Найбільша честь, яку може зробити людині історія, - це нагородити її званням миротворця.
Річард Ніксон, 37-й Президент Сполучених Штатів Америки

Борис ГУДЗЯК: Духовність не завжди одягнута в ризи

Єдиний в Україні богословський навчальний заклад готується до благодійного аукціону
7 листопада, 2009 - 00:00

У рейтингах кращих шкіл і університетів Європи престижні місця впевнено посідають католицькі навчальні заклади — завдяки поєднанню християнської позиції з духом свободи, повагою до загальнолюдських цінностей і відкритістю до нових ідей і всього світу. Серед випускників католицьких шкіл багато відомих людей, таких як Альберт Ейнштейн, Білл Клінтон... Незважаючи на атеїстичне радянське минуле, на те, що до 2006 року богослов’я взагалі не визнавалося державою як навчальна дисципліна, 2002 року у Львові за сприяння Української греко-католицької церкви було відкрито Український католицький університет (УКУ). Це перший і єдиний богословський навчальний заклад, акредитований і ліцензований державою. 14 листопада він проведе в Києві щорічний благодійний бенкет та аукціон зі своїми благодійниками, дійсними і потенційними спонсорами, серед яких не лише бізнесові структури, а й політичні, культурні діячі, небайдужі співгромадяни.

Про проблеми і перспективи Українського католицького університету «Дню» розповів його ректор, отець-доктор Борис ГУДЗЯК.

— Чого прагнуть сьогодні католицькі освітні заклади й, зокрема, ваш університет?

— Свого часу саме церква породила освіту. Перші університети Європи були католицькими. І сьогодні у світі їх багато. Тут викладають різні дисципліни — богослов’я, біологію, мікробіологію, фізику, астрофізику, бізнес, кінематографію, драматургію, економіку тощо. Наших студентів і студенток іноді запитують: «Ти обов’язково будеш монахом/монахинею чи священиком по закінченні університету?» Не розуміють, що духовність не завжди одягнута в ризи. Для професіонала важливе інтегрування фахової підготовки з духовним зростанням. Це і є ціллю закладів, які церква, і не лише католицька, розвивала протягом своєї історії. В нашому університеті п’ять факультетів: філософсько-богословський, гуманітарний (історія), факультет соціальної педагогіки, катехтично-педагогічний і бізнес-школа. Останні два, щоправда, не ліцензовані. До бізнес-школи вступають люди, які вже мають вищу освіту і працюють. Вони навчаються не для диплому, а для себе.

— Як поєднуються бажання заробляти гроші і духовність?

— У бізнес-школі вивчають не теоретичну економіку, а практичні й моральні аспекти управління бізнесом. Перші студенти-бізнесмени, які приїхали з Донецька, Харкова й інших міст і ніколи ногою не ступали до церкви, спочатку дивувалися з такого поєднання. З іншого боку, наша праця має бути нагодою для розвитку і зростання наших чеснот. Ефективний підприємець робить багато соціального добра — надає робочі місця, зарплатню, товари, які дозволяють людям краще жити. Симбіоз богослов’я й бізнесу пропонує неальтернативне і невороже розуміння двох крил нашого буття — Духа і Тіла. Цікаво, що школа бізнесу розташована в будівлі філософсько-богословського факультету. До речі, ми не цікавимося, до якої конфесії належить наш студент. До університету вступають за результатами зовнішнього незалежного оцінювання з української мови й історії. Раніше у нас була своя, ефективніша система вступу — співбесіди. Та ми принципово, активно і публічно підтримуємо тестування, бо вважаємо, що це внесе більшу соціальну справедливість для сотень тисяч бідних українських абітурієнтів.

— У вашому університеті викладають фахівці з-за кордону чи вітчизняні спеціалісти?

— Сказавши «А» у справі легалізації богослов’я, держава не сказала «Б» — на рівні ВАК (Вищої атестаційної комісії) вітчизняних богословів не допускають до аспірантур і докторантур. Оскільки у світі немає україномовних викладачів, які можуть і хочуть приїхати до нас викладати, ми вирішили запрошувати тих, хто викладає англійською. Отож, наші студенти перші два роки навчання інтенсивно вивчають англійську. Ми співпрацюємо з іншими українськими і закордонними навчальними закладами: Львівським, Донецьким, Чернівецьким, Харківським та Варшавським університетами, Києво-Могилянською академією. Формами такої співпраці є міждисциплінарні індивідуальні гуманітарні студії, реалізація спільних програм, можливість для студентів слухати обраний курс в іншому університеті.

— Чи знайомі католицькому університетові проблеми вищої школи — корупція, розподіл посад за протекцією, а не за здібностями?

— У нашому закладі ніколи не було корупції ні при вступі, ні при складанні іспитів. Відомий факт, коли родичка одного з членів ректорату не змогла вступити з першого разу до університету. Середній вік наших викладачів — 38 років. Деканові філософсько-богословського факультету 34 роки. В університеті є Надзірна рада — сенат, якому підзвітний навіть я, ректор. І у нас немає претензій до того, хто є на якій посаді, бо посада — це не привілей, а важке служіння. Усі важливі питання ми розв’язуємо колегіально шляхом постійних консультацій. Наприклад, при складанні стратегічного плану розвитку університету було створено п’ять робочих груп, в яких задіяно 50 працівників. Отже, кожен шостий працівник брав участь у опрацюванні стратегічного плану закладу. Процес роботи був абсолютно прозорим, на засідання групи міг прийти кожен бажаючий викладач або студент.

— Як впливає навчання в УКУ на формування світогляду студентів?

— Наш університет ставить за мету сприяти становленню громадянського суспільства в Україні і заохочувати студентів до повноцінної участі в суспільних, соціальних, економічних і політичних процесах. Разом із викладачами вони беруть участь у суспільно важливих проектах і акціях, організовують тренінги та семінари, займаються благодійністю. Університет є форумом для зустрічі та співпраці громадських організацій. Ми запрошуємо учасників президентських перегонів виступити перед християнами-інтелектуалами, відповісти на їхні запитання, почути пропозиції та критику й розповісти про перспективи. Кожному своєму студентові та працівникові гарантуємо абсолютну свободу світогляду й політичного вибору й чітко заявляємо, що під час президентських виборів жоден адмінресурс не буде використано на користь того чи іншого кандидата. Нещодавно ми випустили документ, який відображає усі ці принципи роботи нашого університету. Наскільки мені відомо, подібних декларацій не прийнято поки що у жодному вищому навчальному закладі країни. Ще один документ, робота над яким завершується, — Положення про ктиторство (добровільні пожертви). Бюджет УКУ не забезпечується ні державою, ні церквою. Плата студентів за навчання покриває лише 15% його вартості, а решта — то гранти й доброчинні внески. І ми замислилися: чи є кошти, яких ми не будемо брати ні за яких обставин? Гроші, що заплямовані? Як уникнути ситуації, коли хтось зробить пожертву, а потім чогось від нас вимагатиме? Щоб чітко визначитися в цих питаннях, ми ухвалили згаданий документ.

Ми навчаємо своїх студентів, що головна мета їхнього життя — це служіння. Навчальну практику вони проходять у сиротинцях, допомагають неповносправним, людям з особливими потребами. В університеті працює Центр духовної підтримки неповносправних, Інститут родини і подружнього життя, Школа мирянського лідерства. Від першого дня навчання ми говоримо про такі поняття, як інтелектуальна власність, правдомовність. «Дух бодрий, а тіло слабе»: щосеместру є студенти, які спокушаються і стягають з інтернету реферати. Привласнювати собі чужу працю є просто нечесним. Тому в нас дуже суворі правила щодо плагіату. За такі речі можуть виключити з університету, навіть якщо ти списав лише три рядки, а не цілу роботу. Великого значення для становлення світогляду студентів набуває спілкування з викладачами. Це надзвичайно талановиті люди з блискучою освітою, часто здобутою багаторічним навчанням за кордоном. Більшість із них могли б заробляти у три-чотири рази більше поза нашим університетом. Завжди з усмішкою, спритні, успішні — в бізнесі вони могли б бути чудовими управлінцями. Але вони приносять певну особисту жертву, бо не хлібом єдиним живе людина. І на студентів це діє. Адже вони приходять у заклад, якого в Міністерстві освіти довгий час не визнавали, який має фінансові труднощі, в якому немає перспективи швидкого і легкого збагачення, а є, навпаки, розуміння, що кожен здобуток вимагає жертви. Бо так уже повелося у цьому світі: для спортивного рекорду треба тренуватися, щоб аж м’язи боліли, а для воскресіння треба нести свій хрест. І коли молодь бачить, що навколо неї такими ідеалами живе ціла спільнота, коли дивиться на викладачів і старших ровесників, то мимоволі замислюється: «Якщо вони можуть, то чому я не можу?» В такому дусі ми намагаємося жити в університеті.

— Яку роль, на вашу думку, може відіграти католицьке виховання, зокрема УКУ, в майбутньому України?

— Ми ще живемо під тягарем тих стереотипів, що релігія існує окремо від суспільства. Та якщо замкнути духовність у храм, вона буде покаліченою і наше життя стане неповноцінним. Тому важливо, щоб люди, які мають професійний дар, які є елітою держави, були також носіями християнських вартостей, чеснот, моралі. Навчання в УКУ формує саме таких особистостей.

Оксана ОНИЩЕНКО
Газета: 
Рубрика: