Волонтерська втома...

І знову ранок... Через свій тип "сови" і купу справ, підготовку до поїздки, я як завжди, дуже пізно лягла спати. Прокинулася з відчуттям ненависті до всього світу, з відчуттям розчарування, щей пригнічували стіни мого "улюбленого" гуртожитку. Цей ранок нічого не передбачав, взагалі, але думки у моїй голові переключалися зі швидкістю не цікавих телепрограм по телевізору: "Для чого я це все роблю?", "Що я буду робити далі?", "А мені це потрібно?", "Я взагалі правильний обрала шлях?", "Чи вийде у мене досягнути успіху, якщо сім'я у мене не вірить?, «Я хочу спати, який ше виступ», «Може, досить трьох років волонтерства?». Це було відчуття приреченості, відчуття, що я прожила 18 років демоверсії життя, а далі що?

Нарешті я встала з ліжка і дрібними кроками пошкандибала вмиватися, бо поспішала в університет, де чекали волонтери, з якими ми маємо їхати в дитячий будинок, що неподалік Луцька, аби привітати дітей з Днем Миколая. Як голова волонтерського відділу, я несла пряму відповідальність за проведення даного дійства.

З 10 класу я допомага військовим і могла б це продовжувати в Луцьку, але мене осяяли роздуми про те, що інших, хто потребує допомоги, - забули. Таке відчуття, що всі проблеми, які були до... просто зникли. Думки просто "розривали" мене.

От і університет… Волонтери… І ми вже в дорозі. Відголоски моїх ранкових думок не давали спокою. І знову думки та запитання: «Як пройде виступ та спілкування з дітьми? Це ж перша поїздка у дитячий будинок. Аби не заплакати…», «Чи правильно те, що так рано взялася за волонтерство? Мені 18, я ще сама дитина, хоча завжди відчувала себе дорослою, через зовсім інші обставини», «Зима.. Немає ні сил, ні натхнення, ні бажання що-небудь робити. Навіть так звана гра не допомагала», «Чи взагалі потрібно мені займатися волонтерством? Чи потрібно це мені? Аби ще мені хтось допоміг. Можливо, це егоїстично, але це реальність».

Колись моїм першим кроком внутрішнього росту та відходу від маятника негативу став фільм «Поліанна» за книгою Елеонор Портер. Гра, про яку йдеться у фільмі, може стати рятівним маяком для багатьох людей.

Ми на місці… Дитячий будинок... Виступ…  Я ледве стримую сльози… Нам дають дозвіл поспілкуватися з дітьми… Всі вони дошкільнята…

В одній з кімнат я присіла, до мене підбігає дівчинка, обіймає:

- У тебе така гарна корона. Така гарна вистава. Ти дуже схожа на мою тьотю. Ти добра. Я знаю, дуже добра. Забери мене із собою.

- Як тебе звати?

- Оксанка.

- У тебе така гарна сукенка. А де твоя тітонька? Вона часто до тебе приходить?

- Рідко. Ти така добра, забери мене.

- Я не можу тебе забрати. Твої вихователі засмутяться.

- Залишайся зі мною. Будемо гратися. У нас багато іграшок.

Оксанка наївними поглядом дивилася мені в очі, а у мене всередині все стискалося: «Невже їй Бог не міг дати нормальних батьків? Чому цю милу малечу досі не всиновили? Чому все так, а не інакше?».

У цей момент розуміла, що я не дарма займаюся волонтерством. Ця невинна дитина, як і тисячі інших по Україні, потребує спілкування, розвитку та допомоги, і мої проблеми на кшталт: «1 курс… нове місто… нові люди… сум за шкільними друзями… пристосування до всього нового… зобов`язання… незвір`я сім`ї в те, що у мене щось вийде…  ще на додачу волонтерство та відповідальність…глобальна втома…» - порівняно з її майбутніми проблемами просто ніщо. Мені навіть стало соромно за мої мимовільні ранкові думки.

Тоді відчула, що волонтерство – це невід`ємна складова українського життя, адже нам ніхто не допоможе доти, доки ми не розпочнемо підтримувати один одного. Ніякий вступ у ЄС не врятує від таких глобальних проблем.

Цей ранок був на 1 курсі, а зараз я закінчила 2, і у мене накопичилася достатня кількість історій та думок. Мій спектр заняття волонтерством розширився і зупинятися я не хочу, адже крім того, що ти віддаєш світові, тобі повертається все крутими знайомствами, досвідом та приємними моментами.

Ця історія не для того, щоб звинуватити українців чи ще щось. Мені вдалося трошки привідкрити занавіс, показати, що ховається у головах українських волонтерів, зокрема молоді. Через контекст одного мого ранку можна зрозуміти, що таке волонтерська втома і з чим її їдять, і не тільки…