Цукерки для мами

На вихідні та святкові дні туристи натовпом швендяються центром Львова туди-сюди, звідусіль чути голоси «ресторанних рупорів» без рупора – місто настільки пройняте шармом кафешок та інших туристичних об’єктів, що складається враження, наче тут не прийнято розповідати особисті історії. Всі постійно кудись йдуть, переважно самі не знають, куди і чому. Це місто відбирає у людей спостережливість, проте учора мені таки вдалося «вилучити» одну незвичайну історію.

У моєму місті можна побачити людей, які вимушені просити грошей. Сказати, що таких багато – не сказати нічого. Хтось ділився музикою, благословенням, подякою; стояв з рваною картонкою чи без неї. Всі ніби однакові, у кожного якась мета чекання. Але не було ще тих, хто віддавав частинку своєї доброї душі у відповідь.

Я почав спостерігати душею за тим, що відбувалося навколо, коли зупинився біля бабусі у затишку арки на Краківській. У руках вона вільно тримала корзинку з цукерками і кілька дрібних купюр. Я зупинився, а вона не сказала жодного слова і не простягала рук. Поклав гроші у корзинку, але цукерок не взяв. Збирався йти, як почув вслід «Дай Боже щастя, здоров’я». Вирішив залишитися, став збоку. Так зупинялися й інші, але бабуся тримала голову додолу. Як тільки наважишся заговорити до бабусі, горнешся через наскрізну доброту, пройняту гіркістю материнського обов’язку та складністю долі.

«Якщо хочете почути історію, то слухайте, я вам розкажу, з чого то почалося, – каже бабуся, – Ім’я своє не скажу, бо не хочу, щоб діти знали, як мені нелегко живеться. Ходжу чого – у мене син не дуже талановитий. Його як звільнили тоді з «Електрона», сидить вдома і сидить, тільки недавно на якусь роботу пішов. У нього троє дітей, один син – Іван – п'яниця. А я вдома сидіти не хочу – їм помагаю та й собі маю. Як стане скрутно, то стою. Хтось йде, як має гроші – кладе, а цукерку візьме чи не візьме».

Людський рід є частиною одного тіла – час припиняти процес соціального ізолювання. Найбільше потерпатимуть рідні. Цією історією мотивую тих, хто давно не цікавиться справами матері, набратися мужності купити улюблені цукерки й квіти і приїхати в гості. Якщо ви самі почуваєтеся нещасним/нещасною, ймовірно, ваша мама теж страждає. Матері здатні нести тягар невдач своїх дітей усе життя. Бережіть своїх матерів і дбайте про них завжди.