Біорізноманіття: втрати і... здобутки

«За останні 44 роки людина знищила 60 відсотків тварин на планеті Земля», — отаку інформацію аж раптом почула з якоїсь радіопередачі. Ведуча цитувала звіт «Жива планета» Всесвітнього фонду природи (WWF), оприлюднений у жовтні 2018 року, в межах якого вчені проаналізували дані щодо 16 704 популяцій 4005 видів. Також у програмі йшлося про те, що найгірша ситуація — у Південній та Центральній Америках, а найуразливішими виявилися прісноводні види, чисельність популяцій яких скоротилася аж на 83 відсотки.

То що насправді є основною причиною втрати біорізноманіття? Чи справді ситуація є настільки критичною і загрозливою? Чи все ж таки це гра на випередження? Які справи з хребетними в Україні? Про це і не тільки про це — наша розмова з відомим орнітологом та музеологом, директором Зоологічного музею Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидатом біологічних наук Ігорем ШИДЛОВСЬКИМ.

«НИНІ ЛЮДИНА НАЙБІЛЬШЕ ВПЛИВАЄ НА ЕКОСИСТЕМИ В ЦІЛОМУ»

— З історії відомо п’ять етапів, коли йшлося про зменшення кількості ссавців. Що це за етапи?

— Так, є п’ять етапів так званого масового вимирання. Єдине: деякі автори говорять про три таких етапи, деякі — про п’ять. Але всі вони стосуються катаклізмів, які відбувалися на планеті. Хоч якщо трошки розмірковувати-філософствувати, то, може, науково-технічна революція, яка відбулася в людстві, — це також певний катаклізм, хоча ми його так не називаємо. Мабуть, чи не найбільший вплив був за останні, може, двісті-триста років, хоч від початку виникнення людства почався ще один етап впливу на тваринний світ, у тому числі — на ссавців, великих за розміром, і, на жаль, він є негативний. Практично за останні чотириста років на Землі зникло 63 види ссавців, і шансів відновити їх немає. Загалом хребетних тварин зникло 200 видів. Це багато. Це ми ще не говоримо про безхребетних, комах, які можуть бути ще вразливішими і часто мають ще менші ареали поширення.

— Хочу уточнити: щойно йшлося про тварин, починаючи від динозаврів...

— Так. Якщо говорити про ті п’ять періодів масового вимирання, то це захоплює такі катаклізми, як гігантські метеорити, Льодовикові періоди, і тоді теж було масове вимирання через те, що вони відбувалися за рахунок різкого зниження температури або різкої зміни середовища. Це пил, надходження води, зниження температури, що суттєво зменшувало прогрів повітря. Тому й сталося вимирання. Станом на нині практично людина найбільше впливає на екосистеми цілому, на цілу планету, відповідно — й на ссавців. Яким чином? Просто зміною середовища. А далі можна розшифровувати... Це вирубування або так зване зведення лісів. Використання природного ресурсу у вигляді лісу сьогодні переважає над лісорозведенням на планеті. Хоча, за правилами, лісівники скільки зрубали, стільки й мають посадити лісонасаджень кожного року. Говорю не лише про Україну. Мабуть, лісу стільки не висаджується і в тій самій Бразилії — зеленій країні, де ліс найбільше вирубують. Друга причина людського тиску — використання земельних ресурсів, що призводить до втрати житла ссавцями — і великими, і малими за розмірами видами. Через те, що от лише нам здається, що ми побудували невеликий будиночок, зробили рекреаційну зону, та нічого тим тваринам не буде! Але насправді середовища, в якому вони живуть, забрано. Хай на десять чи п’ятдесят квадратних метрів, із яких людина когось витіснила.

— Прошу прикладів.

— Та можна говорити навіть про тих самих ведмедів. Колись вони були поширені цілою Україною. Тепер є тільки в Карпатах і трішечки — в Чорнобильській зоні. Є випадки спостережень цього великого ссавця у Київській та Сумській областях, але кажуть, що вони заходять до нас із Білорусі. Хоч ідеться про території, які сьогодні рідко відвідуються людиною. Відповідно, ведмеді відновлюють свій ресурс для проживання чи тимчасового перебування. Те саме, в принципі, колись було з туром, котрий був винищений 350 років тому в Україні. Також — з великими ссавцями зубрами, котрих ми сьогодні просто вселяємо із Німеччини та Голландії. Вони були винищені. Тепер стараємося утримувати їх у лісових господарствах і в природний спосіб хочемо збільшити поголів’я. Рідкісним став станом на нині і лось, а донедавна це був мисливський вид, який відстрілювали надзвичайно інтенсивно, хоча в усіх великих ссавців період відновлення популяцій чи угруповань є теж значним. Тварина стає статевозрілою, наприклад на третьому-четвертому, п’ятому році життя, і лише тоді може розмножуватися, але ті чотири — п’ять років ще треба прожити. Подібною до ситуацію з ведмедем в Україні є ситуація з риссю, поширеною головним чином на Поліссі й у Карпатах.

— А скільки лосі телят приводять?

— Одне. Дуже рідко — два. А телятко має вижити в складних умовах заболоченої місцевості й за наявності хижаків. А перший рік воно найбільш вразливе. З огляду на те, що на території України чисельність взагалі всіх видів копитних не є великою, за винятком кабана, то ті самі вовки, які живуть на наших територіях, теж полюють. А на кого полюють? На молодих лосів, оленів і сарну європейську (козулю). Тому уразливість є, і досить значна.

— Які ще впливи людини на природне середовище?

— Наприклад, меліорації, які почали проводити ще 100 років тому. Роботи були дуже інтенсивні в другій половині ХХ століття, після Другої світової війни, і проводили їх на деяких територіях у два, а то й у три етапи. Таким чином втрачені величезні території, зокрема нашого Полісся, Волинського Полісся, де колись були заболочені місця, придатні для харчування і розмноження великої кількості тварин. Щоби перетворити ці землі на родючі поля, їх було осушено. На жаль, меліоративна система працює однобічно. Замість того щоб можна було виконувати функцію водорегулювання, є тільки осушення. Землі висохли, позаростали кущами, так званою рудеральною рослинністю (по-народному — будяками), яка не є корисною для людини. Території стали непридатними і для людей, і для тваринного світу.

— Напевно ж, має значення й застосування отрутохімікатів?

— Так, є сенс про це говорити. Певний час, після занепаду Радянського Союзу, їх використання значно зменшилося. І це сприяло тому, що збільшилася чисельність усіх груп тварин, що потішило зоологів. Тепер отрутохімікати знов активно використовують. Перш за все, проти «комах-шкідників» урожаїв або лісу та «рослин-шкідників». Використовують багато інсектицидів, а крім того — велику кількість гербіцидів — і вибіркової, і загальної дії, коли випалюють все. Також зараз багато говорять про ранньовесняні підпали трави, які знищують все. Тварина може бути нездорова, поранена, ссавець навіть середнього розміру, не кажучи вже про малих, які не годні втекти... Дим отруює, а ще — температура й вогонь. А крім того, згоряє середовище їхнього переховування перед хижаками і згоряє корм, яким слугують рослинні організми чи їхні рештки, бо згоряє все повністю — від верхнього ґрунтового шару, населеного безхребетними тваринами, практично до малих і середнього розміру ссавців.

«МИ ВЖЕ ТРИ РОКИ ПРОВОДИМО АКЦІЇ ПОРЯТУНКУ ЗЕМНОВОДНИХ ВІД АВТОМОБІЛІВ»

— Наскільки загалом є загрозливою ситуація? І чи моніториться та ситуація в Україні?

— Мабуть, таких висновків остаточних зараз озвучити не можна. Хоча чисельність більшості видів тварин га Землі зараз знижується через ті причини, котрі ми щойно згадали. Спеціальних моніторингових досліджень зараз, напевно, не проводять. Хоча періодично Інститут зоології імені Шмальгаузена Академії наук у Києві проводить так звані кадастрові роботи — обліковуються всі об’єкти тваринного світу, вносяться в комп’ютерну базу даних. Якраз це і робиться з метою виявлення таких тенденцій. Але так, щоб сказати, що на сьогодні вже критично всіх-всіх мало, не можна. Тут можна радше говорити про конкретні види. Наприклад, зазначеного ведмедя. Тхір степовий залишився тільки в південній та південно-східній частині України і занесений до Червоної книги.

Якщо говорити про якісь інші об’єкти, то приуроченість певних видів до степу, до півдня, до Карпатського регіону чи до Полісся теж робить їх вразливими, оскільки вони обмережені біотопними преференціями. Щодо дрібних гризунів, наприклад комахоїдної мідниці альпійської (бурозубки), то вони теж є вразливими, бо населяють тільки певні пояси в Карпатах, зокрема — лісовий та субальпійський, а більше практично ніде не живуть. Тому якщо в якийсь спосіб вплинути на територію, припустімо переорати чи засадити, то можемо втрачати їх як вид. Згаданий вид занесений до Червоної книги України, і серед причин зміни чисельності наведено «руйнування місця мешкання». Те саме стосується степових видів (бабаків, ховрахів) — якщо будемо степи засаджувати, заліснювати, знову ж таки, втратимо ці види. Сьогодні, наприклад, ховраха малого (крапчастого) на Львівщині є всього дві чи три локалізації. І він є в нас регіонально рідкісним видом. Хоча у степовій зоні — це більш звичайний вид. Зважаючи на різке скорочення чисельності, його занесено в останнє видання Червоної книги України.

— Десь я чула, що останніми роками значно зменшилася кількість жаб. Це правда?

— Зменшилася їх загальна чисельність. На це є кілька причин. Одну з них я називав — осушення територій. Друга причина — зростання сітки доріг, покращення якості деяких доріг. Таким чином ми ареали розмноження і проживання жаб розділяємо, фрагментуємо. Щодо фрагментації середовища, то вона погано впливає взагалі на всіх тварин. Стосовно конкретно жаб і фрагментації боліт, то, припустімо, дорога пройшла через окраїну болота, і цю частину болота осушили чи засипали — площа болота зменшилася. А якщо по центру? Маємо два болота. Але за площею вони тепер значно менші, ніж було одне. Кожен такий так званий біотоп має свою екологічну ємність, може прийняти певну кількість видів та особин тварин, які забезпечать себе захистом, кормом і можливістю розмножуватися. Два менших — це не одне ціле. Крім того, створюємо ризик, що жаби, яких надлишок прийде на розмноження ранньою весною в одну водойму, не помістяться тут і підуть шукати другу водойму, що через дорогу. А на тій дорозі — машини. Що буде? На нашій кафедрі зоології є фахівці, які займаються вивченням тих питань — власне, загибеллю земноводних на автошляхах. І в межах заповідника «Розточчя» ми вже три роки поспіль проводимо акції порятунку земноводних від автомобілів.

«У ЄВРОПІ ДО ВСІХ ТВАРИН РОЗРОБЛЕНІ МЕТОДИ ПОРЯТУНКУ»

— Чи можна сказати, чим зменшення видів тварин небезпечне? Чи воно просто так є, як є?

— Вплив має будь-який чинник, який включається в дію системи або виключається, елімінується з неї. Тому, якщо історично на певній території присутні види, вони виконують якусь функцію, яку людина може не цілком розуміти чи не обдумувати. Наприклад, живе собі там якась мишка, бігає... Ну, зникла, та й зникла. Але насправді та мишка годується великою кількістю якихось рослин — і зелених, і їхнього насіння. І це не обов’язково те, що людина посадила. Хоча, зрозуміло, там, де людина посадила, легше тій мишці зібрати. Так-то! Але є ціла низка бур’янів, які з’їдаються, в першу чергу, так званими мишоподібними гризунами (під цією назвою часто об’єднують ще й комахоїдних — наприклад, кротів, мідниць тощо). Крім того, мишка сама є кормом для хижих ссавців і птахів; вона виділяє екскременти і цим підживлює середовище, сприяє розкладанню грубих рослинних решток, хімічній обробці насіння деяких рослин, які, пройшовши травний тракт, краще проростають. Ці тварини можуть ще поїдати дощових черв’яків. Бачимо, що взаємозв’язків в екосистемі багато і їх не завжди помічають люди. Відповідно, якщо один елемент не буде впливати на інший, то останній прогресуватиме. Ймовірною є ситуація, коли можуть вноситися зміни в гомеостаз екосистеми тільки тому, що не будуть пригнічуватися саме оті з нашого погляду бур’яни. Бо якісь полівки не з’їдять  їх на стадії насіння або ще молоді пагони, які будуть проростати. Якісь інші тварини, ссавці-копитні, зокрема, не спасуть траву. Треба випасти, щоб не заростало.

Береза, верба — утворюють лісові угіддя. Але кому потрібна лоза, кому потрібна береза як м’яколистяна порода, яка, в принципі, не використовується, як дрова... Тому якщо там випасатимуться лосі, олені, сарни, то вистригатимуть так званий газон і поруч молоді пагони верби й берези будуть з’їдені. Але як вони виростуть на метр-два вгору, ні лось, ні сарна його не їстимуть. Те саме стосується зайців. Тому, якщо цього не відбуватиметься, вся територія заросте небажаною рослинністю.

— Вище ми говорили про те, що жаб намагаються рятувати. А як щодо інших тварин?

— У Європі до всіх тварин розроблені методи порятунку.

— Європа — це дуже добре. А що у нас?

— В Україні норми будівництва автодоріг теж прийняті. Але я наразі не бачив тих доріг, які мають ті коридори для міграції. Говорю про міграцію в широкому розумінні, бо це і жаби, і тритони, і гадюка, і вуж, які теж часто гинуть на дорогах... Але для малих і середніх ссавців достатньо кинути трубу, наприклад, діаметром 40—60 сантиметрів, а для земноводних і плазунів — ще з меншим. А в Німеччині є цілі тунелі — там для копитних роблять переходи під автотрасами. Також у Західній Європі й Америці є навіть не тунелі  — мости, засаджені лісом, які в якості штучного переходу — лісового масиву переводять тварин на інший бік дороги. У такому разі копитні навіть не відчувають дискомфорту — переходячи над величезною автотрасою, як у лісі мандрували, так і мандрують.

«ПРИБЛИЗНО 15 РОКІВ ТОМУ В УКРАЇНІ ПРИРОДНИМ ШЛЯХОМ ПОШИРИВСЯ ШАКАЛ»

— На підсумок... Чи насправді все так погано? Чи все ж таки це гра-пересторога на випередження?

— Мені здається, що це справді інформація на випередження. Не думаю, що аж 65 відсотків видів ссавців перебувають у критичному стані. Те, що вони хочуть покращення ситуації, —  поза сумнівом. Навіть якщо проаналізувати кількість червонокнижних ссавців і загальну кількість їх в Україні, то ми не будемо мати саме такої картини з приводу їх зникнення. Сучасний список ссавців України налічує приблизно 150 видів, а до Червоної книги внесено 68, що становить 45 відсотків, з різним охоронним статусом. Тому, на мою думку, ситуація не є критичною — є дуже застережливою, коли потрібно і задуматися, і починати діяти з приводу планів збереження і ссавців, і всього тваринного світу. Щодо доріг, то маємо рівнятися на Євросоюз, де є корисні розробки, і користуватися тими розробками. Чому ні? Вчитися на чужих помилках краще, ніж на власних.

— А з нових видів, до речі, в Україні, кого можете назвати?

— Приблизно 15 років тому в Україну природним шляхом поширився шакал. Є на півдні і в центрі України, зокрема в заплавах Дунаю, Дністра, Бугу і Дніпра. Тут відіграла роль зміна клімату та екологічна еластичність виду — пристосованість до великої кількості кормів, від плодів до ссавців. Образно кажучи, тепер навіть у Львові маємо різко континентальний клімат, хоча у нас завжди був клімат помірний. Це спочатку впливає на рослинний світ, а згодом — і на тваринний.

— А ще хтось із нових видів може з’явитися?

— Можливо, єнот-полоскун. Уже в найближчому часі. Є цей вид уже в Карпатському регіоні, на території Словаччини та Румунії. Також поляки засвідчили, що на їхніх теренах єнот живе і розмножується. Про його можливе вселення в Україні уже кілька років тому висловлювали думку доцент кафедри лісівництва НЛТУ Делеган Іван Васильович та старший науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАН України Загороднюк Ігор Володимирович.

Фото з відкритих джерел і з фейсбук-сторінки Ігоря Шидловського