Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

«Без руху знизу – «верх» нічого не зробить»

Як у Міносвіти бачать боротьбу з плагіатом, імітацією досліджень та за «чисту науку»
31 січня, 2019 - 11:02

Минулого року в Україні з’явився 931 доктор наук і 4478 кандидатів наук. Також було скасовано присудження наукового ступеню по 10 докторських і 17 кандидатських. Рішення спеціалізованих учених рад щодо присудження наукового ступеню затверджують на засіданнях Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки, де в останні два роки неодноразово розгорялися скандали, однак частина авторитетних науковців виявляє велику недовіру до відомства.

Заступник міністра освіти і науки Юрій РАШКЕВИЧ зауважує: «Для мене доктори наук у віці до 30 років з гуманітарних і соціальних дисциплін — це певний нонсенс. Який новий науковий напрям можна відкрити чи які нові грандіозні практичні результати в даних галузях можна здійснити за три-чотири роки?» Водночас пан Юрій акцентує, що наприкінці 2018 року запрацював регламент, який допоможе ретельно відсіювати плагіат у наукових роботах. Заступник міністра освіти визнає, що без підтримки фахової спільноти очищення української науки від фейків, профанацій та плагіату неможливе. «День» розпитав Юрія Рашкевича, яка ж у цьому має бути роль міністерства.

ХТО В НАЦАГЕНТСТВО?

— Цього року має нарешті запрацювати Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. У грудні затвердили склад Нацагентства, залишилось лише визначити його члена від Національної академії медичних наук. Нацагентство хотіли запустити ще 2016-го, очікування величезні. Проте склад агентства викликав у частини експертів питання, зокрема те, що там немає людей, які займаються викриттям плагіату в українській науці. Ви були в складі комісії для відбору членів Нацагентства. Як самі оцінюєте результат конкурсу?

— По-перше, предметом діяльності Нацагентства є все, що пов’язано з якістю вищої освіти. Очевидно, що найважливішою річчю є акредитація освітніх програм, бо в усьому світі це основний інструмент забезпечення якості освіти. Раніше цим займалось МОН, тепер — цей незалежний від міністерства орган.

По-друге, Нацагентство має займатися усіма справами, пов’язаними з науковою атестацією: з кандидатами і докторами наук, докторами філософії тощо. Починаючи від розробки відповідних положень, вимог, стандартів і закінчуючи акредитацією спеціалізованих учених рад, які будуть присвоювати відповідні звання.

Зрештою в Нацагентстві буде створений комітет з етики, на який покладається функція скасування, уневажнення раніше прийнятих рішень щодо присудження наукових ступенів. До 2016 року таке право мало МОН, Закон «Про вищу освіту» 2014 року передав цю функцію Нацагентству. Між прийняттям закону і 2016 роком цю роботу виконувало міністерство. Коли влітку 2016 року постановою Кабміну було затверджено склад тоді обраного Нацагентства, у тій же постанові наступним пунктом було сказано, що міністерство позбавляється права скасовувати раніше присуджені рішення про наукові ступені. Але де-факто Нацагентство так і не діяло, і всі «танці» закінчилися тим, що Закон «Про освіту», прийнятий у вересні 2017 року, окремим рішенням уневажнив усіх обраних і призначених членів цього органу. У тому ж законі була виписана окрема, зовсім інша процедура обрання і призначення членів Нацагентства, і протягом 2018 року вона реалізовувалась.

Відбір був складний, його здійснювала міжнародна комісія — чотири іноземних і п’ять українських фахівців. Щоб якась особа була обрана членом Нацагентства, треба, щоб за неї проголосувала більшість з п’ятірки і більшість з четвірки. Були розписані відповідні квоти — від університетів, академій тощо, був оголошений конкурс, висунуті претенденти. Усі закордонні експерти більш як за місяць до голосування отримали всю інформацію щодо претендентів, а їх було 116. 5 грудня відбулось офіційне засідання членів комісії, вони прийшли зі своїми оцінками. До нас були зауваження, що люди прийшли з уже заповненими аркушами. А як інакше? Що, люди мали прийти, щоб на них чекали 116 тек, сидіти і розбиратися? Уся робота виконувалась до того, і кожен мав свої виставлені оцінки. Ми почали роботу комісії з того, що кожен оприлюднює свої результати, а далі працює алгоритм відбору.

Щодо того, чому в складі Нацагентства немає борців з плагіатом. По-перше, хочу знати визначення, хто такий борець з плагіатом. Той, хто дописує у «Фейсбук»? Чи той, хто «тихою сапою» якісно готує аспірантів і докторантів? Бо відбуваються певні спекуляції.

Хочу звернути увагу на інше. Конкурс оголосили у вересні, розпочинався він 1 жовтня, до 31 жовтня подавали документи. На початку листопада прізвища усіх 116 людей з базовими даними про них були на сайті МОН. За місяць до 5 грудня проти жодного з них не було висунуто звинувачень в академічній недоброчесності. Після того були обрані 22 члени Нацагентства, минуло півтора місяця, і проти жодного з обраних теж не висунуто жодного звинувачення. Знаючи інтенсивність роботи усіх, хто стежить, ті 22 особи були прискіпливо перевірені.

Підкреслюю це, бо згадайте Нацагентство трирічної давності: не встигли обрати 25 його членів, як тут же розпочалися скандали, що двоє з них люстровані, а третього звинувачували в плагіаті.

З іншого боку, Нацагентство — це не просто 23 особи. Далі будуть створені експертні ради Нацагентства, комітети, секретаріат — велика група людей. І на тому етапі, я собі так уявляю, там можуть бути фахівці, які займаються боротьбою виключно з академічною недоброчесністю. Так само будуть експертні ради по всіх галузях знань, яких 29. І в їх складі також будуть профі з академічного середовища. Поки ми маємо, умовно, вершечок надводної частини айсберга.

САБОТАЖ

— Агентство сформується повністю до кінця року?

— Ми все робимо для того, щоб процеси йшли швидко. Хоча є люди, які все роблять для того, щоб процеси не рухались. Якщо академічне середовище в цілому хоче появи Нацагентства, є люди, які це блокують.

— У академічному середовищі?

— У тому числі. Блокують через суди. 27 грудня Кабінет Міністрів мав затверджувати членів Нацагентства. Менш ніж за тиждень до того, у суботу, з’являється два судових позови, і от — суд має заборонити Кабміну призначати членів Нацагентства. Суд розглянув позов, відхилив прохання про його забезпечення, уряд мав право призначити членів агентства і зробив це.

Окрім цього, спостерігаємо очевидний саботаж з боку Секретаріату Нацагентства, який був найнятий ще старим складом. Наприклад, новообрані члени Нацагентства офіційного звернулися до Секретаріату із вимогою скликати засідання 21 січня. Звернення було проігноровано, жоден із працівників Секретаріату не з’явився. Але засідання все одно відбулося, керівництво Нацагентства було обрано.

Тепер ми готуємо проект постанови Кабміну щодо голови Нацагентства та його заступників, сподіваємося, уряд його невдовзі затвердить. Впевнений, що Нацагентство запрацює, бо є чітка воля як міністерства, так і членів новообраного Нацагентства.

ЧОМУ ЗАТВЕРДИЛИ РОБОТИ З ПОРУШЕННЯМИ

— Велика проблема — якість дисертацій. Згадаю випадок, про який доводилось писати — скандал із Луганським державним медичним університетом (матеріал «Захист дисертацій чи профанації захистів?», №65-66 за 13—14 квітня 2018 року). Були доведені фальсифікації при захистах — причому ви самі проводили аналіз авдіозаписів захистів, чомусь на засідання Атестаційної колегії приходила «Самооборона Києва», була атака проти Світлани Арбузової — однієї з членів АК, яка викривала ці порушення. Роботи відправляли на додатковий розгляд експертної комісії ДАК МОН, ця комісія прийняла категоричне рішення про неприсудження ступеня двом дисертантам через фальсифікації у роботах, а ще дві, де теж були факти обману, відправили на колективну рецензію в Інститут біохімії НАН України. Зрештою міністерство усіх затвердило. Як так вийшло?

— Суд приймає рішення, воно набуває законної сили. Яке то рішення — правильне, неправильне — воно прийняте і набуло законної сили. Так само і з цими дисертаціями. Всі чотири плівки з захисту згаданих робіт я вивчав особисто, через спеціальне програмне забезпечення, бо в мене і кандидатська і докторська роботи стосуються обробки мовних сигналів. На двох записах все було добре, жодних ознак монтажу, на одному записі монтаж був у одному місці, що я вважаю, може бути — наприклад, батарея розрядилась і її замінили. Тобто, до трьох робіт у мене не було претензій. А от у четвертій роботі я знайшов три-чотири точки, де були склеювання, монтаж. Причому саме в таких місцях, які викликали підозру: запитання та відповіді. І це було в людини, щодо якої професор Світлана Арбузова мала застереження, що її взагалі не було на захисті. Як то кажуть, більш ніж підозра.

Коли я виступав на Атестаційній колегії, моя пропозиція була — скасувати рішення спецради. При цьому професор Комаревцева з Луганського державного медичного університету, присутня там, стверджувала, що ніякого монтажу немає, в неї є якась довідка з міліції, яка це стверджує. Це кажуть мені, доктору наук. Сам я голосував за те, щоб ця робота була уневажнена. До речі, так само вважала міністр та її заступники. Але Атестаційна колегія в цілому не підтримала пропозицію, співвідношення було 16:5 чи 16:6 на користь присудження наукового ступеня цій людині. Там були свої аргументи — що це провина не особи, а радше ученого секретаря спецради тощо.

— Так, був аргумент, що «дисертанти не винні», але ж було доведено, що роботи неякісні.

— Щодо цього були дискусії. Я тут не фахівець, нічого не можу говорити. Що мені в цьому дуже не сподобалось — то це те, що на Атестаційну колегію виносяться дискусійні питання стосовно змісту робіт.

— Але і так були відповідні експертні висновки...

— Експертні висновки були різні. Перші були — затвердити роботи, другі — скасувати. Не хочу зараз розбирати ті варіанти, бо лишився дуже неприємний осад від результату.

ПРО ТЕКСТОВІ ЗАПОЗИЧЕННЯ І ПЛАГІАТ ІДЕЙ

— Які висновки зробило міністерство з тієї ситуації?

— У 2018 році ми постаралися привести роботу Атестаційної колегії до нормального ритму. Не може Атестаційна колегія засідати п’ять годин зі сварками та «Самообороною». Останнє засідання Атестаційної колегії взагалі тривало півтори години — процедурних дискусій не було, експертні ради чітко прийняли рішення, було скасовано вісім кандидатських і чотири докторських ступенів.

Так сталось, бо в липні Атестаційна колегія затвердила чіткі рекомендації стосовно уникнення академічного плагіату. До речі, їх зробили не в МОН, а представники наукової спільноти. Цей регламент чітко формулює, що можна, а що ні.

Ми ще влітку направили нові рекомендації в усі наукові установи, попередили, що дисертації, прийняті після створення цієї «метрики», розглядаються в новому режимі. І ось на грудневому засіданні Атестаційної колегії наукові роботи розглядались із врахуванням цих рекомендацій.

Повинні бути запроваджені чіткі прозорі інструменти — тоді дискусій не буде. Наразі дискусії про плагіат, у основному, стосуються текстових запозичень. Набагато складніше буде боротися з іншим видом плагіату — коли, наприклад, беруть абзац і переписують його іншими словами. Ще важче буде з тим, коли крадуть ідею, результат і описують їх інакше. Тут має бути підключена наукова спільнота.

Я двадцять років був головою докторської спецради, не кажучи про свої написані дисертації, я прийшов у міністерство «з поля», з університету, тому мені дуже болить, коли відбувається таке з плагіатом. Але якщо хтось думає, що можна зверху вниз, через адміністративні інструменти, викорінити нинішню профанацію — не можу з цим погодитись.

ЯК ВИМІРЮВАТИ ЯКІСТЬ У НАУЦІ

— Усе скочується до якогось формалізму: для «галочки» захистити роботу, і навіть якщо викриють плагіат, це не завадить людині обіймати високу посаду в університеті.

— Ситуація мусить бути поправлена в першу чергу знизу, але при підтримці зверху. І Міністерство освіти, і наукові інститути повинні цьому сприяти — як і академічне середовище. Якщо ви робите дисертацію на якійсь кафедрі, кафедра знає найкраще, хто ви, чи самі пишете цю роботу. Коли робота готова, кафедра, відділ, де вона виконана, готує первинну рекомендацію. Якщо ті науковці покривають недоброчесність, то дуже тяжко потім щось зробити. Якщо саме наукове середовище не хоче нічого робити, то це глухий кут.

— Але зараз наукове середовище якраз демонструє, що хоче щось змінювати.

— У вас оптимістичний погляд. По деяких напрямах воно завжди хотіло це показувати, по деяких — не хотіло і не хоче, по деяких починає хотіти, бо бачить, що так жити не можна. Доктор наук у віці до 30 років з гуманітарних і соціальних дисциплін — для мене це певний нонсенс. Може, це упереджене ставлення представника фізико-математичних чи технічних наук, але це нонсенс. Це в фізиці в 28 років можна бути доктором наук — якщо ти геніальний фізик. А в гуманітарних науках — якщо ти зробив щось геніальне, то чому в тебе немає міжнародних публікацій? Ось де проблема.

Коли минулого року Науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій виступив з ініціативою щодо жорстких вимог стосовно кількості публікацій у наукометричних базах даних Scopus і Web of Science, здійнявся галас. Листи філософів, листи юристів, погрози подати до суду. Докази, що та чи інша робота абсолютно геніальна, але може бути опублікована лише в Україні... До того ж закидали, чому саме Scopus і Web of Science. Що от міністерство спеціально направляє туди, бо має свій інтерес, бо там усе платно. Але якщо стаття добра, то вам самим за неї ще й заплатять...

Також не є секретом, що ті самі журнали, які є в Scopus, часто недоброчесні, там можуть надрукувати статтю за гроші. Ситуація не має однозначних рішень. Але не існує ліпшої міжнародної метрики, ніж Scopus і Web of Science, при всіх їх недоліках, особливо першого.

«ВИПАДОК ДМИТРА ДРОЗДОВСЬКОГО»

— Не можу не згадати ситуацію Дмитра Дроздовського, в дисертації якого комісія Інституту літератури НАН України знайшла 64% плагіату. Водночас Дмитро Дроздовський є консультантом МОН стосовно реформи середньої освіти...

— Так, особисто я не мав із ним співпраці, але наскільки знаю, він активно допомагав у цих питаннях.

— А тепер ця обурлива ситуація з плагіатом.

— Це різні речі. Одне, що Дроздовський допомагав міністерству, й зовсім інше — його дисертація, до якої міністерство не має жодного стосунку.

— Але довіра до нього як до фахівця хіба не змінилась через це?

— Ці дві речі не можна змішувати. Плагіат у його дисертації — питання до наукового середовища, у міністерстві він не займався функціями, пов’язаними з наукою.

З того, що читав, були обґрунтовані звинувачення двох типів. Перший — це просто копіювання чужого, другий — це крадіжка чужого: от береться чиясь стаття з німецького, наприклад, журналу, перекладається і видається за власну. Про це можуть сказати тільки науковці, і фаховий аналіз, на жаль, це підтвердив. Тепер наукове середовище буде уважно стежити, як розвиватиметься ситуація. Але це зовсім не означає, що МОН має сказати на вході «Дроздовського не впускати». Хоча, без сумніву, певне застереження у нас є, у виконанні навіть якоїсь іншої роботи моральні аспекти, дотримання доброчесності — це вкрай важливо.

НОВА СИСТЕМА ЗАХИСТУ ДИСЕРТАЦІЙ

— Щодо імітації науки. Пропозиції написати дисертацію «під ключ» стали звичним явищем. Та нещодавно Світлана Арбузова, яка також очолює комісію з питань боротьби із лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень при Президії Національної академії медичних наук України, розповіла про геть обурливий випадок: існує цілий сайт, де професор Харківського національного медичного університету пропонує наукові роботи на замовлення...

— Знаю цей випадок. Така людина, як той професор з Харкова, має стати персоною нон ґрата в науковій спільноті. І науковці мають зробити все, щоб продукти, які робить ця людина, були виявлені, щоб та людина не мала замовлень.

Без активної ролі наукового середовища нічого не буде змінено. Тільки наукове середовище може сказати, що в даній роботі, де немає текстового плагіату, де ніби все виглядає нормально, на захист виносяться, умовно, три ідеї, і всі вони чужі. У своїй галузі я це скажу, коли побачу.

— А якою ви бачите роль міністерства у боротьбі з академічною недоброчесністю?

— Тут варто згадати експеримент із запровадженням ступеня доктора філософії (порядок підготовки таких фахівців Кабмін затвердив у 2016 році. — Авт.). Згідно з чинним законодавством, усі положення і вимоги для захисту роботи на здобуття звання доктора філософії має робити Нацагентство. Коли його ще не створили, у нас виникла ситуація, що люди, які поступили в аспірантуру в 2016 році, провчившись понад два роки, дотепер не знають, які вимоги до дисертацій, які процедури захисту тощо.

У 2019 році ми плануємо провести експеримент, коли дисертація захищається на разовій спецраді, яка створюються в закладі, де готувалася робота — бо тільки там знають її реальну вартість.

Ситуація мусить бути поправлена в першу чергу знизу, але за підтримки зверху. І Міністерство освіти, і наукові інститути повинні цьому сприяти — як і академічне середовище. Якщо ви робите дисертацію на якійсь кафедрі, кафедра знає найкраще, хто ви, чи самі пишете цю роботу. Коли робота готова, кафедра, відділ, де вона виконана, готує первинну рекомендацію. Якщо ті науковці покривають недоброчесність, то дуже тяжко потім щось зробити. Якщо саме наукове середовище не хоче нічого робити, то це глухий кут

У складі разової спецради мають бути голова, двоє внутрішніх рецензентів з університету, де готувалась робота, і двоє зовнішніх — п’ять, а не 20 людей. Усі п’ятеро мають бути фахівцями в темі дисертації, а щонайменше чотири з них, внутрішні і зовнішні рецензенти — у вузькій темі, щоб був фаховий захист. Тобто, вони мають публікації у Scopus і Web of Science за останні три роки, їхній авторитет підтверджений на міжнародному рівні. Щоб не було того, як зараз: сидить 20 людей, і 19 з них слабо орієнтуються в темі дисертації. Якщо все гаразд, аспірант на цій спецраді захищається, оформлюються документи, вони приходять у міністерство, Атестаційна колегія розглядає їх, дивиться, чи не прийшли на дисертацію скарги після захисту.

У положеннях чітко прописана відповідальність членів спецради за неякісну роботу і відповідальність університету за те, що він таку спецраду зробив — аж до того, що навчальному закладу забороняється створювати таку спецраду за даною спеціальністю.

«МИ ХОЧЕМО ЗРОБИТИ РАЗОВІ СПЕЦРАДИ ПРАВИЛОМ»

— Якщо таких спецрад захочуть створити дуже багато, чи буде ресурс, щоб усе це якісно перевіряти?

— Спецрад справді буде дуже багато, бо на рік захищається кілька тисяч кандидатських дисертацій і близько тисячі докторських. Але за добру роботу треба чимось платити. Якщо немає можливості захистити з певної спеціальності сто дисертацій на рік, значить, вони чекатимуть на захист два роки. Хоча, до речі, і зараз буває, що треба почекати.

— Коли відбудуться перші захисти на разових спецрадах?

— Очікую, що за два-три місяці, до літа, вже будемо мати перші кейси. Формальна оболонка з’явиться за тиждень-два, а після — коли відбудуться перші звертання і затвердження — мине ще місяць-півтора.

До речі, докторські дисертації згідно з законодавством можна захищати тільки на постійно діючих спецрадах. Ми хочемо запропонувати Нацагентству, щоб воно виступило спільно з МОН за зміни до Закону «Про вищу освіту», щоб і докторські дисертації можна було захищати на разових спецрадах, і щоб то взагалі стало прерогативою, бо в разових спецрадах сидять лише фахівці в темі дисертації.

— Спитаю вас, як людину, яка очолювала спецраду. Як приймати рішення, якщо майже ніхто не знається на темі дисертації?

— Довіряємо опонентам і дивимось на захист. На захисті можна багато побачити. Буває, дисертація може викликати сумніви щодо вартісності, але ти бачиш, що людина добре підготовлена, впевнена, розуміє твої запитання, відповідає. Тобто, є готовий молодий науковець, хоча дисертація не найліпша. Буває навпаки, дисертація ніби нормальна, а таке враження, що людина в ній не розбирається. Починаєш підозрювати, що їй ту дисертацію написали. Буває, що і дисертація, і дисертант класні. Але коли я як член спецради не розумівся на деталях дисертації, то враховував насамперед думку опонентів, оцінював самостійність, потенціал претендента. Якщо є проблеми, все це видно на захисті.

На Заході є тільки разові спецради, зовсім не обов’язково мати публікації. І наше завдання — запроваджувати системні механізми, а завдання наукового середовища — ті системні механізми правильно використати. Тоді результати можна отримати доволі швидко.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments