Благодаря исторической памяти человек становится личностью, народ - нацией, страна - государством
Михаил Грушевский, профессор истории, организатор украинской науки, политический деятель и публицист

«Националистическая подрывная газета, которую надо закрыть...»

15 января, 2021 - 10:55

— Росія завжди на інформаційному ринку діяла агресивно. Пам’ятаю, ще за радянських часів редакції московських газет мали в Криму не тільки власних кореспондентів, які готували матеріали та стежили за місцевою політикою, але і так званих представників видавництва, які опікувалися передплатою, поширенням газети і розширенням ринку. Українські редакції, навіть уже в 90-х роках і після них, вели себе значно скромніше. І коли ми почали працювати над поширенням газети «День» у Криму, то великих зусиль вартувало переконати працівників «Кримсоюздруку», що «День» не така газета, як інші.

І згодом вони дійсно побачили, що не така. Раніше вони казали: «О, ще одна політична газета з великими текстами, яких багато», але коли крім передплати газета нарозхват пішла вроздріб, вони побачили, що «День» легко конкурує з московськими газетами і користується чималим попитом. Згодом в Сімферополі, Ялті, Євпаторії, Феодосії, навіть в Севастополі виникли стійкі групи покупців газети в кіосках, які регулярно слідкували за матеріалами «Дня». В Сімферополі, зокрема, часто читачі інколи, зустрічаючи мене на вулицях, намагалися поговорити про ті чи інші матеріали газети, я бачив дійсну зацікавленість читачів. А вже коли було вряди-годи, що газета з якихось причин не з’являлася в кіоску, мені дзвонили і розпитували про причини та «коли буде». З цікавістю сприймали «День» в місцевій «Просвіті», в кримських редакціях, в Українському театрі Криму, в школах, особливо в Українській гімназії, з якою в редакції зав’язалася тісна дружба, занадто після візиту до школи головного редактора «Дня» Лариси Івшиної. Гімназія стала опорним пунктом для розповсюдження українства в Криму — тут обговорювали і поширювали «Силу м’якого знака», інші книги «Дня», вчителі використовували їх на уроках, писали про них в шкільній багатотиражці.  В шкільній бібліотеці зібралась ціла бібліотечка з книг «Дня». Одного разу в гімназії я побачив примірник «Сили м’якого знака», почерканий замітками і з потертою обкладинкою. Мені бібліотекар сказала, що вчителям часто доводиться брати книгу з собою додому, в поїздки тощо, і погано, що книга товста і не вміщається в сумки, треба було розділити на два томи.

І тут ми зустрілися з явною протидією «Дню». Коли доводилось просити працівників «Кримсоюздруку» збільшити кількість примірників для продажу в кіосках, вони шукали всякі відмовки і відмовлялись це робити. Часто самі кіоскери виставляли «День» не на видному місці, інколи ховали під прилавок, щоб потім списати і мати привід відмовити у збільшенні продажу. Щоб вирішити питання, ми зверталися до кураторів «Кримсоюздруку» в Києві, але виявилося, що мережа продажу періодики вже приватизована, політику в ній диктують різні політичні кола і політичні партії, олігархи. Вони наказували, скільки яких газет брати в продаж, від яких відмовитись зовсім. Мережі під страхом звільнення точно виконували ці «рекомендації». А в кінці 90-х і на початку 2000-х весь Крим був поділений за інтересами олігархів та політичних кланів, які дбали про власний інтерес, про придбання оздоровниць, власних дач, ділянок землі, а не інтерес та потреби кримського українства. «День» все ж вижив і в такому оточенні.

Після анексії Криму вже в березні 2014 року самозвана кримська влада заборонила взагалі розповсюджувати в Криму українські газети. Перестали розповсюджувати і «День». Натомість в продажі з’явилась газета «Завтра» та інші чорносотенні видання. Наші аргументи стосовно того, що до цього часу при Україні в Криму вільно продавались кращі російські газети, значить, тепер нема морального права забороняти українську пресу, не подіяли. Щоб бачити газету, я домовився з редакцією і кілька тижнів газети і книги з Києва мені надсилали «Новою поштою», я роздавав їх «Просвіті» та в школу. Аж раптом пакунки почали надходити розірваними, і мені сказали що тепер за вмістом пакунків слідкує російська митниця, і вся пошта з України буде надсилатися в Москву, там буде перевірятися, а тільки потім доставлятися адресатам за умови, якщо там не буде нічого «шкідливого». А «шкідливе» в «Дні», на їхню думку, було все.

Вже коли за моїми матеріалами в ФСБ велося слідство і «експерти» аж в Брянській лабораторії  судових експертиз використовували статті в «Дні» для ідентифікації авторського стилю, то під час одного з допитів в ФСБ я сказав, що «День» — це «якісна патріотична газета», але мені відповіли, що «День» — это националистическая, подрывная газета, которую надо запретить». Мені здається, що це досить висока оцінка внеску «Дня» в розбудову України в Криму на відміну від політиків і партій, які на той час фактично пустили справи в Автономній Республіці Крим на самоплив, і українська автономія фактично перетворилася на російський анклав повністю в інтересах Росії — в мові, в ідеології, в територіальних і державних, і навіть у військових інтересах.

Сподіваюсь, мені ще доведеться знову побачити «День» в кіосках Сімферополя й інших міст Криму. І тоді вже поряд не лежатимуть ні «Правда», ні «Известия», ні «Завтра», ні інший непотріб.

Микола СЕМЕНА, власкор, автор «Дня»

Газета: 
Новини партнерів




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ