Чому літньошколярки – неабиякі щасливиці

Висновки можна робити лише після того, як пройдений певний життєвий етап. Лише тоді, коли минають два-три тижні після завершення певного заходу/стажування/курсу, я пишу пост. Не завжди для друзів у «Фейсбуці» або інших користувачів всесвітньої павутини. Головне - підсумувати для себе, вирішити, що хорошого або поганого принесло те чи інше твоє рішення.

Досвід – це завжди цінність, якій не можна надати емоційного забарвлення, тут не має місця прикметникам «поганий» або «хороший». Я вважаю, що саме досвід дає чітке усвідомлення того, чи правильний крок було зроблено, чи у потрібному руслі ти розвиваєшся. Саме так можна окреслити рамки, необхідні для самоусвідомлення та самоідентифікації.

Минуло більше двох тижнів після закінчення мною Літньої школи журналістики «Дня». Під час випускного Лариса Олексіївна Івшина казала про важливість усвідомлення та опису змін, які відбулися з нами у процесі навчання та роботи у редакції газети «День». Спостерігаючи за собою протягом цього часу, готова окреслити те, що у мені змінилося –  власне те, що мотивує мене щодня.

Отже, покроковий опис моїх внутрішніх змін.

По-перше, я стала уважніше вивчати процес становлення України як держави. Так, історія нашої батьківщини завжди була сферою мого зацікавлення. Але тепер я розумію важливість виходу за межі шкільної програми. Деталі минулого визначають події у майбутньому.

По-друге, пірнула у вивчення подій, які стали на заваді побудові демократичної державності. Причиною цього стало прочитання книги «Котел», або Справа без терміну давності», упорядником якої є Іван Капсамун. Саме у ній міститься багаж статей, інтерв’ю, в яких відомі політики, громадські діячі тощо висловлюються з приводу резонансних справ, таких як Гонгадзе-Подольського, Єльяшкевича.

Ці страшні події відбувалися, коли я була дитиною. Про них я дізнавалася від своїх мами і дідуся. Вони обурювалися беззаконням, котре призвело до жахливих злочинів і смертей борців за правду. Починаючи дорослий шлях, кожній молодій людині важливо опрацювати цю книгу та осмислити помилки історії, помилки людей, які, на жаль, стали її активними учасниками. Так, після цих резонансних вбивств і нападів відбулися два Майдани, продовжує литися кров за рідну землю, за власні права.

По-третє, я почала активно стежити за політичним життям України. За чотири тижні навчання редактори, журналісти, спікери заклали фундамент, який сигналізує про необхідність завжди бути у курсі подій і стежити за тим, як змінюються орієнтири, а разом із ними  - український соціум.

По-четверте, ще більш критично аналізую інформацію. Про критичне сприйняття інформації вперше почула, будучи студенткою першого курсу факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. До цього жодна людина не пояснювала мені, що треба аналізувати, а не брати на віру все, що мені кажуть. Це важливо навіть з психологічного аспекту. Часто люди говорять неправду, маючи на меті таким способом висловити свою заздрість і підірвати вашу віру в себе.

У школі жодним чином мене про це не попереджали. Можливо, впливає факт навчання у маленькому селі. Проте, безумовно – це прояв недоліків нашої освітньої системи. Навіть не у всіх вишах, не на всіх факультетах говорять про необхідність критичного аналізу інформації.

Підсумовуючи, зазначу, що літньошколярки – неабиякі щасливиці, тому що мали змогу поринути у «відфільтроване» середовище. Кожного разу, коли писали матеріал, потрібно було перевіряти абсолютно всі факти на достовірність, задля донесення читачам правдивої інформації.

 Як зазначила Лариса Івшина: «У нас дуже багато інформаційного шуму, а якісних новин – мало. По-перше, у всіх трохи змістилися уявлення про те, що таке «якість».

Справді, незважаючи на перепони, важливо прислухатися до тих новин і джерел, які творять правдиву реальність.