Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?
Михайло Коцюбинський, український письменник

«Мазепинець полку мистецького»

Як «живе» пам’ять про Данила Нарбута на Черкащині
9 березня, 2017 - 15:46
ФОТО З АРХІВУ "Дня"

З нагоди 100-річного ювілею Данила Нарбута минулий, 2016 рік, на Черкащині став роком вшанування та увіковічення пам’яті видатного митця. Адже саме на Черкащині його творчість мистецтвознавці називають найбільш плідною, та й саме у Черкасах Данило Нарбут провів свої 33 роки життя. Тож упродовж минулого року митці, керівники закладів культури й мистецтв, школярі, студенти, й ті, кому пощастило особисто знати Данила Георгійовича, провели низку пам’ятних заходів. Які умовні «підсумки» року Нарбута і чи жива зараз пам’ять про нього кореспондентові «Дня» розповіли побратими Данила Нарбута, митці й фахівці Черкаського обласного художнього музею.

Сьогодні у стінах Черкаського обласного художнього музею експонуються приватна та музейна колекції творчості Данила Георгійовича. До останньої належать орієнтовно 100 композицій, деякі були подаровані самим художником, деякі закуплені пізніше. «Його знання української історії, без спеціальної на те освіти, вражають навіть фахівців. Все його життя тісно переплетене з історичними подіями, які відбувались в Україні. Знання світового й українського мистецтва у Данила Нарбута були на дуже високому рівні», — зауважила головний зберігач фондів Черкаського художнього музею Ольга Подосьонова. Це й не дивно, адже учителями Данила Нарбута стали відомі особистості. «Серед його учителів були художник-графік Антон Середа, великий митець колорист Федір Кричевський. Першою ж вчителькою його стала донька І. Карпенка-Карого Марія Тобілевич. Саме вона призвичаїла його до читання М. Гоголя. Пізніше між М. Гоголем і Д. Нарбутом вже можна було провести паралель: у їхніх українських творах, таких, як «Ніч перед Різдвом», відчувалась оптимістична палітра, іноді навіть відвертий регіт», — розповіла, знайомлячи кореспондента «Дня» з приватною колекцією учителів Нарбута, музейний фахівець.


«ВИБОРИ КОШОВОГО» / ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ АВТОРА

Побратим Данила Нарбута, заслужений художник України Микола Теліженко згадує свого друга як дуже добру і щиру людину. Свого часу творчі майстерні художників були розташовані в одному будинку, через стіну. Сьогодні на цьому будинку у центрі Черкас встановлено пам’ятну дошку: «У цьому будинку з 1965 по 1998 рік жив і працював народний художник України Данило Георгійович Нарбут».

Данило Георгійович завжди стверджував, що художник не може бути злим і жадібним. «Данило був настільки щедрий, що дарував багатьом своїм друзям роботи. Колекцію писанок подарував у художній музей. Хтось приходив до нього в майстерню, хвалив його живопис, Данило запитував: «Подобається? На, забирай». Коли почалася революція, дід Данила — Іван — пороздавав усе своє сільськогосподарське приладдя, корови, коні. Взяв горщик із золотими монетами і десь пішов, куди — ніхто не знає, напевно, по дорозі його вбили. Тож таку вдачу перейняв і його онук Данило», — розповів Микола Теліженко.

Данило Нарбут багато читав, не розлучався з книжкою до останнього дня. «Він без книжки не лягав спати. Часто дивувався з молодих художників: як же вони можуть малювати, якщо вони не читають? Для нього було за щастя малювати багатофігурні композиції, у наш час таких художників мало. Любив тих художників, які придумують, а не зображують. Як у одному крилатому вислові: «Мистецтво — велика брехня, і хто переконливо щось бреше, той найбільший художник», — пригадує далі Микола Теліженко. Загалом по життю він був великий жартівник, мав у своєму арсеналі безліч анекдотів. «Навіть тоді, коли його везли в обласну лікарню з пневмонією, по дорозі Данило розповідав анекдот, досі пам’ятаю, який. Але врятувати його вже не змогли. І сама творчість митця — це фактично М. Гоголь у фарбах, на полотні. Він оформив орієнтовно 300 вистав в українських театрах, малював декорації», — каже М. Теліженко.

До сьогодні Микола Теліженко зберігає у майстерні фотографії з другом, публікації про нього у газетах, журналах, наукові праці. Так, у журналі «Образотворче мистецтво» головний редактор Олександр Федорук написав про нього статтю «Мазепинець полку мистецького»: «Данило Нарбут, син Георгія Нарбута, батька, який ще 1912 року означував свої національні козацькі корені в підписі під родинним гербом «мазепинець полку Черниговского, Глуховской сотни, старшинській син и гербовь и эмблемать живописець», — він, Данило Нарбут був відданий його суспільно-естетичним ідеалам і про себе неодноразово повторював, слідом за батьком: «Хочу віддати Україні всі свої сили».

Побратим Данила Руслан Зайченко, член УНА-УНСО, свого часу писав: «Із смертю Діда у Черкасах закінчилась ера Нарбута. Після цього поняття «культура» для мене асоціюється із словами «заробітчанство» та «кар’єра». Нарбут стоїть в одному ряду з такими велетами духу, як Стус, Литвин, Тихий, Красівський, Патріарх Володимир, Чорновіл, Лупиніс. Їх вирізняла якась скажена енергія, жадоба життя і боротьби».

І сьогодні черкаські художники свої праці та публікації присвячують Д. Нарбуту, розповідають про невідомі сторінки з життя майстра, серед них — заслужений художник України Олександра Теліженко: «Невблаганно плине час, забираючи від нас найкращих, найдосвідченіших. За останні роки Черкаський осередок Спілки майстрів народного мистецтва України втратив таких відомих творців, як Катерина Кайдаш-Машківська, Іван Сухий, Іван Лисенко. Феномен продовження життя майстра в його мистецтві є пробним каменем перевірки на справжність, на істинну життєву велич його самого та його доробку. Ще один титул мав Данило Георгійович, неофіційний, але зігрітий душевним теплом усіх, хто його знав, — Дід. Наш Дід був стовпом, котрий тримав небо нашої черкаської інтелігенції, об’єднував і консолідував навколо себе людей, незалежно від віку, рангів і переконань. Він ішов до міського голови з вимогою: «Отямтесь, гинуть дуби!», відстоював права художників і майстрів».

Нині у Черкаській художній школі ім. Д. Нарбута передають досвід молодим талантам. «Приємно, що викладачі дають дітям завдання малювати за мотивами творів Д. Нарбута, вони бігають у художній музей, який поряд, дивляться», — розповів Микола Теліженко. Щоби зберегти пам’ять, у художньому музеї проводять інтерактивні екскурсії, «Нарбутівські читання», квести за такими напрямками його творчості: історія картини «Страшний суд» Д. Нарбута, історія Київської Русі в художній серії картин митця, серія картин «Черкаський базар», історія українського козацтва в портретних серіях «Гетьмани» та «Полковники» Д. Нарбута, джерела «Сміхової культури» у творчості Д. Нарбута (Франс Халс — Ілля Рєпін — Микола Гоголь — український фольклор) тощо. Відтак Данило Нарбут — усе ще серед нас.   

Інна МОЛЧАНОВА, Черкаси
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments