У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

«Битва за Україну»

Учасниці безпрецедентного історико-аналітичного проекту Олена ГАЛКИНА і Марія МОСКАЛЬОВА — про необхідність синергії народу і влади і осмислення новітньої історії
16 квітня, 2019 - 10:46
2014 Р. ЛІТО, МІСТО ДНІПРО / ФОТО З ФБ-СТОРІНКИ ГЕННАДІЯ КОРБАНА
ОЛЕНА ГАЛКИНА
МАРІЯ МОСКАЛЬОВА

Коло друзів газети «День» постійно розширюється. Цьогоріч на відкритті фотовиставки нашого видання у Дніпрі команда «Дня» познайомилася з учасницями історико-аналітичного проекту «Битва за Україну» — Оленою Галкиною і Марією Москальовою. Не таємниця, що п’ять років тому Дніпро став центром консолідації сил, які стали на захист української державності. На жаль, пам’ять про ті події поступово стирається. І, очевидно, невипадково саме у Дніпрі народився проект, учасники якого хочуть зберегти живі свідчення і документи про Євромайдан і війну на сході України. «У Дніпрі 2014 року реалізувалася синергія народу і влади. Це те, що зараз втрачено і що є необхідним для становлення нації і держави. Її потрібно відродити, тому що держава має бути побудована в рамках суспільного договору, а не в рамках класової боротьби і тієї ідеології, яку нам нав’язували впродовж багатьох десятиліть», — каже доктор історичних наук Олена Галкина. Учасники проекту «Битва за Україну» вважають команду нашого видання і головного редактора Ларису Івшину своїми однодумцями. Про свою роботу вони розповідають читачам «Дня».

«МИ ЗБИРАЄМО ІНФОРМАЦІЮ З АВТОРИТЕТНИХ ДЖЕРЕЛ»

— Для нас особливу цінність становить інформація, на підставі якої можна робити певні висновки. Тому ми збираємо авторизовану інформацію або інформацію з авторитетних джерел, яка допоможе будь-якій особі, яка бажає розібратися в тому, що ж сталося в Україні. Напевно, це буде цікаво дослідникам, аналітикам, журналістам, усім, хто цікавиться політикою. Вони зможуть наочно побачити, як розвивалися події на Майдані, російська агресія, як пов’язані між собою внутрішні реформи в Україні, наскільки успішною була кадрова політика. І як за час, що минув, змінилася ідеологія, оскільки «вікно Овертона», допустимі дискурси 2014 року були іншими. Тоді кремлівська пропаганда кричала про те, що в Києві встановився фашистський режим, але лідери України насправді говорили про дотримання громадянських прав і європейської демократії, говорили про широку децентралізацію. Україна змогла вистояти завдяки тому, що її керівництво не пішло на повідку у радикалів, які пропонували скасувати мовний закон Ківалова-Колесніченка. Путін ухвалив рішення про вторгнення до Криму, і скасування закону могло зіграти на руку Кремлю. Таких проблем взагалі не виникало в російськомовному Дніпрі, яке стало центром опору, центром збирання сил для відбиття російської агресії. За нашими матеріалами можна детально простежити, що робила того року Дніпропетровська облдержадміністрація, з чого вона починала. Цікаво, що новий губернатор Ігор Коломойський і його заступники говорили тоді про антикорупційну реформу, про взаємодію влади з громадськістю. Вони були налаштовані на те, аби домовлятися і всіх почути. Умова була одна: не можна кликати Путіна і російські війська, а решту — будь ласка. Керівництво області зустрічалося з різними опозиційними силами, з ними було укладено угоду, їм навіть відвели кабінети в будівлі облдержадміністрації. І на наш погляд, це було правильним напрямом розвитку, який і мав був привести до становлення громадянського суспільства. Власне, на цьому мав будуватися суспільний договір, до якого країна прямувала 2014 року. Насправді, агресія Кремля не розколола, а згуртувала українське суспільство.

«ПРИБЛИЗНО З ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ ВОСЕНИ 2014 РОКУ РОЗПОЧАВСЯ ПОСТУПОВИЙ ВІДКАТ»

— На вашу думку, коли в Україні все пішло не так?

  — Наступний 2015 рік був уже зовсім іншим. Сталося це поступово, хоча вікно можливостей зовсім не закрилося. Приблизно з парламентських виборів восени 2014 року почався поступовий відкат. Цьому значно сприяло збереження мажоритарної системи. Ті, хто прийшов до нового парламенту, люди з минулого, різні «рішали», показали, що можна про все домовитися. Можливо, нинішній президент подумав, що така система цілком годиться для того, щоб зміцнити свою владу. Але головною проблемою на цьому шляху була дніпропетровська команда, якій багато хто симпатизував і яка була альтернативним центром тяжіння, тому влада почала її переслідувати. Істотні зміни відбулися і в зовнішній політиці. 12 лютого 2015 року було підписано Мінські угоди, а 17 лютого прийнято резолюцію Ради Безпеки ООН, через яку вони були легалізовані в системі міжнародного права. Це документ, ухвалений на високому рівні, і зобов’язання щодо нього визнані міжнародною спільнотою. Мінськ дав «напівзаморожену» позиційну війну, але, водночас, гарантії того, що великого настуту з боку Росії не буде. Тоді, ймовірно, президент і його команда вирішили, що їм уже ніщо не заважає зосередитися на встановленні єдиної владної вертикалі. І відбувся остаточний поворот від трендів 2014 року. Цікаво, що згідно із соцопитуваннями, більшість українців вважають: 2014 року все рухалося в правильному напрямку, а потім — у неправильному. І рейтинг Президента Петра Порошенка почав скочуватися донизу саме взимку 2014—2015 року.

— Як я розумію, ваш проект також нагадує про змарновані можливості?

  — Це дуже важливо, тому що люди потихеньку все забувають. Наша мета — зібрати всю інформацію в одному місці, де її буде легко знайти. Тобто будь-яка людина матиме змогу осмислити пройдений шлях і зробити висновки. «Вершиною» нашого проекту має стати сайт, де можна буде знайти хроніку цього великого 2014 року, простежити й оцінити події за днями. І це не просто новини, а новини, присвячені Революції Гідності і становленню громадянського суспільства в Україні. І, звісно, це війна на Донбасі, міжнародна підтримка України, реформи в різних сферах. Кожен зможе пригадати, що там було і як. Подивіться стенограму суду над Януковичем — свідки вже самі плутаються в хронології. Через аберацію пам’яті все зникає, потихеньку стирається. І ми вже не можемо знайти деякі новини, матеріали про 2014 рік в інтернеті. Не можна допустити, аби зникли ці неоціненні свідчення. У нас все буде збережено із посиланнями, можна знайти документи, закони України за ключовими словами, за процесами, за локаціями. На сайті буде інтерактивна мапа, де ми дізнаємося, які були точки активності і в якому місці.  Можна буде побачити Донбас і всю історію подій за 2014 рік.

«ПРОЕКТ ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРОАНАЛІЗУВАТИ ПРОЙДЕНИЙ ШЛЯХ, ЩОБ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ ВТРАТИЛО ОРІЄНТИРІВ»

— Але це дуже масштабна і трудомістка робота.

— Ми її робимо не лише удвох. У нас є багато помічників і однодумців. Нам допомагають знімати серіал, ми пишемо сценарій. Усе це буде на нашому сайті. Те, що ми встигли зробити, скопіювали на флешку і подарували головному редактору газети «День» Ларисі Івшиній, коли вона приїздила до Дніпра на відкриття фотовиставки. Події, які ми документуємо і намагаємося зберегти, починаються з осені 2013 року, коли в Києві стартував Євромайдан, і до 17 лютого 2015 року, коли було прийнято згадану резолюцію Радбезу ООН. Так, це масштабна і тривала робота. Ми вже рік працюємо над завершальною частиною, а до цього було кілька років підготовчої роботи. Крім того, у нас ще буде книга, яка стане підсумком роботи. Тобто буде не лише сайт, але й наукова монографія, розрахована на дослідників, аналітиків. Судячи з обсягу матеріалу, ця праця, можливо, буде опублікована в кількох томах. Вочевидь, за рік ми зможемо представити таку книгу громадськості. І це буде колективна праця. В цілому цей проект дає можливість проаналізувати пройдений шлях, щоб українське суспільство не втратило орієнтирів.

Адже 2014 рік — це точка відліку для  новітньої історії України. Його історія показує, що суспільство «здоровіше» за тих, хто перебуває при владі. Звертаючись до цінностей 2014 року, ми зможемо зрозуміти, чим була Революція Гідності для України, які її причини і які вектори тектонічних змін у соціально-політичній системі України, які ми спостерігаємо зараз. І, наскільки нам відомо, такої роботи ще ніхто не робив. Була книга Соні Кошкіної «Майдан. Нерозказана історія» — унікальна збірка інтерв’ю учасників подій, нещодавно видана колективна монографія «Переломні роки» під редакцією Георгія Чижова.  Але якщо дивитися на історію Євромайдану, то постає запитання: а чого, власне, хотіли люди?  Адже зі сцени Майдану лунали заяви лідерів, але дуже мало залишилося матеріалів про те, які були гасла, які були вимоги простих учасників тих подій, що було на початку і що було на вул. Інститутській.

— Нинішня президентська кампанія показала, що настрої суспільства значно змінилися.

— Вибори завжди коригують суспільні настрої. З’явилася явна порожнеча як підсумок цих п’яти років. Кандидатів багато, як ніколи, але спостерігається порожнеча ідейна. І те, що вибори пішли не за сценарієм Президента, — саме по собі вже свідчить, що суспільство не просто змінилося, воно осмислило пройдений шлях. Наскільки осмислило, ми не знаємо, але суспільству явно не подобається цей курс Президента. Не йдеться про курс до ЄС і НАТО, радше за все, більшій частині суспільства не подобається економічний курс і курс національного будівництва. Ці вибори президента будуть унікальними по-своєму,  а що вийшло в результаті, ми вже зрозуміємо лише після парламентської кампанії.

«ЦІЛКОМ МОЖЛИВО, ЩО ЗЕЛЕНСЬКИЙ І СТАНЕ «МОГИЛЬНИКОМ» ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ»

— Сам феномен Зеленського — не політика, а шоумена, який опинився, за опитуваннями, на першому місці, про щось свідчить?

— Це й свідчить про порожнечу в суспільній свідомості. Тому що Зеленський і є квінтесенцією  цієї порожнечі. Це фейк, віртуальний персонаж.  І саме в ролі такого кандидата Зеленський виявився, як ніхто інший. Голоси за нього — це не просто голоси «проти всіх».  У нього є певна програма, хоча насправді дуже розмита. Людям точно не подобається, коли блокують соціальні мережі, закривають телевізійні канали, не дають можливості дивитися фільми, які вони хочуть.  І посилання на те, що це боротьба з російською пропагандою, звучать непереконливо. Ця боротьба не повинна полягати у відключенні телеканалів, тому що це безглуздо. Люди дивляться  їх в інтернеті або через супутник. У них навіть спрацьовує відчуття протесту, тому що вони долають заборону.

— Як ви вважаєте, є реальні кандидати, які змогли б упровадити в життя ідеали Майдану?

— Насправді їх багато — і вони всі реальні. А взагалі Україна, на наш погляд, буде набагато стабільнішою державою, якщо вона стане парламентською республікою. Вся Європа — це регіон парламентських республік, тут дуже багато країн із такою системою. І, на відміну від Росії, в Україні дуже важливо, що записано в Конституції. Цілком можливо, що Зеленський і стане «могильником» президентської республіки. Така точка зору існує, але вона викликає і велике занепокоєння. Люди обирають президента прямим голосуванням, а це означає, що президент має більшу легітимність, ніж будь-який депутат. Президента обирають усією країною, а депутатів — або за списками, або в окремому окрузі. Ослаблення повноважень президента в умовах, коли залишається мажоритарна система виборів до парламенту, та ще й на основі пострадянської номенклатурної моделі, просто небезпечне. Це може означати консервацію олігархічного правління в Україні. Шансів на нормальне демократичне правління у такої країни не буде. Саме це і викликає великі побоювання.

Вадим РИЖКОВ, «День» Дніпро
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments