Існування нації спирається на свідому волю її членів.
Іван Лисяк-Рудницький, історик, публіцист, педагог, дослідник української суспільно-політичної думки

Активізувати молодь та... публічний простір

Невеликі міста вивчають та діляться досвідом, як організувати дозвілля з обмеженими ресурсами
16 жовтня, 2020 - 11:18
ФОТО НАДАНО МОЛОДІЖНИМ ЦЕНТРОМ «КВАДРАТ», м. ВІННИЦЯ

Міста часто асоціюються зі значним спектром можливостей, зокрема, і для дозвілля. Киян, наприклад, навряд чи вдасться здивувати галереєю чи хабом, яких у столиці відкрито чимало. Натомість для деяких міст це й досі тільки плани на майбутнє, що вкотре нагадує про різний рівень забезпечення культурною інфраструктурою на теренах України. «Міста 300 тисяч: молодь, дозвілля, культура» — дискусія, яка акцентує увагу якраз на цій специфіці: як молодь проводить своє дозвілля та як хотіла б, і що для цього потрібно. Водночас така дискусія — ще й добра нагода дізнатися більше про життя інших міст, у цьому випадку — Вінниці, Полтави та Рівного.

ВІД ХАКАТОНІВ ДО РЕКОНСТРУКЦІЇ ДАВНЬОРУСЬКОГО ГОРОДИЩА

Спершу про здобутки щодо організації дозвілля молоді, якими поділилися представниці кожного з міст. Аліна ДЯЧЕНКО, директорка вінницького «Інституту розвитку міст», розповіла про розвинену інфраструктуру для громадської діяльності. Зокрема, в центрі Вінниці є молодіжний центр «Квадрат» на 400 квадратних метрів, де до карантину весь час відбувалися масові заходи. Також існує багато закладів: від антикафе до креативного простору «Артинов» (де можна проводити і неформальні зустрічі, і камерні концерти). Ще однією важливою локацією у Вінниці є хаб «Місто змістів».

Щодо суто культурного дозвілля, то в місті привели до ладу та устаткували новим обладнанням муніципальний кінотеатр. На території санаторію імені М. Коцюбинського почали організовувати заходи на свіжому повітрі. Громада активізує і простір закинутих будівель — так сталося, наприклад, із територією колишнього заводу «Кристал».

«Інститут розвитку міст» також має відділ урбаністики, який реалізує власні проєкти.  Зокрема, до невеличкого скверу в центральній частині міста додали культурний контекст — він буде присвячений художнику Натану Альтману (відомий кубіст, скульптор і театральний художник), який народився у Вінниці. Тож це місце добре підійде для проведення художніх пленерів. Аліна Дяченко розповіла, що це також і спосіб розповісти самим вінничанам про їхнього знаного у світі земляка. Ще один проєкт — перетворити територію біля музею М. Коцюбинського у простір для літературних подій. На думку директорки вінницького «Інституту розвитку міст», дуже важливо, щоб були тематичні локації, присвячені живопису, літературі тощо.

ЩООСЕНІ У КИЇВСЬКОМУ ПАРКУ ШЕВЧЕНКА ДЛЯ ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ ПРОВОДЯТЬ «НАУКОВІ ПІКНІКИ», ПОДІБНІ ЗАХОДИ — МРІЯ ДЛЯ НЕВЕЛИКИХ МІСТ ТА МІСТЕЧОК, ТОЖ АКТИВІСТИ НАТХНЕННО ШУКАЮТЬ МОЖЛИВОСТІ, АБИ ОРГАНІЗУВАТИ ПОДІБНІ ПРОЄКТИ І В СЕБЕ ВДОМА / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Менеджерка культури, артистична та операційна директорка міжнародного джазового фестивалю «ART JAZZ», організаторка культурних, освітніх та мистецьких подій Рівного Олена ШУЛЬГА згадала й інші формати дозвілля міста, адже вагомою є не тільки культурна складова, а й освітня. Наприклад, у Рівному проводиться багато хакатонів на різні теми: від ІТ до креативних індустрій. Освітню складову має також і фестиваль «ART JAZZ», який уже протягом багатьох років організовує школи для джазових музикантів — для цього запрошуються українські та польські викладачі. Цьогоріч, попри пандемію, вдалося провести Школу бродвейського театру та хіп-хопу, у якій взяла участь молодь з усієї України (ясна річ, з дотриманням усіх вимог).

Також Лена Шульга розповіла про роль палаців дітей та молоді, будинків культури, на основі яких діють театри, курси вокалу, хори, ансамблі, танцювальні студії, і згадала про масштабний проєкт «Городище Оствиця» — реконструктори прагнуть відтворити давньоруське городище, яке в ХІ—ХІІ століттях існувало на лівому березі озера Басів Кут. До цієї праці залучено багато молоді.

Про формат краєзнавчого арт-вікенду в Полтаві розповіла Марина ГЕРАСИМЕНКО — директорка місцевої школи неформальної освіти. Темою цьогорічного заходу, що відбувався у дворі Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, став культурний код «Енеїди» Котляревського в ілюстраціях та творах мистецтва. Також Марина Герасименко зазначила про велику кількість туристичних об’єктів Полтави.

ЗОНИ РОСТУ

Важливим аспектом для цілісного розуміння дозвілля зазначених міст є і розуміння  тих викликів, з якими вони зіштовхуються. Окрім спільної проблеми для всіх — виїзду активної молоді за кордон, яка має вирішуватися у комплексі з низкою економічних питань, є виклики й на рівні суто громади. Скажімо, для багатьох міст проблемою лишається питання культурної інфраструктури. У Вінниці, наприклад, є багато комерційних майданчиків, але художникам часто бракує коштів, щоб провести там виставку. Тому, як розповіла Аліна Дяченко, віддушиною для митців стають мурали, які замовляє місто (щороку — п’ять муралів). Бракує також просторів для концертів і театральних постановок молоді. Міський театр, Будинок офіцерів як концертний зал — це достатньо академічні простори. А молодь хотіла б локацію, де могла б демонструвати свої експериментальні роботи, і не у форматі фестивалю (що відбувається зазвичай раз на рік), а на постійній основі.

Марина Герасименко розповіла, що Полтава дуже потребує хабу, де активні жителі міста могли б збиратися та організовувати свої події. Ще один виклик — поширення інформації та покращення роботи транспорту, щоб жителі передмістя Полтави також могли дізнатися й відвідати заходи.

Загалом, Марина Герасименко окреслила ще кілька важливих питань, що потребують вирішення. По-перше, бізнесу, громадянському суспільству й владі потрібно вчитися віднаходити спільну мову, щоб разом реалізовувати корисні для міста проєкти. Як наголосила Марина Герасименко, Полтава має величезний невикористаний потенціал: існує дуже багато культурних «знакових точок», які й досі лишаються неактивізованими. Останній пункт зачіпає ще одне спільне питання — як залучати молодь до активності, зокрема щодо активного культурного відпочинку. І з цим пов’язане друге питання — як звертатися до молоді «її ж мовою» і водночас зберегти й передати власні цінності, тобто досягаючи певної аудиторії, підтягувати її на новий рівень.

По-третє, потрібно враховувати всю різноманітність аудиторії. Наприклад, одна зі слухачок онлайн-дискусії написала, що більшість муніципальних заходів, які відбуваються у Вінниці, — для батьків та малих дітей. А як бути молоді, яка не має дітей? І це тільки один з прикладів; у кожному місті своя ситуація і свої способи її вирішення. Наприклад, Марина Герасименко зазначила, що у Полтаві заходи для школярів 14—16 років майже відсутні. Натомість у Вінниці існує «Бюджет шкільних проєктів», куди школярі можуть подати свої ідеї та реалізувати їх коштом міського бюджету, що допомагає підтримати активну молодь.

Можливо, скоро можна буде запозичити ще один досвід цього міста — зараз розробляють інтеркультурну політику, щоб інтегрувати іноземних студентів у розвиток Вінниці. Утім, загалом врахування усіх груп населення під час створення проєктів для міста й досі лишається викликом. Ідеться і про інклюзивність міського простору, і про роботу з молоддю з неблагонадійних сімей та ін.

Окремий пласт роботи — проведення соціологічних опитувань, аби краще розуміти власну громаду. Щодо дозвілля молоді Івано-Франківська, Херсона та Хмельницького, то відповідні дослідження вже проводить аналітичний центр CЕDOS за підтримки Українського культурного фонду. Сподіваємося, його висновки будуть корисними і для інших українських міст.

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: