Школа для університетів

Нещодавно в суцільний ланцюжок подій склалися кілька обставин. Зв’язок між ними не помітний на перший погляд, проте, як мені здається, на фоні глобальних викликів їх об’єднує щось дуже важливе, перед чим сьогодні опинилося українське суспільство. Спробую послідовно розповісти про події, які в кількамісячний проміжок часу відбувалися в різних кінцях Європи.

Перша. В Україні вийшов двотомник із серії «Бібліотека газети «День» «Екстракт +200», презентація якого відбулася у вересні у Львові на Форумі видавців. У передмові до «Екстракту +200» головний редактор «Дня» Лариса Івшина написала: «Щоб «перемогти поразку» — не провалитися в «цивілізаційний» люк, не бути «розкуроченим» на «запчастини», — треба повернути суспільству культ Розуму. І не просто розуму (бо розумні люди були і в сатрапів), а — за визначенням Сергія Кримського — «Розуму Духовного». Тому — всі в Школу!». Ці слова здаються мені прихованим поясненням усього того, про що йтиметься далі.

Друга подія, про яку ми дізналися зі статті в «Ежедневном журнале»: наприкінці жовтня в Смольному інституті вільних мистецтв і наук Санкт-Петербурзького державного університету пройшла конференція «Вища освіта і громадянське суспільство: нова соціальна місія університету». Викладачі й правозахисники обговорювали, як зупинити процес перетворення університету з «храму науки» на «фабрику дипломів». Статтю про цю конференцію з ініціативи головного редактора «День» розіслав для обговорення своїм університетам-партнерам.

Третє. Напередодні шістнадцятої річниці відродження Острозької академії в університеті «День» представив «Екстракт +200». Ми зустрілися зі студентами та викладачами в Острозі на день раніше від запланованого відзначення річниці, оскільки наступного дня в Києві Український Католицький Університет — теж по-своєму унікальний навчальний заклад — проводив благодійний бенкет на свою підтримку, і Лариса Івшина була запрошена до участі в ньому. Цікаво, що напередодні наш львівський кореспондент Тетяна Козирєва робила інтерв’ю з ректором УКУ отцем Борисом Ѓудзяком, в якому він сказав фразу, винесену в заголовок: «Шукаємо новітнього князя Острозького» (князь Василь-Костянтин Острозький — великий український меценат XV століття, який заснував Острозьку академію). Здається, це й є той приклад «перемішування культурних полів», на якому наголошує Лариса Івшина. А можливе воно тільки на основі глибокого знання й розуміння своєї історії й традицій.

Прикметно, що в ці самі дні в Палермо Рада Європейської асоціації університетів розглядала питання вступу Національного університету «Острозька академія» до цієї поважної освітньої організації, що об’єднує понад 800 вишів у 46 країнах Європи. ЄАУ є однією з ключових інституцій, що скеровує та реалізує завдання Болонського процесу в країнах Європи. І як стало відомо згодом, Острозька академія таки стала членом ЄАУ.

Зовсім недавня подія — глобальний директор корпорації Microsoft Джойс Фернандес повідомив, що Microsoft стане стратегічним партнером національного проекту «Відкритий світ: створення інформаційно-комунікаційної (4G) освітньої мережі національного рівня». За даними Укрнацпроекту, під час зустрічі корпорації були презентовані графік і складові проекту щодо створення освітньої інфраструктури на основі бездротової мережі четвертого покоління, створення централізованої системи навчання та оцінювання знань учнів та надання півтора мільйонам школярів нетбуків із пільговим підключенням до інтернету.

І останнє. Готуючи цей матеріал, я прочитала статтю президента Українського філософського фонду, доктора філософських наук Сергія Пролеєва «Суверенітет розуму й місія університету» на сайті www.politdumka.kiev.ua. Він дуже ясно написав, що таке університет у західноєвропейському розумінні й чому жоден з українських університетів сьогодні повноцінно не виконує свою основну місію — не готує незалежного компетентного інтелектуала як важливого соціального персонажа.

Проте той ланцюжок подій, який я навела вище, свідчить, що рух до змін є. Правда, здійснюється він зусиллями не дуже багатьох людей, все ж досить активно. Недаремно обговорення соціальної місії університету розпочалося з наступника найстарішого вищого навчального закладу не тільки України, а й усіх східнослов’янських народів, — сучасної Острозької академії. Заснований 1576 року, цей університет західноєвропейського зразка в ХV—XVI століттях взяв на себе важливу місію просвітництва, що стала підѓрунтям українського ренесансу. Треба віддати належне професорсько-викладацькому складу Острозької академії на чолі з ректором Ігорем Пасічником: тут уже протягом шістнадцяти років усіма силами намагаються повернути і розвинути на новому рівні славу своєї попередниці. Разом із тим вже протягом семи років відроджену Острозьку академію підтримує газета «День». «Ми за ці роки разом зробили дуже багато, — зазначила під час презентації «Екстракту +200» в Острозі Лариса Івшина (нагадаємо, що в Острозькій академії відбулися презентації всіх — уже 12 — книг із серії «Бібліотека газети «День»). — Плоди нашої спільної діяльності оточують вас у вигляді нашої щоденної газети, у вигляді наших книг, діяльності Острозького клубу і прес-центру Острозької академії. Це — докази того не штучного, не разового контакту, а багаторічного спільного життя, яке дуже яскраво засвідчує правильність обраного шляху. І я дуже хочу, щоб цей шлях став переконливим для багатьох інших університетів».

«За останній час в Україні склалося кланово-корпоративне суспільство, в якому чинники розуму, раціональності, професійної компетенції не мають самостійного значення й підпорядковані системі корпоративних інтересів, цінностей, вимог», — написав у своїй статті Сергій Пролеєв. На жаль, освіта — перша жертва такого суспільства. Яскравий приклад — сумнозвісні рейтинги університетів, що давно вже перетворилися у бої без правил за місце в найвищій десятці.

«В цих рейтингах можна дізнатися про існування дуже багатьох університетів і, здавалося б, нива освіченості в Україні повинна колоситися і плодоносити, але — ні. Я думаю, що ця величезна кількість має перейти в якість, наближену до стандартів життя в Острозькій академії. Острозька академія і ще три-чотири вузи в країні за якістю, а головне — за інтенсивом прилучення до духовного життя, можуть претендувати на перші місця. На згаданій конференції в Петербурзі відбувалося спілкування вчених-викладачів гуманітарного напряму з їхніми колегами із західних вузів. Порядок денний, який вони вважали найбільш доречним для обговорення, передбачав оцінку того, наскільки в російських вузах виховується постійність і критичність мислення студентів. Для чого це потрібно? Чому це важливо в сьогоднішньому світі? Перевиробництво інформації передбачає, що людина, яка сприймає і засвоює інформацію, повинна мати чітку систему координат, ціннісну основу розуміння пропорцій світу, розуміння того, де знаходимося ми і як нам примножувати свій інтелектуальний і духовний капітал», — зазначає Лариса Івшина.

Представлення «Екстракту +200» в Острозькій академії тривало майже три години. Питання питань: як формувати критичне мислення у молодих людей? Саме ця теза озвучена на обкладинці четвертого тому «Екстракту». На малюнку Анатолія Казанського зображений кремезний український чоловік, до рук якого прикута гиря з надписом «Національна ідея». Цією гирею він заповзято валить стіни власної оселі. А поруч стоїть школярик із ранцем за спиною й питає: «Тато, то мені йти до школи, чи допомагати тобі в боротьбі?»

«Можливо, результати нашої боротьби були і залишаються не дуже втішними, тому що наші політики вчасно не пішли до школи? Розум духовний, знання і духовні цінності — це потрібно було нарощувати у країні, яка тільки збудувала себе по-новому, відновлювала свою державність, не мала своєї еліти. Треба було будь-що піднімати планку, щоб із цього контексту колись виросла майбутня еліта», — зазначила Лариса Івшина.

До речі, щодо політиків. В останній час, особливо напередодні виборів, чимало з них відвідало Острозьку академію. Ігор Пасічник назвав останній місяць перед місцевими виборами «калейдоскопом облич». Зрозуміло, що зорієнтуватися в такому потоці інформації й не похитнутися у своїх поглядах нелегко. «Якщо ми переконані у своїх аргументах, ми не боїмося полемізувати будь із ким. У нас є абсолютна впевненість, що ми стоїмо на своїй ціннісній орієнтації, й ніхто нас із цієї платформи не зсуне. Я думаю, що ця глибока переконаність має бути складовою хребта всього українського суспільства й української політики зокрема, тоді вона б навіть не хиталася, не коливалася, а сама нав’язувала свою волю і свої ціннісні орієнтації, — сказала головний редактор «Дня», відповідаючи на запитання: як зорієнтуватися в надмірному потоці не завжди якісного контенту?

Презентацією «Екстракту +200» «День» започаткував велику дискусію щодо нової місії українського університету. Сьогодні ми пропонуємо вам її першу частину: думки студентів та викладачів першого українського вищого навчального закладу — Національного університету «Острозька академія». І запрошуємо до цієї полеміки всю академічну спільноту та мислячих людей. Ми маємо з’ясувати, яким повинен бути український університет і його кінцевий продукт.

КОМЕНТАРІ

Анна КОЗАЧЕНКО, студентка четвертого курсу, спеціальність «документознавство та інформаційна діяльність»:

— Я як студентка четвертого курсу з власного досвіду можу стверджувати: вільне відвідування лекцій — гарний варіант навчання. По-перше, тому, що бажання навчатися повинно йти від душі, а не за примусом. По-друге, перенавантаження теоретичним матеріалом може відбити будь-яке бажання застосовувати його на практиці. Широка освіченість — це, звичайно, добре, але часто вона тягне за собою розпилення уваги і недоопрацювання чогось насправді важливого.

В Україні, як і в закордонних державах, існують ВНЗ, які готують не тільки «гвинтиків». Інша справа, що кількість таких фахівців є недостатньою для забезпечення повноцінного функціонування усіх галузей життєдіяльності України. Вважаю, що Острозьку академію, в якій я маю честь навчатися, можна назвати вишем з великої букви. З року в рік наш університет демонструє конкретні практичні результати. Тільки за 2009—2010 роки Острозька академія здобула статус науково-дослідного університету та індивідуальне членство в Європейській асоціації університетів, а її ректор Ігор Пасічник отримав почесне звання Героя України. До слова, співпраця з газетою «День», яка щороку поглиблюється, — це теж велике досягнення. Недаремно всі книги з «Бібліотеки «Дня» були представлені в Острозькій академії. Це для нас велика честь і велика відповідальність. Потрібно постійно вчитися, щоб відповідати інтелектуальній пропозиції «Дня». Як написано в «Екстракті +200», «всі в Школу!». «Екстракт +200» — лікувальна есенція для мозку, результат клопіткого збору витриманих часом та відібраних колективом редакції газети «День» статей. Будучи синтезом матеріалів журналістів та власкорів редакції, двотомник «Екстракт +200», як і його попередник «Екстракт 150», спрощує до неможливого сприйняття великих масивів інформації. Він наче промовляє з полиці «Бібліотеки газети «День»: «Усе суттєве зібрано саме тут. Варто тільки протягнути руку й прочитати».

Аліса ГОРДІЙЧУК, студентка третього курсу, спеціальність «українська мова та література»:

— Людина із вищою освітою — це інтелігент, еліта суспільства, яка має чітку громадянську позицію та може дати собі раду у будь-якій життєвій ситуації, а не ітиме на повідку у політичного режиму або заангажованої суспільної думки.

Мені прикро, що серед моїх знайомих є люди, які навчаються у вишах, але не усвідомлюють усього, що їм мав би дати університет. Вони чекають від нього лише практичних знань тільки з тих дисциплін, які, на їхню думку, знадобляться у майбутній професії, а університет і радий тому — від нього вимагають по мінімуму, тож і напружуватися не треба. Ця застаріла система освіти, яка перетворила храми науки на «фабрики дипломів», як зазначив у статті Олександр Буров, давно повинна піти «на пенсію», тому що затягує виші у глибоке в’язке болото, з якого з кожним днем усе важче вибратися. Університет мусить виконувати не лише підготовку кваліфікованих кадрів. Він повинен це вміло та ефективно поєднувати із вихованням у студентів осмислення того, що вони — громадяни своєї країни.

Нещодавно Острозька академія увійшла до Європейської асоціації університетів. Це важлива подія не лише для нас, а й для всієї України, тому що засвідчила, що світочі культури та науки не занепали. Академія продовжує свою столітню місію, вона модернізує навчання, переймає закордонний досвід, синтезує його та відбирає краще. Тут викладачі працюють не за принципом вищості, вони намагаються робити все, щоб студент не відчував меншовартості, а сміливо підключався до дискусій, розвивав думку, умів її шліфувати та висловлювати.

Зараз я навчаюся на третьому курсі і вірю в те, що більша частина наших студентів вийде із цих стін «якісною» елітою. Вони читатимуть хороші книжки, а не кишенькові детективи або гламурні журнали, вони не віритимуть кожному слову з телевізора, а самі робитимуть висновки з подій, вони вмітимуть розрізняти прекрасне і модне та цінуватимуть перевірені часом речі.

Анна ВАКУЛЕНКО, студентка четвертого курсу, спеціальність «документознавство та інформаційна діяльність»:

— Гортаючи «Місію університету» Ортеги-і-Гассета, знаходжу історію про одного китайського мислителя, Чуан-цзи, що жив за чотири століття перед Христом, який у своїй книжці наділяє мовою символічних персонажів, і один із них, Бог Північного Моря, каже: «Як я зможу говорити про море з жабою, якщо вона ніколи не вилазила зі своєї баюри? Як зможу я говорити про кригу з літньою пташкою, якщо вона належить своїй порі року? Як зможу я говорити з мудрецем про життя, якщо він — бранець своєї доктрини?». Тобто потрібно мати справу з тими, хто прагне розвитку, більшого і кращого, хто не є осторонь. Науковці, що зібралися в місті білих ночей, чудово розуміють актуальність тієї нової місії університету, про яку вони дискутували. Тим більше, що ці проблеми — «фабрики дипломів», нерозуміння потреби гуманітарного знання, відсутність виховної місії у вищій школі — є універсальними. Усвідомлюють необхідність вивчення мистецтва та гуманітарних наук британські студенти, що вийшли протестувати не лише проти збільшення плати за навчання, а й проти наступу на культуру. Як писав «День» у «Світових дискусіях»: «Субсидування британських університетів урізане на цілих 40%. Але найбільш приголомшливий аспект полягає в тому, що гуманітарні факультети і факультети мистецтв постраждають більше, ніж наукові та інженерні, які, ймовірно, є кориснішими для бізнесу». Тобто фактично ми в Острозі під час представлення «Екстракту +200» та російські науковці в Санкт-Петербурзі говорили про те, чого вимагали студенти у Лондоні від Девіда Кемерона. Як сказала Лариса Івшина, це включення у світовий контекст.

Знов-таки, Ортега-і-Гассет писав, що неминучим є впровадження в університеті нових курсів навчання культури чи системи тих уявлень, знання яких від нас вимагає час. Має бути місія. Думаю, що місія вишу — це синтез старань. Це й місія ректора щодо того, щоб його плід визрів, достиг і радував око (на прикладі Острозької академії: дбайливий ректор — квітучий університет), місія бібліотеки — приваблювати своїми інформаційними ресурсами (знов-таки на прикладі Острозької академії — маємо потужний фонд), місія кожного викладача прищепити любов до свого предмету, місія студента здобути знання та вміння розпорядитися ними на власну користь, місія гостя вишу (на прикладі моєї альма-матер) — побувати на конференції (зустрічі з ректором, проректором, меценатом, державним діячем, письменником, філософом — далі продовжувати залежно від ситуації), відвідати музей (картинну галерею, бібліотеку, фотовиставку), почути наш особливий дзвінок на перерву й на початок пари і подумати: «Ну Пасічник, ну геній!». І особливо після того, як Острозька академія ввійшла до Європейської асоціації університетів.

І в кінці XVI ст. Острозька академія, перша у Східній Європі вища школа, мала свою просвітницьку мету, і зараз, за часів незалежності, особливо в нелегкі критичні моменти — зміни влади, з якою одночасно чомусь відбуваються певні зміни в системі освіти — має свою місію виховувати генерацію на основі моральних, демократичних, етичних норм. Так, ми це обговорюватимемо, знаходитимемо рішення, правильні чи не зовсім, втілюватимемо їх в життя. Головне — діяти.

Іван СОПІГА, студент магістеріуму політології:

— У нас із росіянами, як на мене, одна спільна проблема — радянське минуле. Кількадесятилітнє виховання «homo soveticus» все ще плодоносить не тільки у галузі освіти. Втім, щодо освіти...

Болонський процес, часто незрозумілий і студентам, і освітянам, мабуть, таки містить багато позитивів і переваг перед радянською системою освіти. Не берусь стверджувати, що радянська освіта була неефективною. Швидше навпаки, хоч і з багатьма недоліками. Але тепер ми хочемо відмовитися від усього радянського, натомість замінити це на європейське.

На жаль, зі списку переваг Болонського процесу мені вдалося отримати небагато. Університет дав достатньо, щоб не звалювати вину за це на нього. Тож проблема у мені, точніше, у нас, студентах. Можливості є, але не всі їх використовують через різні обставини. Отож, проблема не тільки у державі чи в університеті, який не дає «благ» Болонського процесу. Не всі хочуть їх брати...

Щодо «широти кругозору, можливості незалежних суджень та рішень, умінь орієнтуватися в умовах світу, який постійно змінюється, і захисту власної точки зору», то не думаю, що українському студенту цього сильно бракує. Хоча серед сотень вищих навчальних закладів України знайдуться такі, студентам яких вище описані характеристики незнайомі. Проте в тому, що студенти Острозької академії підпадають під ці характеристики, я не маю сумніву. Не сумніваюся й у тому, що така не лише Острозька академія. Доводилося неодноразово спілкуватися зі студентами Донецька, Харкова, Чернівців, Криму, Одеси, Дніпропетровська та ін. Ці люди вміють захищати власну думку, використовувати обѓрунтовані аргументи — мислити ліберально.

Юлія ЯРУЧИК, Національний університет «Острозька академія»:

— Масовий агітаційний потік інформації про виші зовсім збиває з пантелику абітурієнтів та й самих студентів. Насправді ж таке інформування якісно не змінює ситуацію. У більшості випадків студентів цікавить не сам процес навчання, а кінцевий його результат — отримання диплому. Ніхто не задумується над тим, що диплом не є показником загального розвитку особистості, що, власне, і передбачає вища освіта, бо тут не так важливо перевантажити свій мозок теоретичними знаннями, як здобути вміння знаходити позитивні чи негативні риси у всьому, що стається навколо, вміти тримати руку на пульсі суспільного життя. Шкода, що через свою консервативність виші перестали виховувати у студентів почуття людини думаючої. Шаблонізація вищої освіти призвела до виходу навчання на найпримітивніший рівень — підручники, конспекти, від недавнього часу — інтернет. Звісно, такі виші не здатні «виготовити якісний продукт», який так потрібен на професійному ринку України.

Будучи студенткою Острозької академії, можу запевнити, що ще далеко не все втрачено, адже тут навіть ті студенти, яких цікавив винятково матеріальне свідчення освіти, забули про свою першочергову мету вступу. Цьому, як на мене, сприяє сама академічна атмосфера, що таїть у собі добре, вічне, мудре і навіть примушує повірити, що таких слів, як «корупція», «заангажованість», взагалі не існує. Відроджена Острозька академія зуміла спіймати оту тоненьку ниточку, яка тягнеться ще з XVI століття і ховає у собі принципи не лише морально-етичного виховання молоді, але й уміння перевести студентів через межу маргінального існування до життя національно свідомих особистостей, повноцінних суб’єктів соціуму, які могли б привносити нові ідеї та моделі розвитку держави. Саме Острозька академія намагається поєднати мораль та інтелект, які після смерті князя Острозького стали осадом десь на дні нашої історії. Усі поради Ніни Бєляєвої тут є реальністю і можуть слугувати наочним прикладом для інших університетів. Один день із життя студентів може повністю спростувати твердження Наталії Євдокімової про «гвинтик», «спеціаліста-функцію», який не має чіткої громадянської позиції. Навіть більше, ці слова академія здатна перетворити на стереотип. Острозькій академії по праву належить зайняти місце світоча вищої освіти в Україні. Хотілося б, щоб у майбутньому таке місце було визначити важко.

Олексій КОСТЮЧЕНКО, аспірант Національного університету «Острозька академія»:

— Місія, яку мав би виконувати сучасний університет, давно втратила свої первинні риси цивілізаційного поступу, формування культурної та національної ідентичності тощо. Звісно, що така проблема існує не тільки в нас. Так, погоджуся з тим, що більшість вишів є послідовниками совкових традицій і не виконують тієї ролі, яку мав би виконувати університет. У цьому випадку мені імпонує думка українського науковця Олександра Мамалуя щодо ідеалу класичного університету, який «передбачає сполучення форми вільного спілкування, вищої професійної школи, що дає універсальну освіту, дослідницького інституту і культурного центру — сполучення, яке спирається на державну підтримку і фінансування зі збереженням академічних свобод і автономії. Місія університету — виходячи з національних інтересів і особливостей, але не нагромаджуючи надмірні національні бар’єри і перегородки, прагнути до досягнення духовної єдності Європи». Не можу сказати, що повною мірою, але в Україні є університети, які тяжіють до таких висот і намагаються готувати не лише фахівців, але й національно свідомих громадян.

Тепер з приводу думки радника з прав людини при системі ООН у РФ Дірка Хеббекера про відкритість вишів не тільки для студентів і аспірантів, а й для будь-якої людини з вулиці за умови вільних місць в аудиторії(матеріал Олександра Бурова). Безумовно, це хороша ідея, але чи не буде розчарувань, коли людина зайде у більшість приватних, та й не тільки приватних, українських вишів? Певно, незадоволення буде багато...

Як на мене, проблема університетської освіти, визначення її парадигми, відповідності її вимогам часу є надто важливі, щоб їх обійти. Тому симбіоз ретроспективного погляду на університет як соціальний інститут, що виступає вектором цивілізаційного розвитку, з аналітико-синтетичним поглядом на проблеми сучасного університету в цілому та їхнє віддзеркалення в Україні є важливим елементом для чіткого усвідомлення ролі університету як необхідного елементу поступального розвитку суспільства.

Артем ЖУКОВ, магістрант історії Національного університету «Острозька академія»:

— Сьогодні університети — не прислужники певній політичній силі чи релігійній течії, і це, зважаючи на сумне минуле, вже досягнення. На прикладі Національного університету «Острозька академія» припускаю, що тепер є можливість піднімати на заняттях колись заборонені теми, шукати підходи до проблем, які не роз’єднують, а навпаки, за принципами компромісу і консенсусу єднають націю — ось це є свідченням про ідеологічний прогрес, разом з тим це й зародок концепту «думаючої» людини. Сьогодні немає тотального тиску з боку партії, ніхто не визначає «потрібної» проблематики, на парах навряд чи за партами сидять перевдягнені агенти служб безпеки. Сьогодні правило «громадянин — мета, а наука — лише один із засобів її досягнення» вже працює, нехай і не використовуючи весь можливий потенціал. Якби університети незалежної України не формували думаючих, незалежних у поглядах і критичних у підходах особистостей, то навряд чи сьогодні ми могли би згадувати про події громадянської непокори під час виборів 2004 року, мати правдивих і незаангажованих журналістів чи молодих перспективних викладачів вишів, на плечах яких лежить місія формування національно свідомої інтелігенції. Це є «продукт» сучасних університетів, а громадянське суспільство в Україні лише формується. Острозька академія свою освітню місію виконувала певний час у XVI—XVII ст., одночасно вона була й культурно-просвітнім центром. Місія об’єднувача інтелектуальної еліти поряд з вихованням почуттів поваги і гордості за українство, на щастя, виконується і сьогодні. Більше того, від недавнього часу університет, в якому маю приємність навчатися, був прийнятий до Європейської асоціації університетів, що вже є свідченням як якості освіти, так і значущості самої академічної одиниці.

Ліна ТИМОЩУК, Національний університет «Острозька академія»:

— Місія сучасного вищого навчального закладу не повинна зводитися лише до надання якісної освіти. Не останню роль ця інституція відіграє у формуванні стійкої особистості як думаючої ланки громадянського суспільства, а не маргінального, маріонеткового гвинтика системи згори. Адже навіть люди з належною освітою можуть бути девіантами в громадянському суспільстві. А, власне, Україні думаючі студенти та конвоканти потрібні для формування цього суспільства, яке вже тривалий час перебуває лише на стадії свого затяжного зародження. У XVI столітті світочем освіти та культури була Острозька академія. Модель тодішнього закладу перейшла й до її сучасного послідовника — Національного університету «Острозька академія». Справді, це заклад, який продукує інтелектуалів. Адже тут поруч зі світлом розуму завжди ставиться духовність як внутрішній стрижень свідомого громадянина. Своїм покликанням академія вбачає виховувати людей з ненав’язаними поглядами та незаангажованим баченням життя, широким світоглядом. Як на мене, університет свою роль вихователя має виконувати обережно, не чинячи при цьому тиску на людину, розвивати її критичне мислення та вчити її відстоювати власну позицію. А щоб мати свою чітку позицію, потрібно бути справді освіченим. В семантику цього слова я вкладаю не наявність папірця про отриману вищу освіту, а саме вміння думати та використовувати набуті в університеті знання, щоб постійно аналізувати суспільно-політичні процеси, давати власну оцінку та безпосередньо впливати на існуючу ситуацію. Наразі модерні університети у кращому випадку є конвеєрами кваліфікованих кадрів. Було б добре, якби на рівних підставах з освітою ставилися культура людини, духовність, її громадянський обов’язок. В Європі концепція вищої освіти розглядається на якісно вищому рівні, ніж у нас. У той же час країни СНД навіть усвідомлюючи хронічність пострадянської системи в освіті, обмежуються лише обговореннями цієї проблеми на рівні конференцій, на жаль, аналоги європейських вищих шкіл в життя не втілюють. Але не варто бути надто песимістичними з цього приводу.

Нещодавно Острозька академія стала членом Європейської асоціації університетів, отже нам дали шанс зайняти рівні позиції. Тепер залишається лише виправдати кредит довіри, наданий Заходом. У стінах академії постійно проводяться зустрічі з політичними та громадськими діячами, з’їзди Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді. Можливості інтелектуального розвитку є, а далі, як каже Лариса Івшина, «кожен відповідальний за свій життєвий проект». Багато вже зроблено у напрямку до набуття статусу істинно європейського освітнього закладу, багато ще треба зробити, у чому неодмінно сприятиме членство в асоціації. Я вважаю, що треба подавати якомога більше ініціатив щодо трансформації системи освіти. Консервативність — річ певною мірою хороша, але саме це блокує подальший прогрес освіти. Державні реформи повинні бути якісними, а не як у випадку з Податковим кодексом. На жаль, як доводить практика, радикальні заходи в Україні можуть виявитися вкрай небезпечними у будь-якій царині.

Катерина ОГУЛЄВА, студентка другого курсу спеціальності «Літературна творчість»:

— Особисто для мене будь-яка зустріч з «Днем» та його головним редактором — своєрідне інтелектуальне свято. Вона завжди вміло презентує усі книги з «Бібліотеки газети «День» і саму щоденну газету. Прикметно, що остання зустріч збіглася у часі зі святкуванням 16-річчя Острозької академії. Книжкова новинка — «Екстракт +200» стала найбільш популярною серед любителів цікавих статей «Дня», слід сказати, що саме по ній студенти ставили найбільше запитань, адже традиційно презентація була у формі діалогу пані Лариси зі спудеями, які наввипередки «завалювали» гостю своїми запитаннями. Двогодинна зустріч пройшла напрочуд швидко і цікаво.

Дар’я ШВАЯ, директор Культурно-мистецького центру НаУОА:

— Спілкування Лариси Івшиної з нашими спудеями вже давно перестало бути надміру офіційним та пафосним, набувши виразного відтінку дружнього обміну враженнями від актуальних подій, приємними спогадами та ідеями щодо спільних планів на майбутнє. Втім, безперечно, як і будь-яка інша, ця зустріч з «Днем» все ж змусила студентів Академії чимало попрацювати. У першу чергу — над осмисленням ситуації, яка робить нас заручниками власного минулого та яку ми чомусь робимо диктатором нашого «завтра». Приємно розуміти, що Ларисі Олексіївні дивним чином вдається в атмосфері ненав’язливого, вільного спілкування все ж запустити механізм постійного обдумування, якоїсь саморефлексії, які дозволяють нам таки тримати це «завтра» у своїх руках.

Петро КРАЛЮК, проректор Національного університету «Острозька академія»:

— На жаль, університетські традиції, що склалися на пострадянському просторі, далекі від демократизму і лібералізму. Говорити про те, що наші вищі школи (принаймні у своїй більшості) є осередками громадянського суспільства, складно.

І справа не лише в радянському тоталітарному минулому. Ще в царській Росії вищі школи фактично стали елементами державної системи. Зовсім інше — на Заході. Там університети формувалися як автономні структури, незалежні від влади. Не дивно, що вони стали середовищем вільнодумства й критичного мислення. Ця традиція, попри різні пертурбації, збереглася до нашого часу. Мій покійний дядько, який у міжвоєнний період навчався у Варшавському університеті, розповідав, що на територію цього закладу не мала права заходити поліція і тому там опозиційні владі студенти-ендеки проводили свої акції. Врахуйте, відбувалося це в далеко не демократичній, по суті — авторитарній державі. Але державі західній. Чи щось подібне ви можете уявити в нашій буцімто демократичній Україні? Перебуваючи в не дуже західній Польщі і достатньо західній Німеччині, я не раз заздрив і своїм колегам-викладачам, і студентам, які мають такі права, про які нам можна лише помріяти. Не дивно, що такі вільні університети здатні формувати вільного й критично мислячого громадянина.

Можна, звісно, говорити, що в нас були спроби утвердити стандарти західної вищої школи... Існували ж колись Острозька та Києво-Могилянська академії, прозахідні Львівський та Чернівецький університети за часів Австро-Угорщини. Однак їхні традиції здебільшого було втрачено. Допомогла тут і царська Росія, і особливо СРСР. У часи незалежної України, попри гучні декларації про наближення до західних стандартів освіти, в тому числі й вищої школи, про Болонську систему і т.п., було дуже мало зроблено, щоб наша вища школа стала більш західною — власне, не стільки за формою, скільки за духом. І якщо здійснювалися якісь конструктивні кроки в цьому плані, то вони радше йшли не згори, а знизу — від самих університетів. Тому краще дати нашим вишам реальну, а не паперову автономію і не заважати їм працювати. Але про це, схоже, можемо лише помріяти.

Про ці «абстрактні» цінності — традицію, національну ідентичність, культуру — йшло на презентації «Екстракту +200». Йшлося спокійно і зважено — без надриву. Але водночас глибоко. Хочеться, щоб таких розмов було побільше. Однак розумію, що це не зовсім реально в країні, де агресивна попса піднесена до самих висот. Утім, усе ж хочеться сподіватися. І щось для цього робити.