Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

У місті нудно - поговоримо про мистецтво

26 серпня, 2020 - 14:37

Учора у мене був чудовий вечір. Я переглядала "Генія". Фільм про письменника Томаса Вульфа і його видавця Максвелла Перкінса, який також відкрив Фіцджеральда, дружив із Хемінгуеєм.

Цей вечір нагадав мені про один прекрасний ранок. Це було 5 років тому під час Літньої школи «Дня». Вихідними ми пішли в кінотеатр на прем'єру "Генія". Чесно кажучи, тоді мене не особливо зачепив цей фільм. Можливо, тому, що було й так добре. Перша зустріч зі столицею, нові знайомства, перші матеріали, редакція...

"І здавалося тоді, що все так серйозно", - подумала я сьогодні, прокинувшись. Саме після ЛШЖ я остаточно вирішила перейти на заочне і пообіцяла собі через рік повернутися до Києва. Так і вийшло, рівно через рік я переступила поріг "Вечірнього Києва", проте протриматися в місті вийшло кілька місяців. Київ виявився якимось іншим, не таким, яким я його запам'ятала. Ворожим, пафосним, пріснуватим.

І ось у серпні минулого року я знову приїхала до Києва. Почала знайомиться з місцевою творчою інтелігенцією і зрозуміла, що зовсім не розбираюся в мистецтві. Всі вони могли відрізнити метамодерн від постмодерну, знали популярні напрями і жахливо мене дратували.

Я почала вивчати і начебто розібралася - так тоді здавалося. Потім я познайомилася у Львові з художником Max Sir. Ми проговорили більше трьох годин, і я згадала атмосферу під час інтерв'ю в редакції «Дня». Не було ворожості. Крім того, слухаючи Макса, виникло відчуття, що я раніше щось розуміла в мистецтві, а зараз загубилася. Max Sir родом з Чилі, жив і презентував виставки в Нью-Йорку, Лондоні, Берліні, Парижі, Афінах, Празі. В Україні живе вже два роки, зайнявся театром і поставив у Львові "Гамлета". До речі, скоро також вийде його однойменний графічний роман. Ще Макс створює серію картин, надихаючись українською культурою.

Мені було легко з ним спілкуватися, перед ним відкривався Лувр, але він поводився так просто і невимушено. На відміну від столичних естетів... хоча рівень же зовсім різний. Це нагадало мені, що писати в "День" набагато легше, ніж здати замітку в посереднє ЗМІ, де з чотирьох речень три виявляться неправильними.

І ось сьогодні я прочитала екстракт зустрічі Лариси Івшиної з учнями 2017 року «Озброєність смислами ставить заслін ворогу». Помітила Шекспіра і подумала, потрібно розповісти в «Дні» про Макса. Адже редактор сказав: "Потрібно підживлювати сильні сторони суспілтсва".

У сучасній журналістиці немислимі матеріали з міркуваннями про щось, тим більше таку високу сферу, як мистецтво, без думки експертів. Журналіст же повинен залишатися відстороненим, не висловлювати своєї думки, просто передавати інформацію. Ну що ж, і я спробую. Нехай Макс поспілкується з класиками, а я просто зроблю розшифровку.

- Хоча це буде божевіллям, але є метод у розумі, - втрутився Шекспір.

- Так, може, це досить складно, але я намагаюся не помічати висоту паркану, який відокремлює мене від можливості зробити щось цікаве.

Мистецтво - це робота з життям, як я розумію. І наше завдання - знаходити способи вираження своїх переживань, об'єднувати людей, спілкуватися з людьми і світом. Ми ніколи не можемо знати точно і бути абсолютно впевнені в тому, яку форму в результаті підберемо для того, щоб передати задум.

Давайте спробуємо.

- Мистецтво змиває пил повсякденності з душі, - підтримав Пікассо.

- Так, ця робота з абстракціями, ідеями, з образами, це магія творчого процесу. Скільки всього ми переживаємо, щоб глядач подивився на картину, відчув внутрішню енергію і сказав: "Так, це дійсно сильний твір".

Сама суть мистецтва, на мою думку, зосереджена в умінні відчути і пережити квінтесенцію всього спектра емоцій. Адже не кількість пензлів і тисячі тюбиків з усілякою фарбою роблять тебе художником.

- Якщо хочеш, я подарую тобі зрозуміле і все незрозуміле, сказане мною сьогодні.

- О, це Аліса з казки Керролла, я присвятив їй 144 картини. Так, вона вміє розмовляти. Взагалі, я розумію, що картину закінчено, коли образи оживають і починають зі мною розмовляти. Багато хто дивується, коли дізнається, що я часом живу без телефона, мовляв, із ким же я спілкуюся, - з посмішкою пояснив Макс.

- Мистецтво - загадка! - загадково промовив Едвард Гріг.

- Мистецтво є одним із засобів єднання людей, - філософськи міркував Толстой.

- В епох без великих цілей немає і великого мистецтва, - зітхнув Бертольд Брехт.

- Так, думаю, не секрет, що сучасне мистецтво з кожним днем стає гірше. До того ж час поставити запитання, що можна назвати мистецтвом. Картинку в соціальній мережі, намальовану для продажу товару, про яку через місяць ніхто не згадає?

Сучасне мистецтво - ринок з ідеєю фастфуду. Все поставлено на потік. Сьогодні продукти мистецтва знецінюються в якості своїх робіт. Продукти мистецтва, а не твори...

Чи є душа у цього всього?

- Мистецтво було завжди прекрасним дзеркалом суспільного ладу, - мелодійно акомпанував Вагнер на струнах думки.

- Мистецтво - це дуже сильний інструмент для роботи з суспільством. Воно допомагає робити людей розумнішими, сприяє спілкуванню й об'єднанню. Мистецтво робить людей більш відкритими.

Кажуть, що зараз суспільству потрібні різні, розумні і просунуті люди й художники. Однак, з іншого боку, все рухається проти цього. Нашому суспільству потрібно, швидше, більше дурних і неосвічених людей. Суспільство хоче зробити нас усіх однаковими, я б сказав навіть, більш універсальними.

Важливо підтримувати зв'язок із минулим поколінням, щоб не втрачати розуміння важливості мистецтва. Зараз всяке може називатися твором мистецтва. Ви розумієте абсурдність цієї ситуації?

- Мистецтво має здатність змінювати події; наука - передбачити їх, - поділився Генрі Бокль.

- Мені зрозуміло, чому я зустрічаю людей, які роблять щоразу свої роботи все простіше. Їхні роботи втрачають сенс і силу, але вони потрібні ринку. Зрештою художникам потрібно якось жити. Тим більше залишилося багато людей, які створюють дійсно справжні та якісні речі.

Завжди було два типи художників: ті, які хочуть малювати, і ті, які хочуть вивчати життя через творчість - майстри.

Картини майстрів інші. Вони випромінюють іншу енергію. На них відчуваємо пошук. На цих картинах почуття автора. Таке мистецтво допомагає знайти відповіді на життєві питання.

 Я щирий і чесний, насамперед перед самим собою. Буду радий, якщо мої думки зможуть комусь допомогти, зробити цей світ кращим.

Але сьогодні у мене звичайний ранок...

У повітрі згасали останні нотки композиції Waiting for the Sun легендарної групи The doors. Макс відкрив двері, ми вийшли на вулицю і попрощалися на Проспекті Свободи.

Макс пішов прогулятися звивистими львівськими вулицями, які закінчуються арками між дворами дивних будинків з флюгерами на дахах, де, здається, так легко загубитися і які стали такі близькі художнику з Чилі...

Марія МАТЯЖ
Рубрика: