Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
Леся Українка, українська поетеса, письменниця, перекладачка, культурна діячка

«Сила маленьких кроків і безсилля як джерело сили»

5 січня, 2021 - 12:48

Ія КІВА, поетка, перекладачка

 

Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.

Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.


Ія КІВА, поетка, перекладачка

1. 2020-й рік на фоні історії

Коли світ тільки зачинили на пандемію, у голові весь час крутилося запитання: Ковчег чи «Титанік»? Як не дивно, відповідь на нього не така вже й очевидна, адже і рятування, й катастрофа можуть відбуватися не за людським часом, а за біблійним. Але поки корабель пливе, головні слова, які допомагають триматися на воді, — це вдячність і солідарність. Що ми робили в 2020-му році? Ми вчилися плавати: часом у вирі, часом на місці, часом під водою, а часом і геть без води.

2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

По-перше, це медики всього світу, які рятували й продовжують рятувати людей не тільки від коронавірусу, а й в умовах коронавірусу. По-друге, громадяни Білорусі, які завзято й відчайдушно протистоять режимові Лукашенка. І, звісно, героями були всі ми, адже попри абсолютну неготовність до пандемії і наслідків, які вона спричинила в усіх сферах життя, ми продовжуємо рухатися далі, працювати, радіти, любити й бути кращими версіями себе. А прізвище одного з антигероїв у цій відповіді вже є, однак я б воліла, щоб історія його не зберегла.

3. «День» на фоні року.

Я слідкую передусім за рубриками «Українці – читайте» і «Культура», тож раджу прочитати або перечитати два чудових цьогорічних інтерв’ю, які добре закарбувалися в пам’яті: Дмитра Десятерика з перекладачем Петром Рихлом («Поезія Целана потребує вдумливого, терплячого читача») і Марії Чадюк із письменником Сергієм Жаданом («Метафоричний погляд на історію»). Сподіваюся, що і пошук метафор, і поезія, й читання — це те, що ніколи не втратить актуальності.

4. Що надавало вам сил цього року?

Так сталося, що на початку 2020-го року, ще до пандемії, я написала для видання «Новое время» есей «Сильні, як дубовий гай». Текст з’явився у рамках цьогорічної фокус-теми Українського ПЕНу «Що дасть нам силу?» У ньому я спираюся на дві прості й доволі банальні тези: це сила маленьких кроків і безсилля як джерело сили (так, це алюзія на відомий есей Вацлава Гавела «Сила безсилих»). І коли здавалося, що все летить шкереберть, я подумки поверталася до тих слів, які сама ж і озвучила. Щоб стати сильною, треба спочатку визнати своє безсилля або принаймні слабкі сторони, щоб щось змінити в собі чи світі, потрібно рухатися далі. І допомагають у цьому, як і завжди, довгі прогулянки, академічна музика, jazz, вивчення мов і уважність до простих речей (carpe diem). А ще — здійснення відкладених мрій та бажань, адже це не лише приносить приємні емоції, а й змінює мислення. Я, наприклад, цього року вперше в житті запустила повітряного змія й почала вчити їдиш.

5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?

2020-й став роком переосмислення й переустановлення зв’язків. І ця робота із завершенням календарного року навряд чи завершиться. У чомусь це було про нові обрії, коли зум-формат дозволяв виходити за межі звичного фізичного простору, а в чомусь — про абсолютну неможливість контакту й порозуміння. Я не пригадую за ціле своє життя такої кількості егоїзму, агресії та неадекватності водночас, при чому навіть від тих людей, які здавалися мені мудрими й достатньо зрілими. Можливо, коли ми всі почали носити захисні маски, в людей просто не залишилося сил на те, щоб носити ще й маски соціальні. Мабуть, 2020-й рік оприявнив, що просте людське тепло, про яке зазвичай кажуть із іронією, вкрай необхідне для співприсутності й співбуття. Без нього ми починаємо задихатися й марніти, адже самі екрани наших гаджетів, як сонце взимку, світять, але не гріють.

6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?

Я думаю, що за цей час газета «День» стала місцем діалогу, формування спільних цінностей і точкою дотику багатьох фахових і талановитих людей. Щоразу як я дізнаюся, що певна людина свого часу працювала в газеті «День», у мене відчуття, ніби ми потисли одне одному руки. Тільки тривалий проєкт може об’єднати таку велику кількість людей і допомогти відчути причетність до спільної праці. Пишучи, читаючи, думаючи, обговорюючи. Цього відчуття українському суспільству досі дуже бракує.