Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Бацила Коха і Ми: хто кого?

В Україні щодня реєструється 92 нових випадки захворюваності на туберкульоз
24 березня, 2011 - 00:00
ВАСИЛЬ ПЕТРЕНКО
ОДНА З ФОТОРОБІТ МАКСИМА ДОНДЮКА / ФОТОРЕПРОДУКЦIЯ МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Початок на стор. «1-а ШПАЛЬТА»

— Національна програма боротьби з туберкульозом, що реалізується впродовж останніх років, все ж призвела до деяких зрушень у цьому протистоянні. Безкоштовне забезпечення пацієнтів протитуберкульозними препаратами залишається безперебійним, здійснюються різні фронтальні проекти, і з 2006 року смертність від туберкульозу почала поступово, хай і повільно, знижуватися, чого не можна поки сказати про інші показники. Проте найважливіше інше — наявність чіткої концепції нової загальнодержавної програми протидії захворюваності на туберкульоз, розрахована на 2012—2016 роки. Розпорядження про це нещодавно підписав прем’єр-міністр України М. Азаров. Прокоментуйте, будь ласка, значущість цього акту.

— Варто відзначити, що у розпорядженні глави уряду вказується: «МОЗ України розробити, надати до 30 липня 2011 р. і подати на розгляд Кабінету Міністрів України проект даної програми». Зрозуміло, щодо виконання цих кроків здійснена велика аналітична робота, й документ практично сформований. Ось деякі вихідні тезові положення. Поширення туберкульозу, перш за все мультирезистентного (коли інфекційні чинники спочатку стійкі до основних протитуберкульозних препаратів), являє собою загрозу національній безпеці країни, є однією з причин втрати працездатності й здоров’я, інвалідності й смертності серед населення України. Ситуація свідчить про актуальність проблеми бідності й соціальної нерівності, вимагаючи постійного збільшення витрат із державного бюджету. Україна займає друге після Російської Федерації місце серед країн європейського регіону із захворюваності на туберкульоз. У 2010 році його показники були значними. За оцінками ВООЗ, 16% хворих із новими випадками туберкульозу й 44% хворих із його повторними випадками, страждають мультирезистентними формами захворювання. У країні реєструються випадки майже невиліковного туберкульозу з розширеною медикаментозною резистентністю, причому їх кількість збільшується. Одночасно із зростаючою епідемією ВІЧ/СПІД, що має тенденцію до генералізції внаслідок того, що статевий шлях передачі інфекції швидко поширюється, доля пацієнтів із ко-інфекцією — туберкульоз плюс ВІЧ/СПІД — в 2010 році склала 11% від загальної кількості хворих з новими випадками туберкульозу. Особливу небезпеку становить поєднання мультирезистентного туберкульозу з ВІЛ-інфекцією серед груп населення із загрозою інфікування ВІЧ. Так, за даними пілотного проекту ВООЗ, в Донецькій області (2006 р.) 58% ув’язнених із ко-інфекцією (туберкульоз/ВІЧ) мали мультирезистентну форму туберкульозу.

— Ці грізні констатації вимагають відповідних заходів від ряду державних і суспільних організацій, у тому числі від Комітету протидії ВІЧ/СПІД та іншим соціально небезпечним інфекціям. Отже, необхідний глобальний контрнаступ?

— Мета програми, про яку ми говоримо, саме й полягає в поліпшенні епідемічної ситуації щодо зменшення загальної кількості й смертності хворих на туберкульоз, перш за все, від ко-інфекції шляхом зниження темпів поширення мультирезистентного туберкульозу на основі реалізації державної політики, що базується на принципах забезпечення загального і рівного доступу населення до якісної допомоги з профілактики, діагностики й лікування туберкульозу, причому варіанти щодо цього реально доопрацьовані.

— Керована вами, Василю Івановичу, кафедра, вочевидь, не стоїть осторонь цих зусиль. Враховуючи й той факт, що ви нещодавно очолювали комітет з питань протидії ВІЛ-інфекції?

— Дякую за таке запитання. Кафедра має багаті традиції. Наприклад, зовсім недавно видано детальний підручник «Туберкульоз» українською, російською та англійською мовами. Він ґрунтується на одному з перших таких посібників, створених близько чверті століття тому нашим вчителем професором М. Пилипчуком. Готується й національний підручник поцьому предмету, що ускладнюється. В кінці березня в університеті за ініціативи його ректора академіка В. Москаленка відбудеться міжнародна конференція «Туберкульоз і ВІЧ». У минулому році Національний медичний університет заснував журнал «Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекції». Вийшло вже кілька номерів. Сформована авторитетна редакційна рада за участю вчених із різних країн.

— На кафедрі опановують граматику протидії туберкульозу в нинішніх умовах усі студенти НМУ. Та один із важливих нині напрямків — цілеспрямована підготовка лікарів-фтизіатрів. Що можна сказати з цього приводу?

— Ви знаєте, це гостре запитання. У фтизіатрії критично не вистачає лікарів, є понад тисяча вакансій. Адже йдеться про не дуже престижну сьогодні, ризиковану, а головне, абсолютно безкорисливу лікарську спеціальність. А вона дуже потрібна: в Україні щодня реєструється 92 нових випадки захворюваності на туберкульоз. Тому дуже важливо, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року заробітна плата лікарям та іншим фахівцям протитуберкульозної мережі, зайнятим лікуванням пацієнтів із заразною формою туберкульозу, підвищується на 60, а з активною формою захворювання — на 40 відсотків.

Та це, думаю, лише частина необхідних заходів. Працівники фтизіатричної, та й усієї лікувально-профілактичної мережі, мають потребу в ефективнішому захисті від інфекції. Скажімо, в 2009 році на туберкульоз у нас захворіли 580 медичних працівників. Тому наша кафедра, що є базовою в країні, приділяє особливу увагу вихованню молодих лікарів, готових служити серйозній справі за прикладом наших попередників, але в нових, вельми складних умовах. Такі, власне, традиції. Справ попереду безліч: забезпечення якісної діагностики, враховуючи той факт, що половина хворих, що виявляються, є бациловиділителями, й необхідно блокувати цей феномен належним контрольованим лікуванням із застосуванням 5—6 препаратів.

— Тема нашої бесіди, шановний Василю Івановичу, по суті, особливо актуальна, і про деякі речі ми говоримо лише контурно. Тому останнє запитання: який сьогодні віковий і соціальний портрет хворого на туберкульоз?

— Якщо взяти пересічного хворого одного зі столичних тубдиспансерів, на базі якого розміщена кафедра, це переважно особи працездатного віку, переважно чоловіки, серед яких значний відсоток безробітних. Але ж далеко не всі враховуються, скажімо, так звані бомжі. Реальністю залишається й явище, коли змусити кожного хворого з відкритою формою туберкульозу до належного програмування лікування лікарська мережа сама по собі не має права.

Я б хотів додати, туберкульоз починається і розвивається підступно, обмежуючись на перших порах нездужанням, пітливістю, кашлем і т. ін. Тому своєчасне обстеження, коли потрібні й перевірка мокротиння на бациловиділення, і флюорографія — альфа і омега в таких випадках.

* * *

Схиляючись над цими замітками, я мимоволі згадую кафедру, зі стін якої вийшов професор В. Петренко. Він служить цьому особливому покликанню у нинішньому світі понад тридцять років, віддано і вдумливо, фактично все своє лікарське життя. Колись Михайло Булгаков, вихованець київської медичної школи, в розповіді про земську діяльність вигукнув: «А ось іде моя рать».

Залишається побажати, аби милосердна протитуберкульозна рать, у тому числі й зусиллями Національного медичного університету, поповнювалася. У ній має нагальну потребу суспільство.

Розмовляв Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ, спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments