Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

256 велосипедистів на день... Де більше?

Чому чиновники не хочуть пересідати на велосипеди, які професійні перспективи відкриває цей вид транспорту й коли в Україні нарешті з’явиться зручна велоінфраструктура
19 жовтня, 2013 - 13:18
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Враження від поїздки на велосипеді навіть у межах одного міста можуть бути дуже різними. Про те, як зробити таку поїздку безпечною та приємною, нещодавно у Львові обговорювали велоактивісти з різних регіонів України.

«Транспорту з кожним роком стає дедалі більше. А розвиток транспортної інфраструктури не може збільшуватися безкінечно, та й не потрібно цього робити. Можна зменшити використання автомобіля, а збільшити використання таких чистих і енергонезатратних видів транспорту, як велосипед. Так зробило багато успішних країн світу», — говорить радник міського голови міста Львова з питань розвитку велоінфраструктури Олег ШМІД.

На його думку, в Україні цей процес уже запущено. Роком народження велоінфраструктури в нашій державі він вважає 2011 рік.  «Тоді це питання «прорвало». Десь фарбою по ямах і вибоїнах на асфальті намалювали вело доріжку; десь встановили велостійку; десь розпочали роботу над  концепцією розвитку велоінфрастурктури», — пояснює він.

Щоправда, відтоді українським велосипедистам не стало надто комфортніше їздити, адже належних умов для цього досі немає: в Одесі всього одна велодоріжка, в Луцьку — жодної, в Донецьку — одна. На цьому тлі Львів із майже тридцятьма кілометрами смуг для пересування на велосипеді виглядає доволі оптимістично. Утім, і тут про комфортну та безпечну їзду наразі говорити зарано. Адже готові лише фрагменти інфраструктури, короткі відтинки велодоріжок на окремих вулицях, які не з’єднані між собою в єдину мережу.

У Львівській міській раді пояснюють: велодоріжки зараз роблять там, де випадає для цього нагода: на вулицях і дорогах, де проводять ремонти. Мовляв, якщо не зробити їх на цих вулицях тепер, то наступного разу нагода зробити шляхи для велосипедистів з мінімальними затратами може випасти через десятиліття.

«Важливо відразу зарезервувати місце під велодоріжку, а згодом вона буде з’єднана й із іншими вулицями в єдине ціле. Нині ми працюватимемо над тим, щоб поєднати те, що вже збудовано», — говорить Олег Шмід. За його словами, комфортним для велосипедистів Львів має стати до 2020 року — коли буде завершено Програму розвитку велоінфраструктури, відповідно до якої повинні з’явитися 268 кілометрів шляхів для двоколісного транспорту.

Утім, збудувати велоінфраструктуру — це лише перший крок. Другий — зробити її функціональною. «Важливо, щоб була взаємоповага між усіма учасниками руху. Ми можемо вкладати гроші в будівництво велодоріжок, але якщо по них не їздитимуть велосипедисти, а паркуватимуть авто та ходитимуть пішоходи — це просто викинуті марно гроші», — констатує Олег Шмід.

ПИТАННЯ ІМІДЖУ                          

«Свого часу я їздив на велосипеді на роботу. Друзі називали мене ненормальним. Зараз на велосипеді не їжджу», — розповідає пан Андрій, 40-річний чиновник  одного із обласних центрів Західної України. У його оточенні вважають, що велосипед — це дитяча іграшка або спосіб пересування для незаможних людей у селах.

Добиратися до місця роботи на велосипеді — це смішно, вважає й мер Донецька. Улітку Олександр Лук’янченко заявив представникам ЗМІ, що не їздитиме на роботу на велосипеді, щоб не здаватися смішним: «Я не хочу смішити народ... На велосипеді я можу на відпочинок їздити.  Гадаю,  мої колеги з далекого зарубіжжя, які раніше це робили, їздили перед виборами, напевно», — пояснив мер. Він також заявив, що добиратися на двоколісному транспорті можуть хіба що мери невеличких міст, де проживає 1200 — 1600 жителів.

Натомість у Львові активно працюють над промоцією велосипеда як виду транспорту. І хоча мер міста Лева також добирається на роботу не на ровері, у Львові зняли серію роликів про людей — різного віку та різних професій, —  які добираються до роботи саме  двоколісним транспортом. Тут і громадські діячі, й науковці, й перукарі. Люди розповідають про переваги велосипеда та про причини, які підштовхнули їх обрати саме цей транспорт.

256  ВЕЛОСИПЕДИСТІВ НА ДЕНЬ

«Говорити про тенденції щодо розвитку велоруху можна, опираючись на дані продажу велосипедів. За даними магазинів у Львові, щороку кількість їх продажів зростає на 25 — 40%», — розповідає Олег Шмід.

Намагаються порахувати велосипедистів і на окремих велодоріжках міста. Наприклад, у Львівській міськраді підрахували: на вулиці Липинського (де нещодавно збудували одну з найпротяжніших у місті велодоріжок) за день проїжджає 256 велосипедистів. «Для порівняння, в  Копенгагені на центральній площі стоїть реєстратор, який фіксує велосипедистів. Там за день проїжджає до 20 тисяч людей», — говорить Олег Шмід.

«СПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ — ОБ’ЄДНАННЯ ЗУСИЛЬ»

Щоб змусити керівників міста займатися розвитком велоінфраструктури, потрібно не конфліктувати з ними, а намагатися переконати їх у важливості проблеми, вважає керівник напряму захисту прав та інтересів громадян Донецької обласної організації — Комітет виборців України — Тетяна Дурнєва: «Ми працюємо за принципом: «спільні інтереси — об’єднання зусиль». Питання вирішується швидше, коли влада розуміє, що це — проблема всього міста. Рік тому ми провели перший міні-референдум про надання права жителям Донецька безпечно та комфортно користуватися велосипедним транспортом. Рік тому в Донецьку не було жодної велосипедної доріжки, й ніхто про це не говорив. Після міні-референдуму ми зібрали всі пропозиції (їх було понад сто), проаналізували їх,  узагальнили й направили листом до мера. Це був вересень. А вже в  листопаді міськрада прийняла програму розвитку дорожнього руху, в якому було два пункти: розробити концепцію розвитку руху велосипедного транспорту в Донецьку до 2015 року (це вже  виконано) та виконати проектування й будівництво велосипедних доріжок до 2015 року. Так ми отримали документ, до якого можна апелювати» (нагадаємо, «День» писав про цю ініціативу в циклі статей).

Відтоді в місті вже з’явилася перша велодоріжка. І хоча наразі це краплина в морі — це важливий перший крок, переконана Тетяна Дурнєва, адже міська влада врешті побачила й зрозуміла, що проблема існує.

ВЕЛОІНІЦІАТИВИ

Тим часом велосипед для українців стає не лише засобом, яким можна добратися на роботу, а й безпосередньо робочим транспортом. Поштарі на велосипедах  — звична для України картина. А от велосипедисти-правоохоронці для більшості українців поки що асоціюються хіба що з американськими фільмами. Проте в Луцьку такий спосіб пересування правоохоронці вже випробували та оцінили його переваги. Захисники порядку стверджують — на велосипеді в разі потреби значно простіше догнати порушника.

— Станом на сьогодні закупили шість велосипедів. Вони вже пропрацювали літо. На першому етапі ми побачили, що від такого нововведення є позитивні  результати. Тому зараз плануємо закуповувати більше велосипедів. На наступний рік плануємо мати їх десять-дванадцять, — говорить начальник Луцького міського відділу внутрішніх справ Василь МАРЧИШАК.

Патрулюють на велосипедах у Луцьку здебільшого в парках. Лише в святкові дні, коли перекривають для в’їзду автомобілів центральні вулиці, велопатруль працює й там. На двоколісному транспорті виїжджають лише в хорошу погоду.

Усе частіше на вулицях українських міст можна зустріти й велокур’єрів. Уже третій рік у Львові працює 28-річний незалежний велокур’єр Юрій. «Замовлення бувають різні. Перевезти документи, доставити квіти, іноді просять купити й привезти їжу з улюбленого закладу громадського харчування», — розповідає хлопець.  За день Юрій встигає «намотати» в середньому 120 — 160 кілометрів. Девіз відомого львівського велокур’єра: «У будь-який час, у будь-яку погоду».

Ще одну бізнес-ідею вигадали в Одесі. Тут у разі потреби до вашого велосипеда може приїхати «велодоктор»:

— Складно й незручно транспортувати поламаний велосипед до майстерні. Тому ми започаткувати службу «велодоктор» — у разі незначних поломок майстер протягом півгодини приїжджає на місце події й ремонтує ваш велосипед. Ціни в службі дуже демократичні: виїзд майстра коштує  15 гривень, заклеїти шину — ще 10.  Це значна економія часу та зусиль, особливо якщо врахувати, що поламаний велосипед довелося б везти до майстерні на таксі, — розповідає один із засновників служби, велоактивіст із Одеси Юрій ПРАЗДНИКОВ.

Наталя ГОРБАНЬ
Газета: 
Рубрика: