Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Формальність як спосіб існування

Чому вступити до університету складніше, ніж на державну службу
3 серпня, 2017 - 10:34

Формально, у нашій формальній країні 10 000 державних службовців вільно володіють формальною українською мовою. Це я про результати 100 днів атестації чиновників на вільне володіння державною мовою.

 Коротка довідка: від 1 травня набула чинності постанова до закону про державну службу, згідно з якою кожна людина, яка намагається влаштуватись на державну службу, має отримати посвідчення про вільне володіння державною мовою. Це можна зробити 2 способами: скласти атестацію в одному з ВНЗ, яким делегована така можливість (нею скористались 74 українські виші) або ж на підставі шкільного атестату з відмінними оцінками чи високих результатів ЗНО отримати його, як у старому мультику, «просто так». З цієї міріади кандидатів успішно склали атестацію близько 4 тисяч, ще 6 отримали свідоцтво «за сумлінну працю у школі» і лише 200 людей завалили екзамен.

Яка гарна ідея! Адже державний службовець це обличчя країни. Він представляє в першу чергу не себе, а установу, в якій працює та державу. Подібних практик не багато у світі. І, можна сказати, Україна – це єдина країна, в якій корінні носії мови, займаючи державну посаду, мають підтвердити свої знання. «Кожен держслужбовець не може працювати, якщо вільно не володіє мовою країни, в якій працює», – говорить Костянтин Ващенко, голова Національного агентства з питань державної служби. Проте вже за декілька хвилин свого спічу зізнається: «ми виходили не з того, щоб ускладнити кандидатам життя, а з того, щоб створити максимально лояльні умови».

Гм, тобто, як я розумію, атестація чисто формальна процедура, адже отримання свідоцтва на підставі шкільного атестата, виданого за радянських часів в одній зі шкіл спального району провінції, або ж результатів купленого ЗНО –  не зовсім адекватна оцінка. Приблизно таке запитання я поставила спікерам, серед яких ще були Галина Усатенко – заступник директора Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка та Володимир Купрій – експерт Реанімаційного Пакету Реформ. У відповідь дехто з них, не стримуючи емоції, засміявся. Так, дійсно, самі організатори розуміють, що вся ця процедура чиста формальність, бюрократія, гарними словами, «процедура верифікації потребує вдосконалення». Самі організатори розуміють, що оцінки атестатів не адекватні, що комісії при ВНЗ можна підкупити (діло не мудре), і навіть сама атестація, за словами Галини Усатенко, простіша, ніж ЗНО для абітурієнтів. Таким чином, держава наче проводить «реанімаційні» реформи, а українські державні службовці вільно спілкуються українською.

Що ж, ми формально європейська країна, формально мінімальна заробітна плата не менш, ніж 3000 гривень, формально в нас діє система захисту авторського права, формально українська мова – державна, і формально з 1 травня наступного року державні службовці категорії «А» будуть вільно володіти ще й однієї з європейських мов. І неформально мене вже нудить від цієї тавтології.

В майбутньому процедуру атестації планують вдосконалити, можливо, скасувати отримання свідоцтва на базі шкільних оцінок чи ЗНО. «Наразі, в нас про не має такої можливості. Адже претендентів занадто багато, комісії не будуть справлятись з таким напливом людей, ще й стандартів української мови до цього року не існувало» – виправдовуються спікери. Я навіть не буду запитувати, навіщо тоді це все робити зараз, для галочки, просто витрачаючи кошти, яких нам і так бракує, щоб дехто отримав «очівку», наче у комп’ютерній грі «Вільно володію українською». Це все й так зрозуміло – формальна держава з формальними законами. Але в мене виникає запитання, чому для держслужбовців результати ЗНО та цього формального свідоцтва діють довічно, а для абітурієнтів лише впродовж року. Чи це не здається трохи абсурдним?!

Пан Ващенко дав мені відповідь на це запитання. Виявляється, вся справа в тому, що абітурієнти вступають в університети, інститути на конкурсній основі, в умовах жорсткої конкуренції, і аби отримати бюджетне місце, потрібно бути кращим. Однак, він, мабуть, забув, що хвилин з 10 тому говорив: «Сьогодні єдиний спосіб потрапити на державну службу –це відкритий прозорий конкурс», «Вільне володіння державною мовою це одна з найголовніших ознак професіоналізму». Тобто, конкурс серед держслужбовців також існує, знову ж таки – формальний (в мене скоро почнуть заїдати літери цього слова на клавіатурі!). А чому ми не можемо проводити подібні атестації частіше, чому сьогоденні абітурієнти та студенти, які дійсно старанно вчаться, за декілька років не зможуть стати державними службовцями, бо всі робочі місця вже будуть зайняті формальними професіоналами.

Звісно ж, знання мови не є головною ознакою професійності, проте результати опитування киян, проведене мною, свідчать про те, що державні службовці все ж мають досконально знати українську, і не просто знати, а ще активно нею спілкуватись. Проте наразі вони вміють лише скаржитись, що процедура атестації платна, і всі витрати мають оплачуватись з державної казни. Володимир Купрій слушно зазначив, що немає державних коштів, є кошти платників податків. Вибачте, чому я маю оплачувати формальну атестацію для формального професіонала?

Ну, а поки вся надія на чесність та відповідальність наших кандидатів на державну службу.

Марія Матяж, Літня школа журналістики «Дня»-2016
Рубрика: