«Це більше потрібно нам»
Як у Харкові відбулися другі Ігри двічі Героїв
На другі Ігри Героїв, які відбулися у Харкові в останній день липня, їх зібралося 14 з різних міст України — Києва, Кропивницького, Дніпра, Одеси, Полтави, двоє живуть у Харкові. Ветерани АТО, які втратили кінцівки та пройшли через Харківський інститут протезування, де отримали замінники частин тіла від відомого доктора Ігоря Тимофєєва та познайомилися із волонтерами, протягом чотирьох годин підтягувалися, лазили по канату та стрибали зі скакалкою, виконували вправи на тренажерах з важкої та легкої атлетики. І посміхалися.
Тренери фіксували показники учасників турніру, називали кращі досягнення, але організатори прийняли рішення, що ніяких місць визначати не будуть і всім дадуть однакові призи, які зібрали на рахунку фонду «Відкриваючи серце». Наразі, кажуть, вийшло по 20 тисяч гривень для кожного учасника.
«У всіх хлопців різні можливості, бо робити вправи на візку — це одне, а на протезі — інше, це неможливо порівнювати», — пояснюють організатори і водночас кажуть про те, що атлети, серед яких двоє були на інвалідних візках, продемонстрували неймовірну силу духу. Хлопці відповідально підійшли до підготовки, розповідає волонтер та один з організаторів змагань Альона Соловйова, більшість готувалася місяць. Хоча, наприклад, відомий «кіборг» Вадим Довгорук, який залишився під Донецьким аеропортом без обох ніг та без руки, не мав можливості для тренувань, бо прибув до Харкова лише напередодні. «Я просила, щоб йому дали гирю, не важчу, ніж вісім кілограмів, а на змаганнях виявилося, що він сам взяв 15 з половиною і приховав це від нас!» — каже Альона Соловйова, вражена наполегливістю хлопця.
УЧАСНИКИ ЗМАГАНЬ — ДВІЧІ ГЕРОЇ, БО, КРІМ ПОДВИГУ НА ФРОНТІ, ЗРОБИЛИ ПОДВИГ ВДРУГЕ, ПОДОЛАВШИ ТЯЖКЕ ПОРАНЕННЯ І ЯВЛЯЮЧИ ПРИКЛАД МУЖНОСТІ / ФОТО АНДРІЯ ТАУБЕ
В усіх учасників за плечима власні історії цієї війни: ось Михайло Медведь, який був луганським прикордонником і отримав кулю під Щастям; є колишній студент Артем Резниченко; є ті, хто мали до війни престижну роботу, але пішли добровольцями на фронт, були розвідниками, виходили з-під Дебальцевого й отримали страшні ушкодження.
«Було дивовижно бачити їх раніше у реанімації, у лікарняних ліжках, і тепер — тут, повними сил, роблячи те, що не під силу навіть багатьом здоровим людям, — ділиться емоціями після змагань Альона Соловйова. — У них нереальна харизма. Всі тренери, хто з ними працював та розмовляв, були вражені їхньою силою волі та жагою до тренувань, впертістю і водночас життєрадісністю — всі пройнялися до них надзвичайними почуттями і дякували за можливість знайомства».
Волонтери кажуть, що учасники змагань для них двічі герої, бо, крім подвигу на фронті, зробили другий — переборовши важке поранення та подаючи приклад мужності. «Це дуже важливо для нас. Звісно, їм треба відчути себе потрібними в суспільстві та прагнути до нових досягнень. Але це необхідно саме нам — бачити їх, підтримувати їх та переосмислювати власне життя завдяки їхньому другому подвигу, тепер вже в мирному житті», — каже Соловйова.
Волонтери розповідають, що встигли підготувати змагання за два тижні, майже не маючи часу для сну, хоча подібний захід потребував не менше півроку роботи. Запевняють, що на організацію проекту їх надихав Даня Дідик, 15-річний харків’янин, який загинув від вибуху в лютому 2015 року. Саме його батько є співзасновником фонду «Відкриваючи серце», через який було зібрано призовий фонд цих неймовірних змагань.
Організатори збираються надалі проводити турніри Ігри Героїв в інших містах України.
