Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Білоруська мозаїка

6 серпня, 1999 - 00:00

Сьогодні всі жителі в республіці — мільйонери (мінімальна
зарплата — 1 млн. білоруських рублів, середня — 20 млн. руб.), але від
цього їм веселіше й краще не стало, а навпаки: живуть вони дедалі гірше.

СОЦІАЛІСТИЧНИЙ РАЙ

За п'ять років інфляція «з'їла» знамениті «зайчики» та
інші дрібні грошові купюри із зображенням бобрів, зубрів і лосів. Нині
найдрібніший «папірець» — 1000 рублів, за які нічого не купиш. На красивих
«фантиках» від 20 тис. до 1 млн. рублів намальовано пам'ятники архітектури,
а місцеве населення за давньою звичкою їх називає «зайчиками». Купівельна
спроможність населення порівняно з минулим роком знизилася вдвічі.

17 серпня 1998 року стало траурною датою в економіці країни.
У Росії агукнулося, а в Білорусі — відгукнулося. Американський долар злетів
у надхмарну далечінь. Існує шість курсів обміну валюти: безготівковий,
офіційний, міжбанківський, тіньовий, неофіційний і чорний. На різниці між
ними можна на бутерброд з маслом заробити. Офіційно готівкою за 1 долар
дають 295 тис. руб., а на «чорному ринку» — 460 тис. руб. Щоправда, справа
ця ризикована. Охоронці порядку знають всіх міняйл без винятку. Періодично
наводять порядок, розганяють з насиджених точок, але через кілька годин
ті знову повертаються «на роботу». Зате тут практично не «кидають». Обмін
йде чесно. Ризику отримати замість сотні один долар немає. У кожного «валютника»
є своє місце, він ним дуже дорожить.

У Білорусі ціни на імпортні товари, порівняно з Україною,
у два-три рази вищі. Проїзд у громадському транспорті обійдеться в 6000
рублів за квиток. Зате пляшка горілки та плитка шоколаду в одну ціну: 300
— 400 тисяч рублів. Відносно дешевим є молоко та кисломолочні продукти
— 28 000 — 33 000. Сир продають раз на тиждень, по понеділках. Норма продажу
твердого сиру — 0,5 кг в одні руки. Пред'явивши свiдоцтво про народження
дитини, можна купити дитяче харчування. З м'ясом і рибою в державних магазинах
також перебої. Щоправда, за підвищеною ціною можна купити ці продукти у
відділах споживкооперації. Але не кожному по кишені такі делікатеси. Білоруси
завжди жили небагато, і, розмовляючи про їхнє сьогодення, із здивуванням
помічаєш: вони мріють не про кращу долю, а бояться, щоб ще гірше не стало.
Ставши незалежними, чимало людей навіть розгубилися: що ж зі своєю свободою
робити, до кого голову притулити?

І ось тоді на популістських лозунгах з обіцянками повернутися
в славні радянські часи, знову об'єднатися в «союз нерушимый республик
свободных» на президентських виборах переміг Олександр Лукашенко. Він одразу
став наводити «лад», інакомислення геть викорінював. Насамперед розправився
з опозицією. Тепер люди на мітинги бояться ходити й «пару» випускають,
як за брежнєвських часів, на кухні. За п'ять років, перебуваючи при владі,
Олександр Григорович 10-мільйонну країну перетворив на один великий колгосп
ім. Лукашенка. Двічі на рік президент проводить дві заплановані битви:
посівну й жнивну. Коли слухаєш селекторні наради, які він проводить і які
транслюються на всю Білорусь, то здається, що час пішов назад. Він особисто
призначає строки збирання врожаю: 5 серпня — південні області, 10 — центральна
частина, 12 — північ. Вергає громи на адресу недбайливих господарників.
З кожної нагоди робить такий розбір «польотів» — замало нікому не здасться.
Поки що відносно дешевими є хліб, картопля й молоко. А що буде взимку?
Розраховувати на небувалий урожай не доводиться. 30% посівних пересівали
через весняний паводок і заморозки. У західних областях здохла худоба від
нашестя мошви, що забивала дихальні шляхи. І все ж таки колгоспники «батьку»
люблять. Основний аргумент «за» Олександра Лукашенка: «Він зарплату людям
платить регулярно, трактори й добриво дає. У нас всі держпідприємства працюють!»
Так-то воно так, але диктат зверху тримає людей в лещатах. Продукцію вони
здають лише за закупівельними цінами, завдаючи собі збитків.

У Білорусі бізнесменів ліквідовано як клас. Хто не встиг
перевести рахунки за кордон — або збанкрутував, або сидить у в'язницях.
Епітетів для них президент Лукашенко не жаліє, називаючи «вошивими блохами
й п'явками, що смокчуть кров». «Батька» визначає, коли додатково включати
друкарський грошовий станок. Є в нього улюблені заводи, колгоспи, лікарні
та інститути.

Чи довго так можна жити? Якщо згадати нашу недавню загальну
історію, то років 70 можна протягти. А далі все одно — крах! Сам Олександр
Григорович в інтерв'ю газеті «Le Monde» зiзнався: «Білоруський народ буде
жити бідно, але не довго».

РАЗОМ ВЕСЕЛО ЙТИ

Практично з перших днів свого президентства О. Лукашенко
намагається об'єднати Білорусь і Росію. За опитуваннями громадської думки,
ще кілька років тому цю ідею підтримували 80% населення його країни, а
нині цифра скромніша — 60%. Чим ближче до довгоочікуваної дати підписання
Союзного договору, тим менше прихильників цього пакту. Багато людей вимагають
політичних гарантій, щоб Білорусія не втратила свого суверенітету, а білоруська
мова не розчинилася в російській. Хоч офіційно в країні дві державні мови,
але фактично все діловодство ведеться «єдиною й могутньою». Непокоїть місцеве
населення й можливість бути втягнутими у військові конфлікти. Олександр
Григорович, бачачи, як стрімко падає рейтинг об'єднання, зробив заяву:
«Жоден наш військовий не буде служити в «гарячих точках» Росії». Єдине
командування армією зводиться до захисту західних кордонів Союзу. Є ще
одна заковика — перехід на одну валюту. Білоруси не хочуть ставати заложниками
Центробанку Москви.

Після 20 липня О. Лукашенко вже не легітимний Президент,
а просто керівник держави. У Білорусі діє не обраний, а призначений парламент.
Проте «батька» розраховує, що до 2001 року всидить у своєму кріслі. Його,
схоже, мало хвилюють розмови про узурпацію влади. А себе він цілком серйозно
вважає «рятiвником слов'янської нації». За сценарієм Олександра Григоровича,
союз двох передбачає спільний парламент. Для себе він планує пост віце-
президента, який керуватиме урядом. От тоді й впровадить він у новому «Союзі»
«білоруську модель», коли економікою керують зверху.

ЯКЩО ВОРОГ НЕ ЗДАЄТЬСЯ — ЙОГО ЗНИЩУЮТЬ

У республіці діє цензура на телебаченні, радіо і в пресі.
З 1026 зареєстрованих газет і журналів — третина державні. Журналісти працюють
під невсипущим оком Держкомітету РБ із преси. Ті, хто критикує дії влади,
дуже ризикують залишитися без роботи, аж до висилки з країни. Хоча в кіосках
«Білсоюздруку» можна спокійно купити опозиційні видання «Ім'я», «Наша нива»,
«Белорусская деловая газета», «Новины», «Народная воля» (чимало з них друкуються
в Литві й виходять невеликими накладами).

Боротися з неугодними «писаками» Олександр Григорович став
з 1994 року. Найактивніших знає в обличчя. Нині опальний Павло Шеремет
очолює кормережу на каналі ОРТ. Багато порушників спокою Білорусі працюють
на західні інформаційні агентства. Варто виданню або каналу отримати три
попередження — і їх закривають. Місцеві ЗМІ вже після другого окрику проводять
перереєстрацію й лише таким чином виживають.

Іноді влада влаштовує показові процеси над «ворогами» системи,
викорінюючи корупцію й мафію. Напередодні альтернативних виборів раптово
помер лідер опозиції Геннадій Карпенко. Голову колгоспу Старовойтова, якого
Лукашенко називав своїм вчителем, арештували за те, що його господарство
було прибутковим, а найголовніше, він не побоявся сказати: «Президент мені
не указ». За таємних обставин зникли екс-глава Нацбанку Винникова та колишній
міністр внутрішніх справ Захарченко. «Я свій народ за цивілізованим світом
не поведу», — одного разу скаламбурив Лукашенко. Дійсно, ходить він непроторованими
стежками.

Зате головна надія та опора «батьки» — Білоруська патріотична
спiлка молоді. Під її прапором близько 170 тисяч осіб. Розпитуючи, що ж
це за об'єднання, з подивом я побачила відреставрований комсомол. От лише
до патріотичних гасел додалися «християнські цінності». Члени БПСМ беззастережно
підтримують президента Лукашенка, хай то буде битва за урожай чи з космополітами.
Вони контролюють навіть дії викладачів на екзаменах. Зате мають пільги
на дефіцитні товари, путівки, безкоштовно проходять на дискотеки та в музеї.
У кабінетах молодих функціонерів чудово сусідують державний прапор і православний
календар. Серед юної зміни знову стали популярними військово- патріотичні
ігри «Зірниця» та «Орля». Хлопці й дівчата цілком серйозно доводять переваги
ходіння по струночці.

МИ САМІ З ВУСАМИ

Захід проти Білорусі застосував економічні санкції. Ці
кроки на Олександра Лукашенка не вплинули. Країни Європейського Союзу майже
на рік відкликали своїх послів, відмовили білоруському президенту у в'їзній
візі після його демаршу з виселенням дипломатів з резиденцій в Дроздах.
Ізоляція лише провокує в країні диктатуру. І все ж таки при загнаній в
кут опозиції нині альтернативи «батькові» немає. Як повновладний господар
ситуації він заявляє: «Я прийшов як мінімум на 10 років». На відкритті
Міжнародного фестивалю мистецтв «Слов'янський базар у Вітебську» спитав:
«Будете за мене голосувати на виборах 2001 року?» На що ведучий Володимир
Березін (між іншим, громадянин Російської Федерації), перекрикуючи схвальний
гул місцевого електорату, підлесливо відрапортував: «Лише за вас, Олександре
Григоровичу!» Схоже, помилилася дружина Лукашенка Галина Романівна, яка,
дізнавшись про його перемогу на виборах, п'ять років тому стверджувала:
«Мій Сашко ніде довго не затримується». Владу зі своїх рук «батька» ні
за що не випустить. Спочатку націлився «стільчик» у Бориса Єльцина, котрий
дедалi слабшає, відняти, а там, дивишся, примусить і норовливу Україну
танцювати під свою дудку. Політики, будьте пильними! Не такий вже й простий
президент Олександр Лукашенко.

Автор висловлює вдячність за допомогу в підготовці матеріалу
білоруським колегам-журналістам, які з зрозумілих причин не побажали назвати
своїх прізвищ.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День» 
Газета: 
Рубрика: