На мій погляд, об’ївшись снікерсами (які не йдуть
у жодне порівняння із «Світочем»), обпившись кока-колою (і благополучно
повернувшись до ситра), ми зрозуміли: аж ніяк не всі імпортні товари явно
кращі за наші, вітчизняні. А коли йдеться про такий тонкий й безпосередньо
пов’язаний з вітчизняною ментальністю предмет, як мода, то, безперечно,
ясно: авторські речі українських дизайнерів незрівнянно цікавіші, таємничіші
за «другу лінію pret-a-porter», нехай і з бирками всесвітньо відомих фірм.
Що ж, зміни у ставленні «до імпорту» можна простежити наяву: Київ поступово
перестає нагадувати столицю якоїсь колоніальної держави, центральна частина
якої, як правило, заповнена магазинами і рекламою винятково іноземних фірм.
І одним з піонерів цього руху (достеменно відомо, що це лише початок) стало
відкриття в центрі міста, неподалік від Молодого театру невеликого бутіка
Вікторії Гресь — авторського бутика українського дизайнера, де над дверима
красується його логотип.
Стиль, у якому працює Вікторія, напевно, запам’ятався тим, хто дивився
телеверсії показів «Сезонів моди» або читав про них у пресі. М’яка жіночність,
вишуканість і елегантність її моделей підкорили і досвідчених фахівців,
і наївних профанів.
Аура цієї тонкої краси відчувалася не тільки у вишуканих речах, представлених
у невеликому затишному залі, а й у всій атмосфері невеликого бутіка. Відчуття
якоїсь камерної клубності Вікторія вирішила підсилити, зробивши в першій
кімнаті невелике кафе, відвідувачі якого, «вивчивши» колекцію старовинних
речей, що лежать, як у музейній вітрині, під склом стійки бару, зможуть
випити філіжаночку кави за столиками, що зроблені з чавунних основ старовинних
швейних машинок. Затишок невеликого залу магазину і зручність маленького
бару гідно змогли оцінити численні гості маленької вишуканої презентації,
серед яких були й відомі дизайнери, які, попри власний «творчий напрям»,
прийшли привітати свою колегу з початком — достоту вдалим.
