Найбільша честь, яку може зробити людині історія, - це нагородити її званням миротворця.
Річард Ніксон, 37-й Президент Сполучених Штатів Америки

26 нагадувань про Голодомор

У США триває віртуальна виставка українсько-американської художниці Лідії Боднар-Балагутрак
20 листопада, 2020 - 11:51
«ІНШИЙ РІЗНОВИД ІКОНИ»

Цей проєкт був спільно створений і втілений командою активних учасниць українських громад: Роксоланою Кармазин (Даллас), Христею Бриндзьою (Г’юстон), Ксенією Рихтицькою (Детройт), Анізією Кармазин (Пітсбург) та Олею Черкас (Санкт-Петербург) у співпраці з мисткинею Лідією Боднар-Балагутрак. На виставці, яку можна переглянути зокрема й на сайті Колумбійського університету за посиланням  (у PowerPoint) та  (у форматі PDF), а так само на сайтах різних українських організацій у США, представлено 26 робіт змішаної техніки. Захід безоплатний і триває протягом листопада 2020 року.

ВІД НЕВЕЛИКОГО ТЕХАСЬКОГО ПРОЄКТУ — ДО ПРЕДСТАВЛЕНОГО В УСІХ США

Як розповіла одна з кураторок виставки пані Роксолана КАРМАЗИН (яка, до речі, поділилася, що любить «День» і купувала його, перебуваючи в Україні), ідея цього проєкту виникла ще на початку липня — тоді вона звернулася до художниці з Г’юстона Лідії Боднар-Балагутрак, щоб обговорити можливість створити віртуальну виставку її творів на тематику Голодомору і в листопаді представити її загалу. «Ми були в захваті, коли вона погодилася, — каже кураторка. — Лідія надіслала мені тонни письмових матеріалів та зразки своїх робіт, що стосуються Голодомору-геноциду, і з цього я вибрала двадцять шість робіт і почала створювати виставку за допомогою PowerPoint».

«Ми розпочали цей проєкт як виставку, яку будуть спільно представляти українські організації в Техасі, але такий інтерес був і за межами Техасу, і через пандемію було і є сильне прагнення до цікавих віртуальних програм, — продовжує пані Роксолана. — Виставка пройшла шлях від невеликого техаського проєкту до надзвичайно потужного, і зараз його демонструють у всіх США та Канаді. Орієнтовно сорок організацій демонструють цю виставку».

«Крім того, мистецтво — це чудовий спосіб дізнатись про цю важливу тему, і я думаю, що творчість Лідії — потужний спосіб зробити це. Коли ви дивитесь на її роботи, вас одразу вражає ця моторошна і переконлива, але красива презентація», — ділиться міркуваннями кураторка.

«ДЛЯ ТОГО, ЩО Я ХОТІЛА ПЕРЕДАТИ ГЛЯДАЧЕВІ, НЕ ВИСТАЧАЛО ПРОСТО ФАРБ»

Авторка представлених робіт, Лідія Боднар-Балагутрак, працює на факультеті Школи мистецтв Гласселла в Музеї образотворчих мистецтв у Г’юстоні. Її картини можна знайти в музеях та приватних колекціях США та Європи. Пані Лідія розповідає, що тема Голодомору в її творчості виникла після першого відвідування України — це було 1991 року, незадовго до того, як наша країна відновила незалежність. «Я тоді була дуже вражена, що багато людей, яких я зустрічала у Львові та інших містах, не знали про Голодомор або, може, не хотіли говорити про нього. Ця тема не була популярною серед художників. Коли я повернулася, то вирішила бути своєрідним свідком тої історичної події, бо навіть в Україні про це не знали, а тут, у Америці, і поготів. Я знаходила інформацію, копіювала фотографії, і всі ті різні матеріали використовувала в своїх творах», — розповіла вона нещодавно в подкасті «Завзятість» організації «Український Сан-Антоніо» (його можна прослухати за посиланням). Водночас Лідія Боднар-Балагутрак відзначає, що тепер в Україні відбуваються глибокі дослідження, історики і митці займаються цією темою, і це її дуже тішить.

Українсько-американська мисткиня народилася і виросла в США, є громадянкою цієї країни, їй легше говорити англійською, та водночас жінка дуже вдячна, що батьки в дитинстві говорили з нею українською і плекали в ній українство.

«Вибираючи інформацію, зібрану з різних документальних джерел, я впорядковую її, створюючи своєрідний діалог, який пізніше лягає колажем на поверхню полотна, дошки чи паперу. Я виростала в двох культурах — спадковій, яку плекала моя сім’я, що змушена була втікати з України після Другої світової війни, а також культурі Америки — країни, яка дала прихисток моїй родині, в якій я народилася, виросла, живу і працюю, — каже авторка. — Мої роботи висловлюють моє захоплення людською гідністю та особистістю».

Щодо власне творів на тему Голодомору, то в них художниця часто звертається до формальних засобів, властивих іконопису. Водночас наголошує: її твори не є іконами. «Те, що я роблю, — колаж, змішана техніка:  рисунок, малюнок і навіть 3D — то досить традиційні форми, які я вміщую разом. Це почалося від першої поїздки в Україну. Бо для того, що я хотіла виголосити і передати глядачеві, не вистачало просто фарб. Треба було вкласти дійсно правдиві речі — листи, описи, фотографії. Так виникало тло, на яке я накладала більше інформації. Якщо подивитися на мої твори, то людська постать зникла, її зображення немає, але людина там діє — в словах, фотографіях...», — поділилася Лідія Боднар-Балагутрак у згаданому подкасті. Один із її прийомів — накладання своєрідного рослинного «покривала» на тло робіт. Авторка пояснює, що на неї дуже великий вплив справило відвідування Чорнобиля кілька років тому — де полишена людиною територія повністю заросла деревами і кущами. «Ніби природна ковдра, яка загоює, — ділиться пані Лідія. — Тепер я вживаю такий метафоричний образ».

Художниця розповідає, що їй дуже цікавий відгук на представлені роботи саме української громади. «Адже я все-таки сприймаю Україну моїми американськими очима», — зізнається вона. Презентація цієї виставки планувалася й наживо —  у Львові та інших українських містах, та, на жаль, коронавірусна пандемія, змусила відкласти ці плани. Але — не скасувати. Тож сподіваємося на продовження проєкту.

Ольга ХАРЧЕНКО, «День». Ілюстрації з виставки «Голодомор: Пам’ять»
Газета: 
Рубрика: