай Костомаров - выдающийся украинский историк, поэт-романтик, мыслитель, общественный деятель и этнопсихолог

Позови від злочинців

Кримська окупаційна адміністрація заявляє, що буде судитись з Україною
9 апреля, 2021 - 10:27

Суди — це не іграшки. І коли російські чиновники зрозуміли, що після анексії Криму Україна може буквально завалити їх позовами різного роду до міжнародних судів, і уникнути відповідальності в більшості випадків їм не вдасться, вони почали залякувати Україну погрозами про свої позови до судів. Лаври першості тут отримав спікер російської Держдуми Вячеслав Володін, який, перебуваючи в Криму, не прорахувавши детально наслідків своїх слів, заявив, що Росія подасть позов до суду з приводу збитків, які нібито завдала Криму держава Україна за час перебування Криму в її юрисдикції, тобто з 1991 року. Але хтось грамотний мабуть надоумив спікера, що жоден міжнародний суд  не прийме такий позов до розгляду, оскільки мова йде про відносини держави, як суверена, та її частини, що є предметом внутрішньої політики кожної держави. І наміри судитися та хвастливі заяви «нам Україна заплатить» виявились всього лиш хорошою гримасою при поганій грі. Однак ідея була настільки цікава, для кримських колаборантів навіть рятівна, що полишити її в них не вистачило сил. Тому вони почали її трансформувати. Створили комісію, яка начебто підраховувала спочатку всі збитки, які тільки можна було вигадати, а потім почали звужувати арену своїх пошуків і нарешті зосередилися на тому, що підрахували «збитки» начебто через перекриття Північно-Кримського каналу. Включили туди все на світі — і збитки через неврожай, і втрачену вигоду, словом все, на що вистачило фантазії. І кажуть, що і це не все. Стали говорити, що їхні «підрахунки» показали цифру збитків у 1,4 трильйона рублів? Хоч через довільність підрахунків і невизначеність складових можна впевнено сказати, що цифра взята зі стелі. 

А ЇМ КАЖУТЬ: ДО ПОБАЧЕННЯ!

Спікер російського парламенту Криму Владімір Константінов, який є зрадником батьківщини і оголошений у міжнародний розшук за кількома статтями Кримінального кодексу, включаючи злочини проти основ національної безпеки України, заявив, що «подача судового позову до української влади через перекриття дніпровської води стане першим кроком до «відшкодування всіх втрат, понесених півостровом за останні десятиліття». Тобто справа по воді задумана як пробний камінь: щось вийде — будуть судитися далі, нічого не вийде — будуть знову блефувати й інтригувати. 

Зі зрозумілих причин міжнародні суди навряд чи приймуть подібні позови Росії до розгляду. Ось уявімо собі цю ситуацію. Приходять російські чиновники, скажімо в суди ООН чи в ЄСПЛ, і подають скаргу на Україну з приводу того, що було перекрито подачу води з Північно-Кримського каналу. Суддя їм каже: оскільки це сталося вже в той період, коли ви взяли Крим під свою юрисдикцію, то це був початок вашої відповідальності за забезпечення території і населення, де встановлена ваша юрисдикція, всіма видами ресурсів. Ви наполягаєте, що це мала зробити Україна? Гаразд. Україна забезпечувала Крим водою в той час, коли Крим підлягав її юрисдикції. Коли ви забрали юрисдикцію над Кримом на себе, такий обов’язок для України був тим самим припинений. Далі вона могла забезпечувати Крим водою лише за умови укладення вами договору про це з нею. Тоді покажіть вашу угоду з Україною, в якій би Україна брала на себе обов’язок із забезпечення Криму питною водою за часу вашою юрисдикції. Є такий договір? Нема такого договору. Тоді ж як ви могли вирахувати збитки через припинення подачі води, якщо такі збитки могли бути вирахувані лише за умовами, зазначеними в такому договорі, де б були передбачені обсяги, час і якість води, ваша плата за неї, умови її використання, ваші прибутки від цього, які ви начебто втратили, тощо? Отже — угоди нема, ваш позов не може бути прийнятим для розгляду. До побачення! 

І чого ж вони всі досягли, ці спікери разом з доцентами, адже вони, напевне, розуміють, що їхні судові позови — це «мартышкин труд»? Досягли одного — впевнились, що Україна — країна не з лякливих, і фількіною грамотою її не злякаєш. Та вони, мабуть, на більше і не розраховували, бо їм важливий сам процес, адже це так красиво — будучи самим в міжнародному розшуку за тяжкою кримінальною справою, вийти на пресконференції перед журналістами і заявити, що «Україна нам заплатить!». Аякже!

Цілком зрозуміло, що кримські юристи, які консультують Владіміра Константінова, чітко уявляють собі цю картину, вони свого часу намалювали її спікеру, але спрага до українських грошей та маячня про отримання компенсацій за «збитки» були настільки привабливими, що відмовитися від цієї ідеї він уже не міг. Та й Володін не дозволив би.

Тому лишалося одне — грати ва-банк. І Константінов грає. Він заявив, що судитися через воду кримські чиновники мають намір спочатку в російських, власне в кримських, судах, а потім вже в міжнародних. А жоден кримський суд не посміє відмовити «герою кримської весни», і яка буде команда, таке рішення там і намалюють.  Але Інтерполу районний кримський суд не указ і це не значить, як він розповідає, що Інтерпол буде заарештовувати «все, що буде пролітати, проїжджати, пропливати» повз Росію. Треба думати, що кругообіг «водних» позовів так і завершиться на рівні районних кримських судів...  

ПЕРЕХИТРИЛИ САМИХ СЕБЕ

Однак кримські юристи хитріші, ніж могло здатися. Але вони перехитрили самих себе. Як повідомляє доктор історичних наук Борис Бабін, який донедавна був представником президента України в Криму, що депутат кримського парламенту доцент Сергій Трофімов заявив про підготовку та подачу до місцевої прокуратури «заяви про злочин» щодо «водної блокади Криму» як про «терористичний акт», за ст. 361 кримінального кодексу окупантів. Доцент Трофімов каже, що нарешті ним виявлено «злодіїв-терористів», і це є Мустафа Джемілєв, Ленур Іслямов, Петро Порошенко, Рефат Чубаров та Андрій Сенченко. Однак, він так захопився гонитвою за «терористами», що втратив здоровий глузд і почуття хронології. Як зазначає Борис Бабін, відомо, що канал був перекритий в квітні 2014 року, а Рефат Чубаров у квітні 2014 року ще перебував у Криму. Епопея з його видворенням з півострова почалася з 4 травня 2014 року. Мустафа Джемілєв виїхав з Криму до Києва, із «забороною в’їзду» 22 квітня 2014 р. Канал на той час уже був перекритим. Петро Порошенко у квітні 2014 р. був народним депутатом та піклувався підготовкою до виборів, які відбулися 25 травня 2014 року і президентом він, зрозуміло став, пізніше. Найсмішніша ситуація із Лєнуром Іслямовим, який навесні 2014 р. був у «уряді Аксьонова» цілим «віцепрем’єром» аж до кінця травня 2014 року. Виходить, Іслямов організував перекриття каналу «сам для себе» та й, мабуть, із залученням свого прямого тодішнього керівника Сергія Аксьонова? Отже три призначених «терористи» могли у квітні 2014 року перекрити канал лише силою думки, а ще один — хіба що від імені окупаційної адміністрації.

І тому дуже дивно, що і після цього Владімір Константінов продовжує стверджувати, що «водний» позов буде висунутий громадянам України, які, як він стверджує, «приймали рішення про перекриття Північно-Кримського каналу в 2014 році»: Мустафі Джемілєву, Рефату Чубарову, Андрію Сенченку.  Ще дивніше те, що на думку Константінова, припинення подачі дніпровської води в Крим має кваліфікуватися як «спроба фізичного знищення людей». Тобто це ще «більший тероризм», ніж передбачив доцент Трофімов. Проте теж не додуманий до кінця. Константінов міг би стверджувати, що ці троє планували не просто «фізичне винищення людей», а навіть взагалі винищення в Криму всього живого, оскільки без води будь яке життя неможливе.

РЕФАТ ЧУБАРОВ: У НИХ В КРИМУ «ДАХ ЇДЕ»

Ідемо далі. Які докази кримська влада надасть суду? Доказами при формуванні позовних заяв, за словами заступника спікера кримської «держради» Юхима Фікса, будуть «відеоматеріали про стан Північно-Кримського каналу, а також прямі заклики до водної блокади Криму з боку і окремих осіб». Але при цьому газета кримського парламенту публікує репортажі, в яких повідомляється, що спеціальний штат людей наглядає за станом Північно-Кримського каналу, підтримує його функціональність, і зараз він цілком придатний до роботи. То, може, і ці репортажі долучити до матеріалів суду? Чи нехай це зробить Україна для підтвердження того, що кримський позов — це брехня?

А керівник робочої групи з міжнародно-правових питань при Постійному представництві Криму при президенті Росії Олександр Молохов назвав цю ініціативу перспективною для залучення до відповідальності українських політиків і посадових осіб. І висловив надію на те, що ця робота «триватиме» спільно з постпредством. «Найкращою перспективою» Олександр Молохов називає подачу цивільних позовів у рамках кримінальних справ, які «повинні бути відкриті щодо організаторів водної блокади».

Фігуранти майбутніх позовів, про які говорять представники російської сторони, в перспективу судових розглядів не вірять. В інтерв’ю  сайту Крим.Реалії Андрій Сенченко, який називає себе ініціатором і лобістом рішення про перекриття Північно-Кримського каналу в 2014 році, розцінює заяви підконтрольної Росії влади Криму як «агонію». Він нагадав, що питання забезпечення Криму водою і всім необхідним регулюються Женевською конвенцією 1949 року, яка покладає цей обов’язок на окупантів, які фактично контролюють захоплену територію. Рефат Чубаров відреагував на заяви кримських чиновників словами, що «бандити не повинні залишатися довго безкарними, інакше у них зовсім «дах» їде». Мустафа Джемілєв, своєю чергою, не вірить, що міжнародні суди можуть розглянути це питання на користь російської сторони. Якщо ж це станеться, лідер кримських татар не виключає, що може подати зустрічний позов до Європейського суду з прав людини.

Український юрист-міжнародник, колишній суддя Міжнародного кримінального трибуналу по Югославії і експредставник України в Раді ООН з прав людини Володимир Василенко не бачить перспективи для комерційних російських властей Криму судитися з Україною в міжнародних судах через водопостачання півострова. Такі судові провадження, на його думку, неможливі ні в разі, якщо їх ініціюють представники анексованого Криму, ні в разі, якщо позови пред’являть і від імені Росії. Немає жодного міжнародного зобов’язання України, яке б передбачало постачання нею дніпровської води в Крим.

«Окупаційна влада взагалі не може звертатися в міжнародні суди. А якщо з позовом звернеться Росія, то це теж нічим не закінчиться. Тому що немає жодного міжнародного зобов’язання України, яке б передбачало поставки нею дніпровської води в Крим. Росія навіть формально не може звернутися з цього питання до міжнародних судів, тому що Україна ніколи не мала перед нею зобов’язань постачати воду до Криму. Але навіть якщо б вони були, то міжнародний суд може прийняти до розгляду міждержавний спір, тільки коли обидві сторони дають свою згоду на його розгляд. Тобто потрібна і згода України теж», — пояснив Володимир Василенко журналістам сайту Крим.Реалії.

Наміри пред’явити позови Мустафі Джемілєву, Рефату Чубарову і Андрію Сенченку юрист-міжнародник вважає «висмоктаними з пальця», оскільки міжнародні суди розглядають спори між державами, а не фізичними особами.

«Вся ця судова ініціатива окупантів не має під собою правових підстав. Це шантаж і маніпуляції. Їхня мета — змусити Україну змінити своє ставлення до питання санкцій режиму щодо Росії. Тому що припинення Україною постачання води в Крим відповідає політиці міжнародних санкцій, запроваджених у зв’язку з його російською анексією», — каже Володимир Василенко.

Віцепрем’єр-міністр, міністр з питань тимчасово окупованих територій України Олексій Рєзніков назвав наміри російської сторони судитися за воду «смішними» і нагадав про Женевську конвенцію, яка зобов’язує державу-окупанта забезпечувати цивільне населення всіма ресурсами на контрольованій нею території.

РОСІЙСЬКІ ЧИНОВНИКИ НЕ ЗДАТНІ ВЧИТИСЯ НА СВОЇХ ПОМИЛКАХ

Характерно те, що Росія вже багато разів скаржилася  на Україну через припинення подачі води по каналу і щоразу отримувала відмову, але власний досвід кримських колаборантів нічого їх не навчив. Так, звертає увагу сайт Крим.Реалії, у листопаді 2016 року на засіданні Ради безпеки ООН представник Росії Петро Іллічов звинуватив Україну у «водній блокаді» Криму, заявивши, що це «підриває права людини і цілий ряд міжнародних гуманітарних норм». У відповідь на це Володимир Єльченко, який в ті дні був постпредом України при ООН, заявив, що «виступ російської делегації підтверджує нездатність російської окупаційної влади забезпечити задовільною мірою основні потреби місцевого населення», а також зазначив, що «початок деокупації Криму сприяв би позитивному вирішенню питання водопостачання».

У листопаді 2017 року російське акціонерне товариство, «Сільгосппідприємство «Кримський виробничий рибокомбінат», яке в 2014 році оголосило себе правонаступником українського сільгосппідприємства «Кримський виробничий рибокомбінат», намагалося в судовому порядку стягнути з Держагентства водних ресурсів України 53 мільйони рублів збитків через «водну блокаду» півострова. Але Господарський суд Києва відмовився приймати позов до розгляду, оскільки позивач не сплатив 240 тисяч гривень судового збору.

Після цього підприємство звернулося до Європейського суду з прав людини. Як з’ясували тоді Крим.Реалії, для цього був задіяний український пакет документів рибокомбінату, який залишився чинним в українському правовому полі після 2014 року. Інтереси кримського рибокомбінату представляв російський адвокат вже відомий нам Олександр Молохов. У минулому році російські ЗМІ повідомили, що ЄСПЛ відхилив скаргу з формулюванням «справа не підлягає подальшому розгляду».

У червні минулого року заступник голови комітету Держдуми Росії з міжнародних справ Наталія Поклонська заявила, що направила звернення про розгляд питання водопостачання Криму Верховному комісару з прав людини ООН Мішель Бачелет, звинувативши владу України в «порушенні Статуту ООН і нехтуванні правами людини». Незабаром Поклонська заявила, що Управління Верховного комісара ООН з прав людини відреагувало на її звернення і «запропонувало співпрацю з Департаментом польових операцій і технічного співробітництва Управління ООН в наданні додаткової інформації з питання доступу до води в Криму». У самому Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини про комунікації з Наталією Поклонскою не повідомляли. В моніторинговій місії ООН в Україні роз’яснили Крим.Реаліі, що представники інституції попросили Наталію Поклонську надати інформацію моніторингової місії ООН в Україні, яка працює на материковій частині України і доповідає про ситуацію з правами людини по всій країні, включаючи анексований Крим. На цьому епопея Поклонської теж закінчилася.

І чого ж вони всі досягли, ці спікери разом з доцентами, адже вони, напевне, розуміють, що їхні судові позови — це «мартышкин труд»? Досягли одного — впевнились, що Україна — країна не з лякливих, і фількіною грамотою її не злякаєш. Та вони, мабуть, на більше і не розраховували, бо їм важливий сам процес, адже це так красиво — будучи самим в міжнародному розшуку за тяжкою кримінальною справою, вийти на пресконференції перед журналістами і заявити, що «Україна нам заплатить!». Аякже!

Микола СЕМЕНА
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ