«Боятися ми не маємо права»

Останніми днями в Харкові громадські активісти не збираються щодня біля пам’ятника Шевченку, залишивши лише недільне Віче і збори вільного Університету. Причина — проведення в місті антитерористичної операції із затримання і нейтралізації діячів, що називають себе прибічниками федералізації і Росії, а насправді руйнують і тероризують місто з 6 квітня. Криваві напади не лише на євромайданівців, а й на пересічних громадян можуть бути вчинені за стрічку з українським прапором і просто за прямий погляд в обличчя людині з георгіївською стрічкою і з бітою. Звірячий напад на музикантів і волонтерів, які проводили концерт під пам’ятником Тарасові Шевченку, захоплення і підпал будівлі ОДА, розгром студії незалежної телекомпанії АТН, пікетування Київського суду — це неповний перелік діянь проросійських шовіністів за останні кілька днів. І хоча зараз будівлю ОДА звільнено і бойові угруповання наразі не гуляють центром Харкова, як це відбувалося 7 і 8 квітня, громадські активісти Харкова переконані, що ситуація матиме продовження і вживають заходів безпеки.

Володимир ЧИСТІЛІН, активіст Євромайдану:

— Незважаючи на небезпеку нападів, ми збираємося проводити недільні Віча за мир і соборність України. Для безпеки хочемо максимально мобілізувати самооборону і ультрас. Зрозуміло, що ескалація триватиме й надалі, до виборів. Ми розуміємо, що цих диверсантів завозитимуть і надалі, оскільки щодня триває набір «прибічників Росії» на інтернет-сайтах. Потрібні жорсткі заходи. Треба заарештовувати бандитів, блокувати фінансові рахунки, закривати кордони, затримувати лідерів. Харківських маргіналів небагато, їх близько тисячі. Багато гастролерів і проплачених «мітингувальників». Знайома розповіла нещодавно, як вона проходила біля ОДА і їй тричі пропонували тисячу гривень, аби вона приєдналася до проросійської демонстрації. Мешканці центральних районів скаржаться на розбій, хуліганство і пияцтво цих людей. Очевидно також, що ситуацію в місті продовжує контролювати Кернес, у діях проросійських сил простежується його вплив. Аби покласти цьому край, треба міняти міліцію. У Харківській ОДА лад навів Вінницький «Ягуар».

Ярослава БОНДАРЧУК, співробітник Муніципальної галереї:

— Нещодавно мене здивувала думка одного харківського художника. Ми стояли на площі — з одного боку Євромайдан, з другого — проросійські сепаратисти. І він каже: «Я не знаю, куди мені піти — до тих чи до тих...» Для мене таке питання взагалі не стоїть! Коли на площі відбувалися всі ці події і сепаратисти захопили ОГА, ми з Іриною Сальник у перерві пішли прямо у стан проросійських мітингувальників і походили там, поглянули. Міліція не пустила мене з українською стрічкою у волоссі, її довелося зняти. І ми виявилися в гущі цих людей, коли по небу полетіли літаки. Це було страшно, вони думали, що це «росіяни йдуть», що розпочалася війна... і раділи! І дуже не вистачало мегафону, аби пояснити, що це українські літаки. Як можна радіти війні? Бомби не розбираються, у кого яка стрічка. І на сцені біля ОДА я побачила людину, яка виголошувала полум’яні промови про захист жінок і дітей, але я впізнала її в обличчя — це мій сусід-наркоман. Його знає весь район і покриває міліція. Тобто це збіговисько проросійських діячів по суті — явний кримінал, проплачені безробітні, заїжджі гастролери і божевільні бабусі-дідусі. Мене обурює безпорадність мирних громадян і несправедливість того, що відбувається. Але ми можемо розібратися із цим самі, якщо не буде російського втручання.

Тетяна ДОЦЯК, журналіст АТН:

— Звичайні мешканці не почуваються нині захищеними в Харкові. Особливо журналісти, люди з активною позицією та їхні родичі. Хоча журналістів інколи захищає міліція, коли звертаєшся до них по допомогу безпосередньо. Особливо страшно після нападу на нашу студію АТН, коли було викрадено наші особисті справи — чотирьох осіб, зокрема мою, редактора, оператора і ведучої Олександри Індюхової. Там усі наші паспортні дані, контакти, наші прописки... Їм не подобалося, що я називаю їх тітушками, вони висловлювали мені це під час зйомки на площі і загрожували. Але у нас є всі підстави їх так називати, оскільки вони використовують біти, зброю, нападають на беззбройних людей. І тепер вирішили поквитатися з нами. Найжахливішим було те, що міліція була присутня при погромі і не лише не перешкоджала, але фактично сприяла тому, що бандити все били, ламали, грабували особисті речі! І був один підполковник, до якого бандити зверталися «на рівних», називали його Максом. Таким чином міліціонери були учасниками погрому. Також тут був стример терористів — Сергій Юдаєв. Я його впізнала, коли він зняв балаклаву. Погрожували особисто мені і моїй родині. І в мене були думки виїхати з Харкова, врятувати дитину, тому що ці люди не зупиняться ні перед чим. Але я вирішила залишитися. Я не можу давати поради іншим, але особисто я працюватиму, їздитиму на зйомки. Тому що як можна інакше? Не можна показувати перед ними, що ми боїмося, що ми здалися.

Олександр ШЕВЧЕНКО, підприємець, громадський активіст:

— Міліція не діє. Тому найголовніше питання зараз — формування і організація дієвої самооборони. Фінансування має відбуватися на добродійних засадах. Одна бойова одиниця це півтори-дві тисячі гривень витрат — бронежилет, камуфляж тощо подібне. Зараз ми займаємося питаннями безпеки і шукаємо фінансування.

Ганна МИХАЙЛОВА, громадський активіст:

— Сценарій останніх подій — не харківський. Тут дуже багато «туристів», які, мабуть, закінчили всі свої «справи» в Криму і переключилися на Південний Схід, приїхали до нас. Ми зібралися стихійно, а вони — професійно. Вони чудово організовані, у них є командири. Коли я була біля ОДА, там було багато агресивних жінок. Це точно не наші — у нас жінки активні, проте не агресивні. Треба посилювати наші силові органи тими людьми, які не зав’язані в корупції.

Олена РИБКА, поетеса:

Що відбувається цими днями в Харкові — дуже неприємно. Страшно за місто і соромно за нашу міліцію. Вразило те, що для того, щоб звільнити ОДА, нам довелося запросити міліцію з іншого міста! Дуже соромно було бачити, як наша міліція «ручкалася» з людьми з георгіївськими стрічками, обнімалася і цілувалася з ними. Цієї миті я зрозуміла, що захищати нас тут ніхто не буде. Окрім нас самих. І це в якийсь момент мене занепокоїло. Але я також знаю, що боятися ми не маємо права. І ми повинні виходити, аби показати, що ми виступаємо проти цих кримінальних угруповань. Зараз дуже багато залежить від нас, від кожного харків’янина. Ми не повинні миритися з проявами агресії.