Поскольку украинская нация несколько веков искала своего освобождения, постольку мы расцениваем это как непобедимое ее желание выявить и черпать свой национальный окрас.
Микола Хвылевой, украинский прозаик, поэт, публицист

Загроза від Кремля та історичні паралелі

Довіра до влади вимагає постійної роботи не тільки наших дипломатів, а й щоденної роботи всередині країни
13 апреля, 2021 - 10:37
ЗАХИСНИКИ / ФОТО РЕЙТЕР

Бурхливі події останніх днів, в першу чергу загроза вторгнення Росії на територію України і реакція на це США, зокрема їх військового командування, змушує згадати про історію, яка сталася 60 років тому. Тоді була спровокована загроза виникнення ІІІ світової війни, війни із застосуванням ядерної зброї. Стверджують, що історія нікого нічому не вчить. Попри це, все ж таки варто деколи згадувати про окремі її сторінки, щоб, як мінімум, краще розуміти деякі процеси сьогодення. Маю на увазі так звану «карибську кризу» середини ХХ століття.  

Це був період «холодної війни». Кожна з двох ворогуючих систем — США (і сателіти) і СРСР (і сателіти), намагалась розширити сферу свого впливу. Незважаючи на жертви, понесені людством під час ІІ світової війни, головним інструментом такої політики залишалась військова могутність і можливість її застосування. США на той час значно переважали Радянський Союз. У них було 6 000 ядерних боєголовок, у СРСР — коло 300. США мали 1 300 стратегічних бомбардувальників, які могли одночасно доставити 3 000 ядерних зарядів, СРСР — не більше 300. Користуючись своєю військовою перевагою США вирішили продемонструвати її, розмістивши коло південних кордонів СРСР, в Туреччині, в 1961 році 15 ракет середньої дальності. Їх дальність — 2 400 км, тобто під їх прицілом була вся європейська частина Радянського Союзу. Час підльоту — 10 хвилин. Захисту від них не було. Лідер СРСР М. Хрущов був у гніві: потрібна адекватна відповідь. Але де і як? США ж бо за океаном. Згадали про Кубу. Кілька років тому, 1.01.1959 р., на Кубі скинули проамериканського диктатора Батісту і встановили владу соціалістичної орієнтації на чолі з Фіделем Кастро. Природньо, що вже в квітні 1961 року США зробили спробу скинути його уряд, організувавши висадку найманців в бухті Кочинос. Їх розгромили, але небезпека агресії залишилась. Логічно, що уряд Куби звернувся до СРСР по допомогу. Це прохання як ніколи сталося вчасно. Вже в серпні 1962 року на Кубу прибули перші кораблі з ракетами, в тому числі з ядерними боєголовками. Всього було розміщено 40 ракет. Більшість їх були зняті з чергування в Україні. Їх дальність враження — 4 000 км. Час підльоту 20 хвилин. В зоні враження опинялись Нью-Йорк, Вашингтон і 40 стратегічних авіабаз. Для їх обслуговування було розміщено 40 000 військовослужбовців. До 14.10.1962 р. операція була завершена. В Вашингтоні з наростаючою тривогою спостерігали за появу коло їх кордонів ядерної зброї. 22.10.1962 р. Джон Кеннеді звернувся з посланням до американського народу; одночасно — і до уряду СРСР. 24.10.1962 р. був оголошений так званий карантин Куби: 180 кораблів США оточили Кубу по периметру. Йшли інтенсивні перемовини між Д. Кеннеді і М. Хрущовим. 27.10.1962 р. була досягнута домовленість: США гарантують невтручання у справи Куби, виведення ракет з Туреччини; СРСР — виводить з Куби всі ракети. 28.10.1962 р. блокада Куби була знята, через пару місяців США вивезли ракети з Туреччини. Криза була подолана. Глобальні гравці, США і СРСР, вирішуючи проблему недопущення ІІІ світової війни, «між іншим», без залучення самої Куби, вирішили її долю — гарантували безпеку її існування. Угода діє і до сьогодні. Чи був ображений Ф. Кастро і його політична сила таким розвитком подій? Чи програла Куба від такого «приниження»? Потрібно не тільки називати речі своїми іменами, але й виходити з тих реалій, які відповідають місцю країни в глобальних проектах.

Ще один відомий приклад. В 1938 році в Мюнхені великі гравці без участі Чехословаччини (яка чекала своєї долі в коридорі) розділили її між сусідами. На певний час Чехословаччина як самостійна країна зникла. В Європі не знайшлось країни, яка стала б на її захист. Панувала інша структура інтересів.

Що спільного між цими двома подіями розділеними часом і простором? Питання про їх долю вирішувалось без їх участі. Принципу «Нічого про Х, без Х» тоді ще ніхто не висував. Питання вирішувалось простіше: наскільки ці країни слабкі, економічно або в військовому плані, щоб з ними можна було не рахуватись. І не рахувались. В обох випадках. Країни були слабкі і їхніми інтересами, їхньою позицією можна було без проблем знехтувати.

А в чому була різниця між ними? У Куби був сильний союзник, навіть із ядерною зброєю. Виходячи з своїх власних геополітичних інтересів Радянський Союз забезпечив недоторканість Куби. І ніхто не дорікає йому, що Куба не приймала участі в доленосних для неї перемовинах. Головне — результат. У Чехословаччини на той час такого союзника не було. І — відповідний результат.

У стосунках зі США у нас є головний стратегічний ресурс — довіра. Ресурс, який ми самостійно в змозі утримувати і примножувати (або навпаки). Стратегічний ресурс під час війни повинен бути надійно захищений від будь-яких спроб не тільки його знищення, але й від спроб його послаблення. Фінансові або юридичні особи, які прагнуть цього, мають бути якнайшвидше нейтралізовані або ліквідовані. Такі кроки не повинні залежати від рішень якогось ОАСК («вовча компанія»: сумно, коли іменем України виносяться рішення, що їй шкодять.

Газета: 
Новини партнерів




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ