Як в нації вождя нема, тоді вожді її — поети
Євген Маланюк, український письменник, поет

«Суспільство треба змінювати через освіту»

Як це робитимуть в Україні, пояснює Лілія Гриневич
5 жовтня, 2018 - 13:50
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

На 5 жовтня припадає започаткований ЮНЕСКО Всесвітній день учителя, в Україні свято відзначають у першу неділю жовтня. Хоч би як змінювалася школа, традиція вітати педагогів навряд колись зникне, що цілком справедливо. Ми розуміємо, наскільки сильно ці люди впливають на формування особистості, хоча не завжди це корелює з соціальним статусом учителя. Як переконує міністр освіти і науки Лілія ГРИНЕВИЧ, саме вчитель є головною особою в нинішній шкільній реформі. Нещодавно «День» розповідав про враження вчителів від першого місяця впровадження «Нової української школи» (матеріал «Дітей учать не менше, а по-іншому», №178 за 3 жовтня), тепер щодо «зрад» і «перемог» у реформі ми розпитали Лілію Михайлівну. Також говорили про Національний фонд досліджень, плагіат у дисертаціях і те, яка освіта нам взагалі потрібна.

«ЗА ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТАКОЇ ІНВЕСТИЦІЇ В ПОЧАТКОВУ ШКОЛУ НЕ БУЛО»

— Уряд знову планує закласти в бюджет наступного року 1 мільярд гривень на облаштування освітнього простору початкової школи в межах НУШ. Цьогоріч не все минуло добре з використанням цих коштів, були проблеми з проведенням тендерів, самі школи не завжди до цього готові. Які уроки винесло для себе МОН із цьогорічного старту «Нової української школи»?

— Ви згадали про субвенцію органам місцевого самоврядування. Міністерство освіти не може здійснювати жодних закупівель, ми віддали ці повноваження органам місцевої влади як засновникам шкіл, зарезервували на це гроші державного бюджету, а далі необхідно ці кошти використати правильно. Міністерство лише виписало вимоги — що ми хочемо, щоб було в школах за такі гроші. Адже це доволі серйозні кошти, за незалежності такої інвестиції в початкову школу не було.

Тут ми зіткнулися з кількома викликами. Раніше була одна проблема — немає грошей. А коли є гроші, потрібні певні управлінські уміння, щоб використати їх ефективно. На жаль, виявилось, що не всі органи місцевого самоврядування однаково управлінськоспроможні. Наприклад, області мали вчасно розподілити ці гроші між різними територіальними органами влади, після того на рівні місцевих громад повинні оголосити тендери і здійснити закупівлі. Хтось зробив це вчасно, хтось згадав, що має зробити це, у 20-х числах серпня.

Управлінська спроможність на місцях ще потребує удосконалення, бо оперувати бюджетними грошима — дуже відповідальна справа, все має проводитися прозоро. На даний момент середній показник використання цієї субвенції — 55%. Є райони, які повністю використали субвенцію, а є ті, що використали усього 10%. Це прикро, бо є певне розчарування суспільства. Люди очікували, що з такою потужною інвестицією діти прийдуть до школи, а там у перших класах уже стоять нові парти, нове обладнання тощо. Проте ці гроші не можна віддати ні на що інше, тому вони обов’язково надійдуть до шкіл і будуть використані.

Другий виклик, якого ми не очікували, — нерозвиненість українського ринку товарів для освіти. Так давно не було серйозних інвестицій у школи, що цей ринок занепав. І сьогодні хороші виробники меблів мають багато замовлень і просто не встигають усе виготовляти, просять подовжити термін виконання угод. Органи місцевого самоврядування змушені на це йти, тому що краще отримати якісні меблі трошки пізніше, ніж купувати неякісне.

«Я ЗАВЖДИ ДУЖЕ ЦІНУВАЛА БІБЛІОТЕКУ «ДНЯ», ЗАВЖДИ РЕКОМЕНДУЮ ЇЇ НАШИМ ШКОЛАМ ТА УНІВЕРСИТЕТАМ, ОСОБЛИВО ЦЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ ВИШІВ АБО СТАРШОКЛАСНИКІВ, БО ЦЕ НЕ Є КОРОТКИЙ ВИКЛАД ІСТОРІЇ, ЯК У ПІДРУЧНИКАХ, — ЦЕ ТЕ, ЩО НЕСЕ ПЕВНІ СМИСЛИ. ЦЕ РОБОТА З ДОКУМЕНТАМИ, ФАКТАМИ»

Це новий шлях, можуть бути нові помилки і ризики, але це треба пройти. Сподіваюсь, наступного року в органів місцевого самоврядування буде більше досвіду. Так само освітній ринок і виробники зможуть прогнозувати більше, на що їм налаштовувати свої виробничі потужності.

Цього року відбувся перший реальний крок у реформу. Вперше реформа діє не лише через те, що ми просто змінили держстандарт. Ми перепідготували 40,5 тисячі учителів: 22 тисячі вчителів початкової школи, решта — вчителі іноземних мов, які беруть перші класи.

Ми створюємо нове освітнє середовище. Це масштабна зміна, в якій задіяно багато рівнів відповідальності — від уряду до місцевої влади, яка проводить тендери. І цей ланцюг має підтримуватися консолідованими зусиллями усіх органів влади.

ПРО НАВЧАННЯ ВЧИТЕЛІВ

— Незабаром треба буде готувати до НУШ вчителів базової середньої школи, навчальні матеріали для них. Яку роботу в цьому аспекті вже проводить міністерство?

— Така масштабна реформа розпочалась у початковій школі, там змінено державний стандарт, ми переходимо на компетентнісне навчання, коли школа дає і знання, і вміння застосовувати їх на практиці для розв’язання проблемних ситуацій, коли створюється ціннісна платформа, на основі якої людина вчиться оцінювати реальність, критично мислити. Ми розвиваємо творче мислення, співпрацю, емоційний інтелект — те, чому раніше не приділяли увагу в пересічній українській школі.

Але важливими є і решта класів, яких не торкнулася зміна державного стандарту. Там ми вже також запроваджуємо компетентнісні підходи. Наприклад, ще минулого року ми переглянули усі програми п’ятих-дев’ятих класів і надали вчителям в електронному вигляді матеріали для різних предметів, які допомагають формувати компетентності. Так, фінансовій грамотності і підприємництву можна вчити на уроках математики чи географії. Вчитель математики може отримати такі матеріали і донести їх до учня. Але він наразі не зобов’язаний це робити, на відміну від вчителя перших класів. 

Питання щодо підготовки вчителів справедливе. Насправді основою цієї реформи є учитель. Може бути дуже красивий стандарт і навчальні матеріали, і навіть парти прекрасні, але якщо вчитель не застосовує методик активного, пізнавального, діяльнісного навчання, то ці підходи перестають працювати.

Заходячи в реформу, ми проводимо широкомасштабну перепідготовку вчителів. Сьогодні в Україні орієнтовно 440 тисяч вчителів. Для початкової школи, нагадаю, було підготовлено 40,5 тисяч. На наступний рік ми будемо готувати вчителів, які візьмуть нові перші класи. Якби в нас було більше грошей, ми могли б почати реформу ще і з п’ятих класів.

Ми працюємо над державним стандартом базової освіти, цей продукт міністерство хотіло б видати 2019 року. Тоді вже буде зрозуміле підгрунтя, на основі якого писатимуться програми.

У базовій школі, тобто в п’ятих-дев’ятих класах, втілювати реформу буде складніше, тому що ширша палітра предметів, і певні ми інтегруємо, інші — ні, також йдеться про більшу кількість учителів.

— З наступного року має запрацювати механізм «гроші ходять за вчителем». Як це допоможе педагогам?

— Зараз усі вчителі проходять звичайне обов’язкове підвищення кваліфікації, раз на п’ять років. Відповідно до закону «Про освіту» ми збільшили кількість годин, які має складати підвищення кваліфікації. З 2019 року для половини з цієї кількості годин вчитель зможе вільно обирати собі ті модулі підвищення кваліфікації, які йому подобаються. І не обов’язково в інститутах післядипломної освіти – це можуть бути різні організації, які довели свою спроможність навчати вчителів, і це буде зараховано як офіційне підвищення кваліфікації.

Це важливо, бо сьогодні є організації, які, припустимо, займаються інклюзивною освітою і вчать педагогів, як працювати з дітьми з особливими потребами. Ці організації вже довели свій фах, вчителі приходять туди вчитися, але час, який вони провели там, не зараховується як офіційне підвищення кваліфікації. Зрозуміло, що це й жодним чином не фінансується. Наша ідея полягає у тому, щоб напрацювати нормативно-правову базу так, щоб це не тільки зараховувалося, але й фінансувалось державою. Тому частина коштів на підвищення кваліфікації, які виділяє країна, піде в розпорядження шкіл, так «гроші йтимуть за вчителем».

Ця зміна закладена ідеологічно в закон про освіту, а у 2019 році ми будемо розробляти відповідні фінансові механізми. Гроші на це у бюджеті вже зарезервовані.

«НЕСПРИЙНЯТТЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ПІДХОДУ МИНУЛО»

— Важлива тема у контексті «Нової української школи» — інклюзія. Незабаром кожна українська школа має отримати «зіркову абетку» жестової мови. Водночас влітку авторка «Дня» Інна Лиховид готувала матеріал про інклюзію в школах і дізналась, що один із закладів, де давно працюють над такими методиками, отримав висновок від інституту Національної академії педагогічних наук, що на колектив ледь не треба подавати до суду за експерименти над дітьми. Який є простір для ініціатив учителів у контексті інклюзії? І які стандарти тут вироблятимуться? 

— Мені прикро за згаданий вами випадок. Треба розуміти, що тоді ми стояли на початку шляху з інклюзивною освітою. З радянських часів усі діти з особливими потребами були сегреговані, перебували в окремих інтернатних закладах і школах, тому сьогодні ми переконуємо все доросле суспільство, що якщо сповідуємо цінності гідності кожної людини, то повинні навчитися розуміти іншого і спілкуватися з іншим. На жаль, не всі це розуміли тоді, коли в Україні починалась інклюзивна освіта.

Коли діти з особливими потребами прийшли в звичайні школи, було багато противників цього. Наприклад, батьки звичайних учнів казали, що це зашкодить якості освіти, або вчителі були просто неготові до роботи з дітьми з особливими потребами.

Нині це поступово змінюється. Третій рік поспіль ми маємо, і на 2019-й ми заклали це знову, півмільярда гривень на інклюзивну освіту. Ця субвенція йде в органи місцевого самоврядування, які завдяки цим коштам підтримують спеціальні послуги для дітей з особливими потребами.

Часи несприйняття інклюзивного підходу в минулому. Насамперед це на користь звичайним дітям. Якщо поруч із ними навчатимуться діти з особливими потребами, це допоможе навчитися розуміти іншу людину.

До речі, проект із «зірковою абеткою», що ми реалізовували разом із фондом «Відчуй», який очолює Андрій Пишний, я вважаю дуже вдалим. Нам важливо просунути інклюзивний підхід у навчальні заклади. А тут зірки демонструють алфавіт для нечуючих людей, і виявляється, що вивчити жестову мову не так складно. Це одразу будує мости.

«МОЇМ ЄДИНИМ СОЮЗНИКОМ У ПИТАННІ НАСТУПНОСТІ РЕФОРМИ Є СУСПІЛЬСТВО»

— «Нова українська школа» — масштабна реформа, яка вже втілюється, на яку витрачено чимало коштів. Які гарантії, що ваші наступники впроваджуватимуть ці зміни далі, що ця реформа залишиться на довгі роки?

— «Нова українська школа» — це справді реформа на десятиліття. Нинішні першокласники прийдуть у 12-й клас 2030 року. Якою буде Україна 2030 року? Через цю реформу ми готуємо школярів до того невизначеного майбутнього з новими технологіями, великим швидкостями, потребою вчитися впродовж життя тощо.

Є країни, де в парламенті підписують документи, в яких прописано, що хай хто б став владою, а хто — опозицією, реформа освіти продовжуватиметься так, як вона розпочалася. Вони узгоджують рамку реформи, і вона йде. Я не впевнена, що в українському політикумі можна підписати таку угоду. Тому моїм єдиним союзником у питанні наступності реформи є суспільство. Це батьки дітей, вчителі, журналісти, люди, які творять публічну думку про те, чого очікує суспільство від школи і реформи освіти.

Ми зробили Закон «Про освіту», зараз вносимо закон «Про загальну середню освіту». Втім, закони все одно можна змінювати. Але якщо суспільство вимагатиме, щоб реформа продовжувалася саме так, якщо люди тиснутимуть на політиків, яких вони приводять до влади, тоді реформа не згорнеться. Тому ми намагаємось усе, що стосується реформи, робити публічним. Наприклад, матеріали для першого класу ми вивісили на сайті Міністерства освіти і науки, щоб батьки, які приводять дітей до школи, могли зрозуміти різницю між тим, як вчили їх, та як мають вчити їхніх дітей.

ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ ФОНД ДОСЛІДЖЕНЬ

— На створення Національного фонду досліджень, який має запрацювати наступного року, чекало багато науковців, цю ідею сприймають позитивно. Але частину спільноти збентежило те, що розпорядником коштів, а йдеться про 262 мільйони гривень на 2019 рік, стане не сам фонд, а МОН. Як шукатимете порозуміння в цьому питанні?

— Законодавство передбачає, що поки не створена юридична особа, вона не може бути головним розпорядником коштів. Бюджетний процес розпочався, і поки ми ще не маємо юридичної особи — Національного фонду досліджень, але вже вдалося зарезервувати для нього гроші в держбюджеті. При цьому тривають усі процедури, пов’язані зі створенням фонду. Як тільки завершиться офіційна юридична реєстрація, коли ми будемо мати відповідний апарат, який там працюватиме, то передамо кошти іншому головному розпоряднику — власне, Національному фонду досліджень, така процедура передбачена статтею 23 Бюджетного кодексу.

Часто перші місяці роботи державної установи — це організаційні процедури. На які результати роботи фонду варто очікувати наступного року?

— Так, буде багато організаційних питань. Це лише запуск Національного фонду досліджень. Ця структура повинна визначитися з критеріями і процедурами роботи.

Суттю створення фонду було використання нових підходів, пов’язаних з конкурсним фінансуванням наукових проектів. Вони повинні бути прозорими, такими, яким довіряє наукова спільнота.

Науковий комітет обирався за дуже чіткими критеріями, його членів номінував Ідентифікаційний комітет з питань науки. Ці люди, яким довіряє наукова спільнота, і будуть найбільше впливати на перші рішення щодо формування Національного фонду досліджень. Міністерство освіти і науки в аспекті фонду нічого не робить без Наукового комітету.

Взагалі цей фонд виписаний у Законі «Про наукову і науково-технічну діяльність» за участі наукової спільноти, причому його просунутої молодої частини — це я кажу як тодішня голова парламентського комітету з питань науки і освіти.

ВСЕМОГУТНЄ НАЗЯВО

— Інше важливе нововведення — з наступного року нарешті має запрацювати Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. З 1 жовтня почався прийом документів від кандидатів у члени НАЗЯВО. Агентство, яке хотіли запустити ще 2016-го, повинно займатися акредитацією навчальних закладів і спецрад, атестацією наукових кадрів. До якості вищої освіти і наукових робіт у останні роки виникає багато запитань. Як плануєте надолужувати згаяний час?

— Це одне з болючих питань, і мені прикро за цей час. Якби НАЗЯВО не стало елементом політичних перетягувань канату, воно б уже працювало. Під час прийняття Закону «Про освіту» була збита поправка профільного комітету про те, що НАЗЯВО продовжує працювати, лише конкретизували певні вимоги. Натомість повернулися до старої редакції, до того, що треба повністю створювати агентство. Так ми втратили два роки.

НАЗЯВО має багато повноважень щодо забезпечення якості вищої освіти. Закон «Про вищу освіту» передбачив незалежні центри оцінки якості вищої освіти. Але акредитує ці центри НАЗЯВО. Немає НАЗЯВО — немає таких центрів. Такі центри — це громадські організації, абсолютно незалежні, які спеціалізуються на певному виді вищої освіти і роблять моніторинг того, як працюють заклади за даним спектром спеціальностей — медичні, педагогічні, технічні. Це незалежна думка, потрібна абітурієнтам, нам. Ми хочемо залучити більше громадянського суспільства, мати його експертизу. Але ці інструменти поставлені в залежність від НАЗЯВО.

Коли агентства немає, утворюється така велика прогалина. Наприклад, з плагіатом. Сьогодні ми багато працюємо над тим, щоб виявляти плагіат у роботах, які йдуть на Атестаційну колегію, де ми підтверджуємо висновок спеціалізованих учених рад і ухвалюємо остаточне рішення про присудження наукового ступеня чи присвоєння ученого звання. Ми не маємо повноважень, щоб скасовувати наукові ступені, присуджені раніше, скажімо, п’ять років тому. Але це зможе робити комітет із питань етики НАЗЯВО. 

Нещодавно ми внесли в законодавство норму, що перед захистом кожна робота оприлюднюється в електронному вигляді. Це дає можливість кожному охочому — експертам, ученим та іншим — перевірити роботу на наукову новизну і плагіат. Крім того, спеціалізована учена рада зобов’язана перевірити роботу на плагіат і визначити її якість за іншими критеріями. Тоді спецрада ухвалює рішення і присилає дисертацію в міністерство, для Атестаційної колегії, щоб ми підтвердили цей висновок. Фактично, міністерство за формальними показниками — що є рішення спецради, процедури дотримані — приймає рішення про присудження наукового ступеня.

Попри кілька стадій перевірки, трапляються ситуації, коли роботу вже виносять на колегію, і тут надходить лист-скарга, що в дисертації є плагіат. Не зрозуміло, чому ці люди не казали про це до засідання спецради, до того, як це прислали в Міністерство освіти. І є випадки, коли ми даємо такі роботи нашим працівникам, не зобов’язаним займатися перевіркою на плагіат, на повторну експертизу, і виявляємо плагіат. Бувають ситуації, коли ми відхиляємо рішення спецрад, тому що вони пропустили роботи з плагіатом.

Тож повертаючись до НАЗЯВО, нам дуже потрібна ця організація, бо вона має величезну кількість функцій, пов’язаних із забезпеченням якості вищої освіти і доброчесності в науці.

«ТРЕБА ЧІТКО ВИЗНАЧИТИ, ЩО ТАКЕ АКАДЕМІЧНИЙ ПЛАГІАТ»

— Останнім часом почастішали скандали, пов’язані з темою плагіату в наукових роботах, зокрема на високих щаблях, є громадські організації, які буквально проводять розслідування щодо певних випадків і аргументовано їх доводять. Але загалом важко пригадати ситуації, коли той, хто займався плагіатом, відчув якісь наслідки.

— Наслідки є. Тоді ми не присуджуємо науковий ступінь. Ба більше, ми забороняємо членам недоброчесних спецрад взагалі працювати з атестацією наукових кадрів.

Проблема в іншому. Коли ми позбавляємо людину наукового ступеня через виявлення плагіату, то потім можемо отримати рішення суду, яке зобов’язує мене як міністра видати диплом кандидата наук. І в моїй практиці вже є дипломи кандидата наук, які видані не за рішенням спецради, а за рішенням суду. Аргументи можуть бути різні, наприклад, що ми перевищили повноваження. Але в будь-якому разі є рішення суду, яке ми зобов’язані виконати.

Чи можна якось змінити цей механізм, щоб суддя, по суті, не оцінював наукову роботу?

— Думаю, це питання доброчесності суддів. А також — доброчесності загалом і довіри в науковій спільноті.

Що ще важливо — нам треба чітко визначити, що таке академічний плагіат. Є дуже різні трактування. Цією проблемою має зайнятися комітет з питань етики НАЗЯВО. В нашому законодавстві виписаний один абзац про те, що таке академічний плагіат. А як кваліфікувати академічний плагіат? Наприклад, за скільки відсотків неправильного цитування позбавляти наукового ступеня? Треба розібратися в цих питаннях, бо таких критеріїв не існує.

Це питання наслідків, коли дуже багато років ніхто в країні не приділяв такій темі уваги. Сьогодні ми її просуваємо, спонукаємо спецради університетів обов’язково користуватися базами даних, що дозволяють мати доступ до ширшого кола наукових робіт. Це процес дозрівання і наукової спільноти, і суспільства загалом, процес формування інструментів, які допомагають виявляти плагіат, щоб академічна доброчесність стала важливою для академічних спільнот.

ПРО СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ НАУКИ

— Торік лунали оптимістичні обіцянки, що восени 2018-го у відомій будівлі-«тарілці» біля станції метро «Либідська» відкриється Музей науки, який порівнювали з Центром Коперника у Польщі, і це має стати результатом державно-приватного партнерства. На якій стадії проект зараз?

— Це складний проект. Ця «тарілка» і «свічка» поряд у жахливому стані. У цьому будинку, де працюють інституції Міністерства освіти і науки, багато років немає тепла, поганий стан комунікацій, влітку там спекотно, взимку – холодно, і далі так тривати не могло. У нас немає державних інвестицій, щоб провести таку грандіозну роботу. Ми шукали потенційно зацікавлених інвесторів, які могли б вкласти кошти у цей об’єкт. Головною ідеєю було також зробити сучасний музей науки. Порівняння з Центром Коперника недаремне, бо ми тісно співпрацюємо з ним, разом закуповуємо об’єкти, які стоятимуть у нашому музеї.

Створенням музею займається Мала академія наук України. За проектом, у «тарілці» має бути конференційний зал, у «свічці» працюватимуть установи Міністерства освіти - наукова бібліотека, Інститут науково-технічної експертизи та інформації, також МАН і Музей науки, все це є частиною будівлі. Інвестором став бізнесмен, який будує торгово-розважальний комплекс за «тарілкою». Він увійшов у цей проект, бо йому було важливо, щоб зі сторони метро «Либідська» цей центр мав гарний фасад.

Очевидно, що проект важкий. По-перше, громадськість сприймає все так, що якщо певні об’єкти державної власності хтось, особливо приватний інвестор, починає ремонтувати, то це лише для того, щоб все приватизувати. У зв’язку з цим нам треба, і ми це робимо, дуже обережно ставитися до будь-яких документів, залучати на всіх стадіях правоохоронні органи, щоб не було корупційних ризиків. Тому саме оформлення усієї документації виявилось значно повільнішим, ніж ми думали. 

Другий фактор – стан будівлі. За існуючим проектом спочатку ми узгодили заміну вікон, щоб виконати це до зими і щоб далі всередині можна було робити все інше. Але виявилось, що стіни, до яких прикріплені вікна, всередині трухляві, просто розсипаються. Тобто, на нас чекає значно більше робіт, ніж ми очікували.

Там складне місце, внизу протікає ріка Либідь, ідуть підтоплення фундаментів. І це такий непересічний об’єкт і такий великий проект, який повинен мати результат, що краще нехай все відбувається довше, але якісно і без жодних зловживань.

Як закріплене збереження архітектурного ансамблю?

— Ми погодили загальний проект фасаду наших будівель. Поки ми не бачили, як виглядатиме торговий центр позаду. Для нас важливо, щоб була збережена «тарілка» і щоб вона у жоден спосіб не була захоплена іншим приміщенням. Навіть за пожежними нормами безпеки інша будівля не повинна підходити до цієї ближче, ніж на вісім метрів.

Інвестору треба до холодів замінити вікна, зараз це триває. На останній нараді з інвестором був присутній архітектор «тарілки» Флоріан Юр’єв - ми з ним тісно співпрацюємо. Архітектора страшенно хвилює покриття «тарілки». Там все проржавіле, і ми постійно наполягаємо, щоб інвестор у свої першочергові плани з будівництва включив ремонт покрівлі тарілки.

Відкриття музею – це перспектива, скажімо, двох років? Скільки треба чекати? 

— З моєї точки зору, це справді займе не менше двох років. Якісь частини музею, певні експозиції, можливо, відкриють вже за рік – якщо все вдасться і не буде нових ускладнень у роботах. Ми на це налаштовані. Але якщо ми говоримо про повноцінний музей, який ви порівняли з Центром Коперника, то це робота на кілька років. Адже музей планується МАН як багатофункціональний простір, тобто не як статична експозиція, але також як навчальний центр.

ПРО БАЛАНС ТВЕРДИХ І М’ЯКИХ НАВИЧОК

— Нещодавно в інтерв’ю «Дню» науковець Юрій Костюченко зазначив, що освіта є важливим чинником соціальної безпеки, а рівень освіти пов’язаний із рівнем бандитизму. Що, на вашу думку, сьогодні являє українська освіта? І чого нам треба прагнути?

— Я переконана, що суспільство треба змінювати через освіту. Є багато досліджень, які показують, що рівень освіти громадян корелює, наприклад, із інноваційним розвитком та економічним зростанням країни. Думаю, з рівнем злочинності так само. Тому наша команда створила для себе концепт суспільства освіченого загалу. Якщо взяти суспільства з високим рівнем життя, то там є така тенденція, що в освітніх системах немає шаленого розриву між найкращими і найгіршими, а головне, більшість людей мають освіту високої якості.

Візьму до прикладу результати міжнародного порівняльного дослідження PISA. Ось Фінляндія — усі знають, що там хороша система шкільної та університетської освіти, а також високий рівень життя. І там більшість тяжіє до кращого результату. Якщо взяти результати Росії, то там є люди з дуже поганим рівнем освіти, є з блискучим рівнем, і більшість тяжіє до низького.

Результатів по Україні ще немає — цього року ми вперше беремо участь у PISA, і за рік це побачимо. Дуже цікаво подивитися на картинку в нас, на те, як ми спозиціоновані між іншими країнами.

Еліта, без сумніву, повинна бути, але наша ідея — дати якісну освіту більшості.

— У контексті гуманітарної освіти варто згадати проекти «Дня», зокрема, нашу Бібліотеку, яка має заповнювати прогалини в історичному знанні і допомагати в розумінні сучасних проблем. Але не завжди є впевненість, що суспільство усвідомлює важливість таких знань.

— Гуманітарні знання — це і про те, щоб розвивати свою країну, відчувати власну національну ідентичність. Коли ти робиш вибір, чи повертатися у свою країну після стажування або навчання за кордоном, існують чинники, які, хай як би це патетично звучало, не вимірюються лише грошима. І коли людина виписує для себе такий баланс плюсів і мінусів, інколи важливу роль відіграють критерії, сформовані її відчуттям національної ідентичності, приналежності до цієї країни, до творення своєї держави. Це теж формується через освіту, через історичні смисли, які ми доносимо через освіту. Тому я завжди дуже цінувала Бібліотеку «Дня», завжди рекомендую її нашим школам та університетам, особливо це важливо для вишів або старшокласників, бо це не є короткий виклад історії, як у підручниках, — це те, що несе певні смисли. Це робота з документами, фактами. Для цього треба мати певний рівень підготовки і критичне мислення, і це може доповнювати освітній компонент, зокрема в розрізі гуманітарної освіти.

Але базово наша мета — щоб кожна людина, заходячи у систему освіти, незважаючи на її соціальний статус, стан здоров’я, таланти тощо, мала шанс на те, що її талант буде відкритий, а її можливості обов’язково будуть розкриті, щоб вона змогла вчитися впродовж життя і вирішувати практичні, особисті і професійні проблеми. Хтось заходить у систему освіти і стає видатним танцюристом. Важливо зрозуміти, що в людини є цей талант, і навчити її критичному мисленню, підприємництву, вмінню спілкуватися з іншими, працювати в команді, тобто гнучким навичкам — це потрібно для будь-якої професії, життя в родині тощо.

Раніше наша школа підтримувала насамперед тих, хто має академічний талант. Але нова система також може виявити того, хто стане талановитим токарем. Покаже йому, що може давати насолоду в роботі, хоч і без вищої освіти. А комусь із маленького села треба дати шанс на вищу освіту.

Ми всі працюємо саме на це. Для цього потрібні особливі методики, ми повинні завести в школу формування не лише твердих навичок, пов’язаних зі знаннями та вміннями, але і м’яких. До речі, за дослідженнями Гарвардського університету та Стенфордського інституту, успішну кар’єру людини в будь-якій професії буквально за кілька років визначатимуть лише на 15% тверді навички, і на 85% — м’які. Тож ми повинні навчити цьому в школі.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: