Найбільша честь, яку може зробити людині історія, - це нагородити її званням миротворця.
Річард Ніксон, 37-й Президент Сполучених Штатів Америки

Лондон – туристичний і карантинний

23 жовтня, 2020 - 13:07

Аби дізнатися більше, що приховується за серпанком величної Англії, ми вирішили відправитися туди особисто. Дві з половиною години в небі – і от ми вже в аеропорту "Гатвік", неподалік самої столиці. Квиток на літак обійшовся у 230 фунтів, туристична віза вартувала  170. Довелося відкрити ще й банківський рахунок, куди покласти гроші, яких має вистачити на проживання. Словом, Сполучене Королівство вміє вдарити по українській кишені.

КОМФОРТ ДЛЯ ГОСТЕЙ

З аеропорту до Лондона майже три години автобусом — і нас зустрічає автовокзал «Вікторія». Тут майже кожна вулиця, автобусна зупинка, станція метро чи навіть торговельний центр має назву, пов’язану з королями та королевами Англії. Музей Вікторії та Альберта, Рекреаційний центр королеви Вікторії, станція метро «Вікторія» ... Чим же вона так запам’яталася британцям, та Вікторія? Відповідь на це запитання ми знайдемо пізніше в Букінгемському палаці, а поки оглядаємося довкола.

 Погода, на диво, сонячна та тепла. Промені навіть припікають настільки, що лондонці дозволяють собі сидіти на траві посеред парку без карематів та остраху застудитися. Гайд парк, Грін парк, Гринвіцький, парк святого Джеймса. Їх і не злічити. Це цінні клаптики зеленої природи, що лишилися в кам’яному місті. Столітні дерева та добре підстрижена трава, сірі білки та вузенькі асфальтовані доріжки, що перетинають одна одну. І всюди є де сісти — лавок удосталь. Та не всюди так чисто, як хотілося б: чи не кожна зупинка усіяна сміттям, що, ймовірно, залишили туристи. Лондон усе ж таки інтернаціональне місто. Тут ти не зустрінеш корінного британця, ідучи найбільш популярною серед іноземців Оксфордською вулицею. Влада столиці забезпечила все для відвідувачів країни: безкоштовні музеї (звісно, не всі), паби на кожному кроці, до сорока івентів щодня, які не вимагають ані фунта.

Взагалі місто дуже колоритне: східна його частина вважається найбіднішою, там живуть здебільшого іноземці, а от «City of London», тобто фінансовий центр Лондона, вражає як багатоповерхівками, так і сучасною архітектурою. Чого вартує сам «Sky Garden» із його 32 поверхами та краєвидом Темзи. Уздовж річки є чудові набережні, знову ж таки сповнені місцями для відпочинку. Кожен міст, що з’єднує два береги Темзи, має свою назву, історію та архітектурний задум, що вирізняє його з-поміж інших. Особливо надвечір Лондон виглядає чарівно, навіть яскравіше, ніж удень. Садік Хан, голова міста, подбав про освітлення столиці та різнокольорові ілюмінації. Взимку тут навіть виставки вуличні відкриваються, на кшталт «Winter Lights».

Побутове життя Британії, порівняно з українським, виглядає більш привабливо. Всюди розплачуємося безконтактними банківськими картками, навіть для метро є спеціальна «Oyster Card». Щоправда, чотирнадцять ліній «London Tube» навіть для киянина, що звик до підземки, – то забагато. А ці червоні двоповерхові автобуси, що належать не приватному власнику, як то зазвичай трапляється в Україні, а державному органу, оснащені усім необхідним: окреме відділення для водія, нові сидіння, екрани з камер спостереження, електричні скріпи з оголошенням зупинок. І вартує проїзд не так дорого: чотири фунти на день максимум, з урахуванням того, що середня зарплата лондонця – понад дві тисячі фунтів.

Що здивувало нас найбільше, то це знайомі ціни на продукти харчування. До прикладу, чотири йогурти або шість бананів в маркеті «Tesco», «Lidl» чи «Iceland» коштують один фунт, це тридцять гривень, коли в Україні, навіть в таких невеликих містах як Суми чи Полтава, ціна буде однакова – лондонська! І так майже з усім, окрім одягу та засобів особистої гігієни. До речі, щодо останнього, то чистоту тамтешні жителі поважають. Один із плюсів кам’яного міста та асфальтованих доріг у тому, що навіть із щоденними дощами ані калюж, ані багнюки ти не зустрінеш, тож повернувшись до готелю ви матимете чисті чобітки, наче ви їх і не взували.

А от щодо домашнього затишку, то нам довелося зустрітися з таким феноменом у вбиральні, як два окремі крани на холодну та гарячу воду, точніше льодяну та кип’ячену. А також вмикач світла у вигляді мотузки та змивач у туалеті з формою ручки від дверей. Усе для безпеки життєдіяльності, як нам потім пояснили. Раніше будинки робили з дерева й розміщували їх дуже близько один до одного, тому пожежі в Лондоні були чимось традиційним. Одна з таких у 1666 році зруйнувала майже пів міста.

ВНЕСОК КОРОЛЕВИ ВІКТОРІЇ

Ось і згадаємо тут королеву Вікторію, яка взялася усе відновлювати.

Термін її правління вважається одним із найдовших в історії британської монархії та другим опісля королеви Єлизавети II. До влади її величність прийшла в 1838 році ще у зовсім юному віці, тому багато хто з королівського двору, у тому числі і мати Вікторії, ставили під сумнів її можливість керувати країною. Однак вісімнадцятирічна королева не поступилася ані троном, ані духом, ба більше свій гонористий характер збалансувала зваженими рішеннями, подекуди скерованими її майбутнім чоловіком принцом Альбертом.

Чим же запам'яталася королева Вікторія британцям та який внесок зробила у розвиток англійської культури?

Опісля вступу на престол Вікторія майже одразу переїхала до Букінгемського палацу, який до того часу слугував лише приватним лондонським домом. Відтоді палац став резиденцією британської монархії та символом величі корони. Добудова східної частини замку, проведення електроенергії та телефонних ліній, опалення та водопостачання, створення елегантних бальних кімнат, музичних залів та картинної галереї — лише мала частина трансформацій, які зазнав Букінгемський палац за часів Вікторії.

Принц Альберт тяжів до мистецтва, тому свої почуття закохана пара проявляла саме у найбільш витончених манерах: віршами, піснями, подарунками у вигляді творів живопису, скульптур відомих тогочасних митців. Саме обмін таких презентів значно поповнив Королівську Колекцію, яка зараз налічує більше мільйона об'єктів та став поштовхом для створення нових робіт. Особливо німецькому смаку Альберта відповідали картини Рубенса, Рембрандта, Рафаеля та Кранаха, створені ще за два століття до Вікторіанського періоду. До слова, кілька залів картинної галереї Букінгемського палацу доступні для відвідувачів.

Традиція дарувати твори живопису ледь не на всі свята послугувала свого роду початком меценатства та патронажу для художників і 19 століття. Серед робіт, зібраних королевою Вікторією та принцом Альбертом можна побачити шедеври Франца Ксавера Вінтерхальтера, Едварда Генрі Корбоулда та інших тодішніх художників, а також скульптури Френсіса Чантрі, Вільяма Тіда та Карло Марокетті.

Не знайшовши себе в політиці та не витримавши конкуренції з лордом Мельбурном за посаду прем'єр-міністра Британії, чоловік королеви Вікторії присвятив себе розвитку мистецтва і вже в 1851 році в Лондоні пройшла перша Всесвітня Велика Виставка. На зібрані упродовж цього мистецького ярмарку гроші Альберт придбав земельну ділянку, де планував створити «культурний коридор». Зараз на цій території розміщується Національний Історичний Музей, Королівський музичний коледж, Альберт-Хол та Імперський коледж Лондона. Цей столичний район отримав назву «Аьбертополіс» і вважається культурним центром міста. Одна із останніх кімнат, двері якої відкрилися перед нами, – музична, де опісля смерті свого чоловіка Вікторія протужила десять років, знаходячи відраду в грі на піаніно, яке так любив Альберт.

Окрім меценатства та традиційних балів, які влаштовувала королева, було дещо більше, що лягло на плечі молодої монархині: історична спадщина двох воєн із Францією, що вимагала налагодження стосунків двох сусідніх країн. Із цим Вікторія впоралася на відмінно, більше того їй вдалося розширити межі свого володіння. Під кінець правління королеви майже 25 відсотків територій з усього світу належало Британській імперії, що дало початок фразі "Британія — країна, над якою ніколи не сідає сонце"

РЕАЛІЇ ПАНДЕМІЇ

Що ж, іще кілька слів про менталітет британців. Тамтешні жителі на перший погляд здаються надто ввічливими, однак насправді це лише звичка вітатися запитанням «Як справи, любонько» та перепрошувати на кожному кроці, навіть коли тобі на ногу наступили, ти мимоволі починаєш вибачатися й сам. Справжні дипломати: навіть звільняють із посмішками та вибаченнями.

Привітність, гостинність та люб’язні розмови за чашкою чаю з молоком, щоправда, зараз стали більш рідкісними для лондонців: пандемія  обмежила спілкування людей максимум до шести осіб в одній компанії. До того ж із 17-го жовтня столицю зарахували до міст другого рівня небезпеки зараження, що дозволить зустрічатися виключно з родичами чи сусідами, які проживають разом із вами. Візити до закладів громадського харчування завершуються о десятій вечора без обіймів та продовження спілкування, бо ж комендантська година надворі.

Як такі карантинні межі вплинули на життя самих британців, ми поцікавилися в них особисто.

Марк-Антоні ГОВАРД, резидент центру Королеви Вікторії для колишніх моряків та безхатченків:

– Цей вірус повністю змінив моє життя та речі, до яких я звик у минулому. Моя донька раніше відвідували мене кожні вихідні, а тепер до центру не пускають відвідувачів. До того ж я маю хвору ногу і тепер змушений підтримувати контакт зі своїм лікарем лише телефоном, без жодних оглядів та особистих зустрічей. Ще з березня чекаю на візит до лікаря.

Луї СЕРЛ, координатор із бронювання квитків до Національного морського музею Лондона:

– Із середини березня усі музеї почали працювати в дистанційному режимі, ну і, звісно, мій не виняток. Мені довелося повернутися додому в Колчестер і наступні чотири місяці провести в закритті. Майже три місяці не міг відвідати свого рідного тата, адже він досить старенький і перебуває в зоні ризику зараження. Що виявилося легким, то це робота з дому: мені лише треба було бронювати квитки для відвідувачів на травень, оскільки ми не знали, як довго триватиме пандемія і сподівалися на краще. Наша компанія продовжила виплату зарплат, завдяки тому, що уряд зменшив податки для неї. В цілому життя стало нудніше без живого спілкування і зараз після відкриття вони знову хочуть піти в локдаун, що дуже засмучує людей.

Бенджамін ТЕССЕМ, американський волонтер у Лондоні від Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів:

– Я не зовсім так уявляв моє волонтерство у Лондоні. До карантину я міг зустрічати людей на вулиці та запрошувати до нашої церкви, а зараз навіть служба відбувається онлайн. Знаєте, спочатку справді було відчуття, наче ти застряг в чотирьох стінах, однак я призвичаївся і з божою допомогою ми проводимо відкриті дискусії та молитви в Зумі, де кожен може доєднатися і взяти участь у наших заходах.

Кріс МАКДОННЕЛ, звукорежисер студії “DefEar” у Лондоні:

– За час ізоляції я почав цінувати сім'ю та мої родинні зв'язки. Мені здається, це пішло на користь усім лондонцям, нарешті всі відчули на своїй шкірі, як це мати все, а потім враз усе втратити. Це складно в фінансовому аспекті: ціни на оренду житла нікуди не ділися, а роботу люди втратили й відповідно дохід.

Софія ПОСТОЛАТІЙ
Рубрика: