Жалься, Боже, з України, що не вкупі має сини!
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман

30 тисяч ентузіастів

Національна спілка краєзнавців святкує 85-річчя
3 червня, 2010 - 00:00
ПІД ЧАС СВЯТКУВАННЯ 85-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ ЗАСНУВАННЯ СПІЛКИ, КРАЄЗНАВЦІ ЗА СВОЇ ЗДОБУТКИ ВІДЗНАЧЕНІ ЧИСЛЕННИМИ ГРАМОТАМИ / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

Не полюбивши свою малу Батьківщину, не зможеш полюбити Україну, — переконані краєзнавці, які повністю себе присвячують пізнанням минувшини країни та збереженню її цінностей. Починати відновлювати гідність і духовність варто із вивчення «малої історії» — історії міст і сіл регіонів. Своїми дослідженнями вони доводять, що Україна має історію, якою ми повинні пишатися, на якій варто виховувати майбутнє. На такому переконанні непохитно тримається Національна спілка краєзнавців ось уже 85 років. За ці роки вона набралася сил і зросла до національних масштабів (мала статус Всеукраїнської). Сьогодні спілка — це 2 тис. відданих справі фахівців, з яких п'ять академіків, шість членів-кореспондентів НАН України, 79 докторів, 152 кандидати наук і сім Героїв України. Проте це тільки верхівка, що тримається на міцному фундаменті краєзнавців кожного села й міста, а це понад 30 тис. фахівців.

Видання енциклопедичної «Історії міст і сіл України» було затверджено урядом ще у 2002 році, проте й до сьогодні ні копійки на видання проекту не надійшло. Краєзнавці не втрачають надії і працюють самотужки над збором матеріалу. Фахівців турбує те, що за цей час близько 2 тис. сіл зникло із території України, тільки зусиллями спілки дані про зниклі населені пункти збереглися. Про потребу оновити й переглянути історію українських населених пунктів говорить сама історія, яка внесла безліч коректив у розвиток як кожного села, так і України в цілому. Попереднє 26-томне видання «Історії міст і сіл Української СРС», що вийшло в світ у 70-х роках, по відомим усім причинам не могло врахувати факти ні репресій, ні Голодомору. Проте ця, хоча й застаріла, енциклопедія є унікальною у своєму роді. Такої праці не має жодна країна колишнього Радянського Союзу, за яку не без «пручання» партійної верхівки союзу, проте цілком заслужено, було відзначено Державною премією голову спілки, Героя України Петра Тронька. Саме Петро Тимофійович стояв біля основ сучасного краєзнавства.

— «Зоряним» часом українського краєзнавства ми сьогодні називаємо 20-ті роки минулого століття. 26 травня 1925 року в приміщенні Харківського ветеринарного інституту зібралися представники 22 регіональних краєзнавчих осередків, щоб створити Український комітет краєзнавства як постійно діючий орган. Закипіла робота: збиралися конференції, відкрито було журнал «Краєзнавство», вивчалася історія у 32 округах, проте не судилося... Тоталітарний режим швидко згорнув цю діяльність, знищивши 30 тис. дослідників рідного краю, — розповідає 94-річний Петро Тимофійович. — І тільки в повоєнні роки життя українського краєзнавства відродилося.

Голова спілки Петро Тронько — легендарна людина. Саме завдяки йому ми маємо відновлений Михайлівський Золотоверхий собор, а також Успенський собор Києво-Печерської лаври. Ці та інші пам'ятки постали із руїн за рахунок створеного Петром Тимофійовичем та Олесем Гончарем Фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини, який нині носить ім'я письменника. У 1943 році Петра Тимофійовича було поранено на фронті, він повернувся до Києва, де своїми руками, разом із жінками й дівчатами міста, відновлював зруйнований Хрещатик та історичні пам'ятки Києва. Побачивши замість сподіваного храму руїни, він і дав собі слово відновити Успенський собор. Сказав — зробив.

Незважаючи на значні здобутки, і до сьогодні спілка не має свого приміщення. Проте знаходяться небайдужі по областях, які самотужки намагаються вирішувати підтримку своїх краєзнавців. Так Івано-Франківська обласна рада запровадила три обласні премії у галузі краєзнавства по 15 тис. кожна. Нині найбільш активний краєзнавчий рух у Волинській, Хмельницькій, Полтавській, Одеській, Донецькій областях та АР Крим.

— Краєзнавство — безмежна наука, як широка народна ріка, яка не має ні початку, ні кінця, бо це історія народу. Не потрібно ставитися до краєзнавців, як до самодіяльного руху, адже напрямків у цій сфера дуже багато: і туристичний, і науковий, і освітянський, і історичний, дослідження в яких проводить українська еліта, — коментує заступник голови спілки Григорій Клепак. — Українці мають достойну історію, проте не вміють її правильно подати. Наприклад, США святкували 230 років прийняття конституції, а наша Конституція, написана Пилипом Орликом, має понад 500-літню історію, і ніхто про це не згадує. Влада змінюється, а держава залишається, тому саме краєзнавці мають дбати про її духовні основи.

Регіональні осередки спілки виявляють всю винахідливість, щоб в умовах «державної мовчанки» все таки працювати на повну силу.

— За чотири останні роки під патронатом спілки і району ми створили шість музеїв — розмах, який не під силу й столиці! — розповідає голова Обухівської районної ради, член спілки Анатолій Шоференко. — Нами відкрито перший у світі Музей Інокентія Хвойки в селі Халеп'я Обухівського району, який уже працює другий рік. Зараз започатковано створення Музею Івана Франка, це всього третій музей на Україні (інші два — у селі Нагуєвичах та у Львові). Створено музеї в історичному селі В'ятичів (Святоколч), куди за часів Київської Русі з'їжджалися удільні князі, а також у давньому селі Копачів, тут же встановлено пам'ятний хрест руських дружинників. А також краєзнавчі музеї в селі Перегонівці, Красна Слобідка, а в Германівні відкрито чотири музеї (!). Крім цього, ми відкрили майже 40 меморіальних дошок. Наприклад, встановлено пам'ятний знак Василю Зражевському, який у 1764 році мав 64 прихода, за православну віру він і постраждав — йому було відтято ліву руку. Разом з тим ми встановили 12 пам'ятників: і Костянтину Острозькому, і Князю Володимиру, і Леонтію Скопі, який у1825 році підняв на повстання 800 осіб.

За словами Анатолія Миколайовича, ще одним важливим кроком до пізнання славетної минувшини є видання історичних книг. Так, тільки в цьому районі написано 12 книг по історії сіл Обухівщині. А в селі-музеї Германівці створено 14 книг, що розкривають історію села. (Тут встановлено 30 меморіальних дошок і 27 пам'ятників.) Побачило світ також трьохтомне видання про історію Обухівського району, а також книги про видатних чоловіків та жінок району. Ці відомості — вже готові матеріали для «Історії міст і сіл України» в новому виданні. І це промовистий приклад для наших урядовців того, як потрібно працювати.

Юлія ЛИТВИН
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments