Мир — це не все, але все без миру — ніщо.
Віллі Брандт, німецький політик, лауреат Нобелівської премії миру

Брайтон soveticus…

Залишений на самоплив, «совок» має властивість самовідтворюватись
6 грудня, 2016 - 10:28

У 1970-х, коли до Нью-Йорка дійшла хвиля іммігрантів із Радянського Союзу, Брайтон Біч був одним із найбідніших районів міста. Компанія Дональда Трампа швидко забудувала район дешевими багатоповерхівками. Для бізнесмена це стало нагодою заволодіти нью-йоркською землею, а до лексикону вчорашніх радянських громадян увійшло нове слово – аналог іще свіжих у пам’яті «хрущовок» - «трамповки».  

Тепер тут леопардові кофтини й штани Adidas зі смужками, морозиво «СРСР», голосно грає «У нас на Брайтоне» Люби Успенської, а місцевих мешканців легко впізнати за стилем одягу й виразом обличчя. На Брайтоні гуртуються вихідці з колишніх радянських республік, які хочуть знайти нелегальну роботу, розмовляти тільки російською й купувати замість американської їжі – російські, українські чи кошерні продукти.

«Добро пожаловать на Брайтон!», – вигукує повнотіла, невисокого зросту літня жінка з хімічною завивкою на голові та картатою сумкою в руках. Ми з подругою приїхали на Брайтон, щоб побачити океан, тож питаємось дороги.

«На Дерибасовской хорошая погода, на Брайтон-Бич поять идут дожди», – підспівує чоловік середнього віку напідпитку. Він представляється українським євреєм, що емігрував на початку 90-х. Каже: «Здесь как дома и даже лучше. Все свои, всё своё. Оставайтесь!».  

Але ми не почуваємось тут своїми, а те, що бачимо, не вкладається в голові. Ми їхали сюди годину на метро з Манхеттена – острова хмарочосів, бізнес-центрів, маси туристичних цікавинок, які, здається за все життя не встигнеш відвідати, та ще більшої кількості туристів. А тут – імітація продуктових магазинів у стилі радянських 80-х, хіба що з більшим асортиментом продуктів і без черг. «Телятина свежая! Пирожки покупаем!», – вигукує продавщиця на вулиці. Вивіски «Блинная», «Столовая», «Евразия», за якими ховаються заклади зі стилізованим під «совок» інтер’єром.

Брайтон заселили люди, що втекли з Радянського Союзу, але не змогли втекти від свого радянського єства. Державна машина в СРСР визначала майбутнє людини без її згоди, диктуючи свої вимоги щодо всього, аж до останніх дрібниць – зачісок, одягу, професії та манер поведінки. Тож у демократичному суспільстві людина, сформована в умовах тоталітарного режиму, виявилась неспроможною розвиватись і рухатись уперед.

Ці люди застигли в минулому з багатьох причин: страх відповідальності та самостійності, небажання виходити з зони комфорту та шукати прийняття в «чужих». Їм виявилось легше зімітувати суспільство, до якого вони звикли. Шкодуючи за злиденною стабільністю держави, з якої самі втекли.

Homosoveticus часто поєднує в собі нелогічні та суперечливі елементи: Ленін і християнська церква, прагнення незалежності та ностальгія за радянською імперією. За результатами опитування, проведеного у вересні 2016 року соціологічною групою «Рейтинг», про розпад Радянського Союзу шкодують 35% українців. За чим сумують ці люди? Цьому важко знайти раціональне пояснення. Проте тенденція очевидна – колишні громадяни Радянського Союзу готові відмовитись від розвитку, зростання, можливостей і свободи та витворити собі черговий брайтон-біч. Щось подібне, лише напівзруйноване війною, бачимо на окупованих територіях Донецької і Луганської області. Передумовами для цієї війни була всезагальна байдужість, відсутність поваги до своєї країни й відповідальності за своє майбутнє. Або бодай думок про те, чим може закінчитись історія самопроголошених республік, коли північний сусід вичавить із Донбасу все, що йому потрібно.

Насправді радянська спадщина – це не тільки «хрущовки» та комуністичні ідоли, а, перш за все, цінності виховання. На прикладі району Брайтон Біч, ми бачимо, що ані зміна середовища, країни та навіть громадянства не сприяє зміні радянського світогляду. З Союзом потрібно прощатись не лише де-юре, а й де-факто. Мешканці Брайтона мають змогу асимілюватись у новому суспільстві та змінитись, а от ті, хто лишився в Україні, не можуть цього зробити. З огляду на вищеперелічені факти, важливо, щоб в основі державної політики було патріотичне виховання. Розвінчання міфів та історичне просвітництво повинне відбуватись не на закритих лекціях, а публічно. Фільми, мультфільми, серіали, доступна література, театральні постановки, постери, пісні – допоможуть запустити безповоротний процес прощання із радянським минулим. Адже бачимо, що, пущений на самоплив «совок», має здатність самовідтворюватись.

Наталія ШИМКІВ
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments