І добро, і зло примножуються в геометричній прогресії. Ось чому ті маленькі рішення, які ми приймаємо щодня, безмежно важливі.
Клайв Стейплз Льюїс, відомий британський письменник, філософ, християнський апологет

Що допоможе нам відродитися?

Про долю послідовників ідей В’ячеслава Липинського братів Луцьких
11 листопада, 2021 - 18:57

У 1998 році в Затурці завітали членкині Союзу Українок у США, представниці відомої в Галичині родини кооператорів Луцьких: сестри Ірена Бачинська та Надія Цегельська. Прізвище Луцькі початково чомусь асоціювалося в нашій уяві з містом Луцьк. Однак, як з’ясувалося у пізнішій розмові, походило воно від назви поселення Лука на Самбірщині.

Ірена Бачинська, 1924 р.н., та на десять років молодша від неї Надія Цегельська, народилися у сім’ї Володимира Луцького, землевласника на Галицькому Поділлі. Прізвище діда Михайла Луцького пов’язане з родовим помістям. Троє його синів — Остап, Мирон і Володимир (в минулому активні учасники національно-визвольних змагань у лавах Українського Січового Стрілецтва) — стали відомими в Галичині діячами кооперативного руху. У політичному плані вони були провідниками гетьманської ідеї.

Народилися сини Михайла Луцького, як подає «Енциклопедія українознавства», у с. Лука на Самбірщині. (У Вікіпедії помилково вказано місце їхнього народження с. Лука Монастириського району, Тернопільської області). Діяльність кожного із братів Луцьких заслуговує на окреме широке висвітлення.

«ЦЯ УКРАЇНСЬКА ШЛЯХТА НІЯК НЕ «ЕКСПЛУАТУВАЛА» НАШОГО СЕЛЯНСТВА»

У книзі спогадів «На перехресті» син поета-молодомузівця Остапа Луцького та доньки чернівецького професора Степана Смаль-Стоцького Юрій Луцький написав: «Батько мій, Остап, походив зі старої сполонізованої дрібної української шляхти, яка в 19 сторіччі знову українізувалася. Його ім’я в метриці було Станіслав, але коли він став замолоду писати вірші, то вибрав козацьке ім’я Остап (чи не з Гоголя) і таким остав до смерті. Студіював у Кракові і Празі і був захоплений «чужим» світом, який приходив у Галичину з Відня. Його батько, Михайло, був небуденною людиною (залишив спомини), і був одружений з німкенею Михайлиною Шустер...».

ПРАВЛІННЯ ТОВАРИСТВА СІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР У ЛЬВОВІ. ЗЛІВА-НАПРАВО СИДЯТЬ: 3-Й — ОСТАП ЛУЦЬКИЙ, 5-Й — МИРОН ЛУЦЬКИЙ; СТОЯТЬ: 7-Й — ВОЛОДИМИР ЛУЦЬКИЙ, 11-Й — ІВАН ГЛАДИЛОВИЧ, 15-Й — ВІКТОР ВАКУЛОВСЬКИЙ

Висвітлюючи взаємини його родини із селянами, Юрій Луцький пише: «Ця українська шляхта ніяк не «експлуатувала» нашого селянства, але жила близько нього і часто працювала в полі поруч з селянами (які вже від 1848 р. не були кріпаками) і які дуже шанували ім’я австрійського цісаря. Батько мав трьох братів і чотири сестри. Він був найстаршим... Один із братів, Павлусь, покінчив життя самогубством, факт, який у родині замовчувався...

Будучи студентом, Остап писав не дуже добрі вірші і належав до Молодої Музи (він, зокрема, дружив у Кракові з Богданом Лепким, який був ментором М[олодої] М[узи])». «Окрім писання віршів, мій батько в Чернівцях спілкувався з народом, ходив на віча, співав (бо голос мав добрий) і брав участь у редагуванні «Буковини». Пізніше в Чернівцях, завдяки його тестеві, він працював в банку «Селянська каса».

Під час Першої світової війни Остап Луцький брав участь у бойових операціях і як ад’ютант Вільгельма Габсбурга, командира легіону Українського Січового Стрілецтва, був у близьких і товариських стосунках з ним. Зупинившись на цій сторінці батькової біографії, Юрій, зокрема, відзначав: «Із записів батька видно, що він не тільки мав добрий політичний розум і зумів не тільки інформувати князя, а й сам непогано розібрався у скомпільованій ситуації української революції». Після війни Остап Луцький відійшов від літератури і пішов в кооперацію і політику, був директором Ревізійного Союзу Українських Кооперативів у  Львові.

З приходом т. зв. «перших совєтів» на Західну Україну Остапа Луцького спіткала доля сотень видатних діячів краю. На тривалий час призупинився кооперативний рух, що був двигуном економічного становлення широких верств українського селянства в умовах польської окупації. Остапа Луцького заарештовано, заслано на північ Росії, де й обірвалася нитка життя непересічної людини, повної оригінальних задумів на перспективу. Він згинув в концтаборі в Котласі. Дата смерті Остапа Луцького, наведена у Вікіпедії, — 1941 р.

ЗРАЗКОВЕ ГОСПОДАРСТВО МИРОНА ЛУЦЬКОГО

Молодший брат Остапа Мирон Луцький, працюючи на керівних посадах українських самоврядних кооперативних структур, зробив значний внесок у розвиток і становлення кооперації міжвоєнного періоду в Галичині. Цікаві спогади про нього залишив один з чільних діячів поширення  гетьманської ідеї у краї Віктор Вакуловський, який був близько знайомий з родиною Луцьких. Працюючи аґрономом у Рогатинському повіті, Вакуловський проводив для дрібніших господарів оглядові екскурсії на базі грамотно організованого господарства Мирона Луцького, чим сприяв запозиченню його досвіду селянами. Про власників маєтку він згадував з глибокою пошаною: «Панство Луцьких приняли нас радо й щиро... Надзвичайно миле і симпатичне відношення родини Луцьких до першої екскурсії відразу зліквідувало ворожнечу, що її пропагували місцеві радикали». Це та, згадувана В’ячеславом Липинським у листі до Михайла Грушевського, «проклята історична спадщина, котра українських «дуків» і українську «голоту» поділила на два непримиримі, готові  на все — задля взаїмного нищення — табори».

Далі у своїй статті Віктор Вакуловський стверджує: «Від того часу залишилися найкращі відносини з власником зразкового господарства в Янчині. Мирон Луцький мав лише 200 моргів поля, але господарка була добре організована і раціонально проваджена. Під час екскурсії відразу на місці було полагоджено справу набуття у нього расового матеріалу телят, поросят, курей, а також посівного насіння збіжжевих культур». Про надзвичайну зацікавленість селян досвідом авторитетного господаря свідчить наступний витяг зі спогадів В. Вакуловського: «Чутка про господарство М. Луцького та його відношення до селян, зробила своє. Вже не я вишукував бажаючих їхати оглянути господарство «дідича», а господарі почали цього домагатися самі. Майже щороку відбувалися чергові екскурсії на це господарство. В 1938 р. екскурсія нагадувала прощу — брало в ній участь поверх 300 осіб.» .

Незважаючи на заслуги перед краєм, Мирон Луцький змушений був перед наступом червоної армії у вересні 1939 року покинути родинне гніздо і  виїхати на Захід. Повернувшись до Львова  після приходу німців, був директором Цукрового Тресту України (1941—1943). У 1944 році виїхав у Західну Європу, а 1948-го — у Канаду. Помер 1961 року в Торонто. Там і похований.

«СВОМУ ПРИЯТЕЛЕВІ ВОЛОДИМИРУ ЛУЦЬКОМУ... — ВИШИВАНИЙ»

Коли деякі відомості про старших синів Михайла Луцького можна знайти в друкованих засобах масової інформації та інтернеті, то про наймолодшого  Володимира така інформація відсутня. А він теж був землевласником, членом управи гетьманської організації в Галичині, хоча його дочки під час приїзду в Затурці на цьому не акцентували. Запам’яталися лише такі слова пані Ірени: «Мій батько молився на Скоропадського, а Липинського вважав його Пророком».

Володимир Луцький був особисто знайомий і співпрацював із зятем Павла Скоропадського графом Адамом Монтрезором, який пізніше навіть став хрещеним батьком для молодшої його доньки Надії. У другому томі альбома «Скоропадські» поміщено групове фото. Підпис під світлиною свідчить: «Провід гетьманської організації в Польщі.  Яблонів (Польща), 1927 р. Зліва направо: граф Адам Монтрезор, Петро Шостаківський, Іван Гладилович, Володимир Луцький, Віктор Вакуловський».

На одній із фотографій з числа переданих сестрами Луцькими зафіксовано збір гетьманців у їхньому батьківському маєтку в Яблуневі. На ній, крім власника помістя Володимира, сфотографовані: його батько Михайло, брат Мирон, донька Ірена, граф Адам Монтрезор, Іван Гладилович, Михайло Осінчук та ін.

Ще одне групове фото кінця 1930-х рр. подає склад Крайового товариства «Сільський господар» у Львові. Серед цього загалу посередині сидять Мирон та Остап Луцькі. З-поміж інших у верхньому ряду впізнаємо Івана Гладиловича, Віктора Вакуловського та Володимира Луцького.

Як і старший його брат Мирон, Володимир Луцький змушений був полишити свій добре обжитий маєток в Яблуневі та рятувати себе і сім’ю виїздом на Захід. Кінцево, поселившись у Сполучених Штатах Америки, він не поривав зв’язків з друзями, яких доля розкидала по всьому світі. Про це свідчать і деякі фотографії, передані його дочками до музею В’ячеслава Липинського. Зокрема, на зворотному боці власного фотовідбитка ерцгерцог Вільгельм Габсбург залишив автограф: «Свому приятелеві Володимиру Луцькому зі щирим привітом все Ваш щирий і вірний — Вишиваний. У.С.С., Партус 14/ІІ.934.».

На жаль, брати так і не довідалися про долю найстаршого з них — Остапа.  Про місце його загибелі стало відомо для сестер Луцьких з інформації, поданої автором цієї статті на основі повідомлення в Енциклопедії Українознавства.

Заторкнувши через долі окремих історичних постатей цілий пласт української історії, мимовільно ставиш запитання: яким було б життя в Україні, коли б не довелося їй понести такі величезні втрати фізичних і моральних сил народу, його  інтелекту та господарського досвіду? Зрозуміло, що історія не може дати відповіді на це. І все ж... Чи актуальною була б нині  проблема втрати моральності в нашому суспільстві в цілому, а в середовищі т.зв. еліти, зокрема? Чи стояло би так гостро питання браку національної свідомості у представників різних верств, а особливо, у верхніх ешелонах влади? Чи довелося б знову, ніби спочатку, вибудовувати громадські інституції, переймати досвід найближчих європейських сусідів? Адже це все у нас вже було!

Згадаймо і пом’яньмо мільйони українських селян, виморених штучно організованим голодом, сотні тисяч представників наукової інтелігенції, патріотичного духовенства, інженерно-технічних працівників, підданих жорстоким репресіям і тотальному знищенню. Загублено колосально великий потенціал нації. І лише глибоке знання історії рідного народу допоможе нації відродитися, виховати гідних громадян, відповідальних за долю сучасних і майбутніх поколінь.

Віталій КУШНІР, старший науковий співробітник Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського (с.Затурці на Волині)
Газета: