Поскольку украинская нация несколько веков искала своего освобождения, постольку мы расцениваем это как непобедимое ее желание выявить и черпать свой национальный окрас.
Микола Хвылевой, украинский прозаик, поэт, публицист

Прості відповіді на складні питання

Що потрібно зробити, щоб прийнята в Україні Стратегія воєнної безпеки стала документом «прямої дії»
13 апреля, 2021 - 19:19
ФОТО REUTERS

25 березня 2021 року Президент України підписав довгоочікувану «Стратегію воєнної безпеки», до розробки якої були залучені в тому числі експерти Центру Оборонних Стратегій. Минулого тижня в онлайн режимі ЦОС провів конференцію на тему «Прості відповіді на складні питання безпеки і оборони: Стратегія воєнної безпеки», в якому взяли участь в тому числі розробники згаданого документу.

Слід нагадати, що сім років тому, 14 квітня 2014 року, офіційно була розпочата Антитерористична операція на сході України. Фактичним приводом для цього стали події 12 квітня у Слов’янську, коли озброєні загони росіянина Ігоря Гіркіна захопили ключові об’єкти в цьому місті. Зауважимо, що до того вже відбулось захоплення будівель СБУ, МВС, ОДА в інших містах сходу України. Вторгнення російських найманців стало продовженням розгорнутої Росією воєнної агресії проти нашої держави починаючи з анексії Криму.

І ось на сьомому році війни Росії проти України маємо надважливий, але за оцінками багатьох експертів ще «сирий», документ, який має стати дороговказом для формування і реалізації завдань в сфері оборони держави.

ВСЕОХОПЛЮЮЧА ОБОРОНА

Учасники Круглого столу сходяться в позитивному ставленні до самого факту появи такого документа, але роблять акцент на його декларативності і розмитості визначень.

Слід зауважити, що в самій назві Стратегії звучить термін «всеохоплююча оборона», який передбачає залучення до реалізації завдань по забезпеченню безпеки країни широкого спектру оборонного арсеналу в різних сферах. Свого роду «солдатом» має бути кожен громадянин, усвідомлюючи небезпеку на всіх фронтах, які залучені до протистояння в умовах гібридної війни. Такий підхід до оборони практикується в багатьох країнах перед якими стоять потенційні і реальні загрози вторгнення.

Голова правління Центру Оборонних Стратегій (ЦОС) Андрій ЗАГОРОДНЮК наголосив: «Ідея всеохоплюючої оборони, не дивлячись на те, що їй дано дуже загальне визначення і потребує конкретизації, важлива тим, що держава нарешті заявляє: оборона — це питання не лише військових, але й всіх органів влади, всього суспільства. Це позитивний момент, адже є велика кількість державних службовців, державних діячів, політиків, які себе абсолютно відгороджують від цієї проблеми, говорячи, що це питання виключно військових. А тим часом ворог стоїть на порозі, нарощує сили. Тому треба щоб це питання стосувалось всіх. Такий підхід, наприклад, застосовується в споріднених концепціях тотальної оборони в Швейцарії, Сингапурі, тощо, тобто країнах, які мають потенційного ворога, у якого воєнні спроможності набагато більші. Тому ці країни залучають все населення до питання підготовки оборони».

Важливим є введення в Стратегію такого поняття, як рух опору, який має стати складовою частиною оборони. В документі часто згадується територіальна оборона, яка, за словами Андрія Загороднюка, до цього розглядалась за залишковим принципом та не мала передової ролі. Зокрема чітко визначено, що ми ведемо війну на суходолі, морі, повітрі, в кіберпросторі, інформаційному просторі. Тобто йдеться про реалії, коли агресія Росії проти України охопила всі можливі напрями, а сама Росія є для нас екзистеційним ворогом, який становить для нас перманентну небезпеку.

«Найбільш мене дратує питання — чи почнеться велика війна? — наголошує Андрій Загороднюк, — У нас велика війна триває сім років. Людям треба прокинутись і нарешті перестати абстрагуватися від цього питання. Війна ведеться на всіх напрямках, в тому числі, інформаційному кожен день. Спеціалісти по кібербезпеці, наприклад, стверджують, що кібератаки проти нас здійснюються на день по 300—400 разів».

«Термін всеохоплююча оборона є новим. В ній є як плюси так і мінуси, — говорить експерт ЦОС Андрій РИЖЕНКО. — До останніх можна віднести недостатнє висвітлення мобільності, асиметричності і технологічності. Ці фактори в Стратегії не розписані. Перспективи розвитку не прив’язані повною мірою до тих загроз, які були наведені в даній Стратегії. Не чітко визначені пріоритети відомств збройних сил. Точніше їх взагалі немає. Вони не згадуються в цій Стратегії. Якщо казати про ВМС, то навіть в Стратегії національної безпеки є стаття 55, яка нагадує про необхідність їх розвитку. А в Стратегії, яка є рівнем нижчою, тобто воєнній стратегії, жоден вид збройних сил не згадується».

АСИМЕТРИЧНА ВІДПОВІДЬ

Важливий аспект, який згадується в Стратегії, — це асиметричний підхід та відсутність намірів досягнути паритету в збройних силах з Росією. «У нас немає жодних шансів перемогти Росію, якщо ми будемо намагатися встановлювати паритет, — стверджує Андрій Загороднюк. — В цьому моменті хотілося б передати «привіт» тим, хто фінансує корвети і намагається відстоювати тему паритетного флоту в Чорному та Азовському морях».

«В Стратегії є системні протиріччя, — вважає адмірал запасу ВМС ЗСУ, у минулому перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ, військовий представник Місії України при НАТО, заступник Міністра оборони України Ігор КАБАНЕНКО. — Я підтримую стратегію всеохоплюючої оборони і те, що вона має бути асиметричною по відношенню до противника: ми не маємо мети досягти воєнного паритету з Росією. Але при цьому вказується, що ця всеохоплююча оборона передбачає підтримання певного балансу воєнних і невоєнних засобів, тощо. Паритет і баланс — це приблизно одне й теж. Асиметрія у воєнній справі, у військових діях — це не питання паритетів чи балансів, а питання нестандартних, незвичних, але ефективних дій по уразливим місцям противника на які важко відповісти в традиційному розумінні збройної боротьби».

ОСНОВА ОБОРОНИ — МОТИВАЦІЯ

За словами Андрія Риженка 30% уваги Стратегії мало б бути приділено керівництву інституцій, а інші 70% безпосередньо оборонним силам, які боронять нашу країну. Але, як говорить Риженко: «Завдань оборонним силам в Стратегії немає і коли її будуть читати бійці наших Збройних сил, інших військових та правоохоронних структур, там вони для себе небагато чого знайдуть». 

Неоднозначний досвід радянської армії свідчить про те, що в ній солдат є лише гвинтиком загальної системи оборони держави. Момент індивідуальної зацікавленості був майже нівельований. Мотивація військовослужбовця нижчої ланки або призовника мала базуватись на «долгом перед Родиной», беззаперечним обов’язком, навіяному патріотизмі, небезпеці перед ворогом та дисципліні. Цей аспект окремо зачепив Ігор Кабаненко, роблячи зауваження щодо розділу про те, від чого залежить успіх реалізації Стратегії.

«В Стратегії нічого не сказано про мотивацію, — наголосив Ігор Кабанеко. — А перед цим зазначається, що громадяни України на військовій службі та службі у військовому резерві становлять найбільш цінний оборонний капітал держави. Але де ж мотивація цього оборонного капіталу з боку державної влади? Це принципова річ. В західних демократіях це стоїть на першому місці. А у нас жодного слова про це не сказано».

Концепція всеохоплюючої оборони в чергове піднімає тему строкової служби, яка критикується багатьма експертами внаслідок своєї неефективності. Дійсно, досвід строкової служби ще з радянських часів ставить під сумнів професіоналізм та вмотивованість такого резерву. Часто людський ресурс використовувався як робоча, а не воєнна сила. Для звичайного строковика служба в ЗСУ часто перетворювалась на втрачені роки. Стагнація вітчизняної армії до початку активної фази збройної агресії РФ проти України в 2014-му році майже повністю нівелювала взагалі необхідність призиву на строкову службу.

Більшість експертів сходяться на тому, що має залишитися якісна військова підготовка громадян, але на коротший термін.

«ТРЕБА ПРИВ’ЯЗУВАТИСЬ ДО РЕАЛІЙ»

В Стратегії багато уваги приділено ППО (протиповітряній обороні), але при цьому менше уваги приділено іншим видам збройних сил в тому числі розвитку ВМС. Це, за словами експертів, є слабким моментом Стратегії, особливо враховуючи нарощування сил РФ в акваторії.

«Щодо декларативності документу, там є положення, які стосуються напрямків політики, але стратегічних механізмів як цього досягти немає, — говорить Ігор Кабаненко. — Що стосується ВМС, то в документі не все «гладко» з точки зору визначення місії і ролі моря в воєнній безпеці... В документі взагалі лімітоване згадування про військово-морські спроможності, які є одним із пріоритетних напрямків з точки зору воєнної безпеки. Кожна визначена на політичному рівні загроза має давати підґрунтя для формування військових завдань та оперативних планів. Треба розуміти цю вертикаль. Якщо йдеться про таку змістовну загрозу, як перешкоджання вільному судноплавству, то відповідним буде і рівень операційного планування в Збройних силах України. Коли будуть гарячі військові дії на морі, то наші військові не зможуть адекватно реагувати, адже готувалися лише до дій низької інтенсивності з охорони прибережного судноплавства. Це важливий аспект. Треба бути уважним в політико-безпекових оцінках, прогнозах і термінології, тому що кожного разу при визначенні тих чи інших політичних меседжів щодо політики оборонної безпеки, треба ставити себе на місце військових, щоб розуміти як конкретно вони будуть виконувати ті чи інші вказівки».

Щодо управління ризиками у військово-морському вимірі, які визначені в Стратегії воєнної безпеки, Ігор Кабаненко зазначив: «Серед таких ризиків визначено недостатні військово-морські спроможності в тому числі щодо охорони підводного простору в межах територіального моря України, берегової оборони, а також захисту національних інтересів України в Азовському та Чорному морях. Тобто ми ставимо на перше місце підводний простір і берегову оборону. Нагадаю, що у нас глибини до 50 метрів, а в прибережній зоні і того менше. Тому треба прив’язуватись до реалій. Адже ми чомусь завдання мирного часу — захист національних інтересів в Азовському та Чорному морях — виносимо в головні воєнні ризики».

Окрім того, Ігор Кабаненко зауважив: «В Стратегії визначені лише певні органи, які відповідальні за координацію і контроль по виконанню завдань з воєнної безпеки. При цьому не ясно хто керуватиме обороною держави, яку називають всеохоплюючою, та який розподіл повноважень саме в цих питаннях... Величезною проблемою було і залишається прийняття ключових політичних рішень у випадку раптового нападу противника. Ми добре знаємо це по подіях в Криму і не хотілося б знову наступати на ці граблі».

ДО НАТО

«Структура і зміст стратегії воєнної безпеки жорстко законодавчо унормовані. Тому зараз вона в тому вигляді, який зазначений в законі про національну безпеку України, — говорить один із співавторів Стратегії генерал-майор запасу, кандидат воєнних наук, провідний науковий співробітник НІСД Вадим Тютюнник. — Ще в 2015-му році у чинній тоді воєнній доктрині було задекларовано перегляд концепції оборони України та втілення нових методів керівництва нею, яке б ґрунтувалось на відповідному євроатлантичному досвіді».

Вадим Тютюнник звертає увагу, що ця Стратегія є рамковим, основоположним документом в системі документів оборонного планування, який має визначати лише загальні цілі, пріоритети та основні завдання реалізації державної політики.

«Чого мені не вистачає в цій Стратегії, так це звернення до українців Верховного головнокомандувача Президента України, як Україна буде захищатися в його каденцію, — говорить експерт ЦОС Андрій Риженко. — Це є нормальною практикою в країнах Заходу, коли Стратегії починаються з вступного слова Верховного головнокомандувача».

«Те, що в Стратегії безпеки України НАТО згадується досить часто -дуже позитивно, — додав Андрій Риженко, — але ніякого посилання на термінологію НАТО, яка вже існує в Збройних силах, в інших структурах безпеки і оборони, я не знайшов. Хотілось би це побачити в Стратегії, адже тоді можна було б казати про якусь практичність».

«РОЗМИТИЙ», АЛЕ НЕОБХІДНИЙ ДОКУМЕНТ

«Документ є якісним кроком вперед в порівнянні з попередніми роками, але він характеризується спільною вадою наших стратегічних документів — загальна неконкретність формулювань, — наголосив директор НІСД, доктор політичних наук, генерал-майор запасу Олександр Литвиненко. — Я переконаний, що Стратегія воєнної безпеки відкриє шлях до підготовки стратегічного оборонного бюлетеню і до більшої конкретизації підготовлених напрямів і завдань по розвитку наших оборонних спроможностей».

На завершення бесіди Ігор Кабаненко підкреслив: «Я думаю, що цей документ треба розглядати, як політико-військові вказівки щодо політики для розробки стратегічного оборонного бюлетеня і виконання іншого функціонала стосовно воєнної безпеки. В зв’язку з цим напрошується вдосконалення цього документу. Документ має бути гнучким, мобільним та адаптованим до нашого генерального курсу на євроатлантичну інтеграцію, він має бути документом прямої дії».

 

Резюмуючи обговорення Стратегії воєнної безпеки України, модератор Круглого столу заступник голови правління ЦОС Аліна Фролова виділила наступні пункти для її реалізації: 

— Формулювання принципів об’єднаного керівництва силами оборони. Адже існує багато нестиковок, невизначених повноважень, що заважає здійснювати спільну оборону.

— Демократичний, цивільний контроль. Тому що непрозорість прийняття рішень, незрозумілість в якій точці ми знаходимось з точки зору імплементації Стратегії чи будь-якого іншого документу призводить до того, що ми опиняємось перед фактом незадовільної підготовки зокрема Збройних сил.

— В Стратегії недостатньо розкрито визначення наших партнерських відносин як однієї з ключових спроможностей оборони. Тому що ми жодним чином не зможемо захистити себе самостійно. «Сьогодні світ так не працює і у нас не вистачить власних ресурсів», — каже Аліна Фролова. Міжнародне партнерство — це одне з ключових завдань, яке має бути враховане в імплементації стратегії і подальших документах.

Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ