Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів
Іван Франко, український письменник, поет, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч

Біль Замкової гори

Критерієм містобудування не може бути кон’юнктура
10 березня, 1999 - 00:00

Черкаси — нестандартне місто, що відзначається унікальними
особливостями природного та історичного середовища. Події зародження козацтва,
народно-визвольних воєн, імена Б.Хмельницького, Т.Шевченка увійшли в історію
славетного українського міста.

Значення Черкас свого часу було настільки великим, що однією
з назв українців в XVI сторіччі була назва «черкаси». Яскраві й вагомі
ранні сторінки історії та передісторії міста, пов’язані з зародженням слов’янської
та давньоруської державності, з історією індоєвропейських народів, малодосліджені.

На території міста є унікальні природні чинники. Дослідженнями
останніх десятиліть тут виявлені храмоподібні та хрестоподібні за формою
планів початкові ланки системи впорядкованого природного рельєфу поверхні
Землі, побудованого за ієрархічним принципом. Найменші членування ієрархічного
ланцюжка впорядкованого природного рельєфу Землі відповідають Дніпровій
(Замковій) горі.

Збереження неповторних рис Черкас може стати не тільки
джерелом коштів для міського бюджету від туризму. Воно необхідне для науки,
культури, для виховання молодого покоління, піднесення загальної духовності,
патріотизму.

Природно-історичне середовище Черкас, на жаль, вже протягом
багатьох років безжалісно нищиться містобудівниками. Місто втратило всі
давні храми, неповторну красу ансамблів давніх земляних оборонних споруд
і ландшафту берегових крутосхилів.

На початку 60-х років знищена вибухівкою Свято-Троїцька
церква на городищі по вулиці Слави, де була розташована одна з міських
фортець. Недосліджений археологічний культурний шар цього городища вивезено
на звалище. Історичний рельєф пагорба — складову ансамблю берегових фортифікацій
— поховано під великою купою грунту, на якій поставлена жіноча скульптура
спиною до головної магістралі України — Дніпра.

Пропонувались інші варіанти спорудження пам’ятника полеглим
воїнам, які дозволяли увічнити їхню пам’ять гідно, без пошкодження пам’яток
національної культури. Ці варіанти відкинуті — курс на заміну національних
святинь інтернаціональними виконувався запопадливо. До здійснення цього
курсу доклали чимало зусиль черкаські зодчі Олександр Ренькас, Валерій
Холковський, Сергій Фурсенко, Леонід Кондратський.

Замито піском легендарний Чорний яр, посеред нього поставлені
каналізаційні відстійники, а над ними запроектована ще й кран-балка з пристроєм
для вигрібання нечистот. Кран-балка накладеться силуетом як на городище,
розташоване біля виходу яру на нижню терасу, так і на майбутній пам’ятник
козацької слави.

На згадане городище «тягнуть» ще й велику церкву. Церковна
площа та сходи зметуть мікрорельєф городища, перекреслять можливість його
музеїфікації та показу туристам як унікальної археологічної пам’ятки. Але
що все це порівняно з церквою? Нова кон’юнктура — нові способи відзначитися.
Хто проти церкви — тому анафема.

Діями Олександра Ренькаса, Валерія Холковського (Черкаси),
Ірини Тополянської (Інститут Діпромісто, Київ) спотворено унікальний історико-ландшафтний
комплекс берегових схилів між річковим портом та Черкаським замчищем. Недоладно
розташовані багатоповерхові будинки на верхній терасі, гори піску біля
підніжжя Замкової гори. Біля річкового порту поставили котельню з високою
трубою — знищили для цього земляні укріплення й давнє поселення.

Природа не витримує знущання над нею: з верхньої тераси
фільтруються підземні води під намитий пісок, стоїть питання будівництва
дренажного каналу вздовж заповідної території «Черкаські берегові схили».

Замість того, щоб влаштувати меморіальну зону біля підніжжя
Замчища, запроектували тут розміщення каналізаційних відстійників, сюди
вже прокладено головний зливовий колектор. Після критики вирішили відстійники
перенести за річковий порт. Значні кошти вже викинуто, а додаткові на переробку
в умовах кризи знайти нелегко.

Наступ забудови на Замкову гору йде й зверху, з боку плато.
Спочатку звели ресторан «Чайка», Будинок природи, які знищили значні ділянки
археологічних культурних шарів з недослідженими давніми цвинтарями. Потім
спорудили готелі «Дніпро» та «Росава», 112-квартирний житловий будинок.
Остання будівля (архітектор Юрій Калашник) — лише частина житлового комплексу,
спорудження якого збираються продовжити на Замчищі.

Тепер розпочато роботу над зонінг-планом Черкас, не маючи
для цього грунтовної історичної бази. Кошти на це знаходять. Не знаходять
їх лише на історико-архітектурний опорний план, який поклав би край руйнуванням.

Одна з форм протидії охороні природно-історичного середовища
— подання на здобуття Державної премії в галузі містобудування об’єкту
під назвою «Архітектура центру м. Черкаси». У матеріалах замовчується існування
в центральній частині міста заповідної території «Черкаські берегові схили»,
створеної рішенням облвиконкому від 29.03.91 р. Замовчується також існування
головної пам’ятки Черкас у складі заповідної території — Замкової гори-городища.

Оскільки об’єктивно оцінити подані на преміювання матеріали
неможливе без історико-архітектурного опорного плану, необхідно відкласти
розгляд до його розробки.

Збереження й відтворення неповторних рис Черкас повинні
стати головними пріоритетами нового генерального плану міста.

Сергій РЕЦЬ, старший науковий співробітник археологічної інспекції Черкаської облдержадміністрації, член Українського географічного товариства, архітектор
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments